Розділ 33. Книга Закону

Через Хулду Господь повідомив Йосію, що Його рішення про зруйнування Єрусалиму не буде скасоване. Якщо навіть люди нині впокоряться перед Богом, вони все одно не уникнуть покарання. За довгі роки гріховного життя їхня свідомість настільки притупилася, що в разі уникнення кари вони знову повернуться до нього. “Скажіть чоловікові, що послав вас до мене, — відповіла пророчиця, — так говорить Господь: Ось Я наведу лихо на це місто та на мешканців його, усі слова тієї книги, що читав цар Юдеї, про те, що вони покинули Мене, і кадили іншим богам, щоб гнівити Мене усіма вчинками своїх рук. І запалав Мій гнів проти цього місця, — і він не погасне!”.(2Цар.22:13-20)

Оскільки ж цар упокорив своє серце перед Богом, Господь прийняв до уваги його щире прагнення одержати прощення і милість. Йому було сказано: “Але тому, що зворушилось твоє серце, і ти впокорився перед Господом, почувши, що Я сказав проти цього міста та його мешканців, які стануть спустошенням та прокляттям; через те, що ти роздер на собі одежу й плакав переді Мною, то Я також вислухав тебе, — говорить Господь. Власне тому Я прилучу тебе до батьків твоїх; ти зійдеш у твій гріб у мирі й очі твої не побачать усього того лиха, що Я наведу на це місце”.

Цареві нічого не залишилось, як віддати майбутнє до рук Бога; він не міг змінити вічної постанови Єгови. Сповіщаючи про караючі Небесні суди, Господь не позбавив Свій народ можливості розкаятися і зміцнитися; що ж до Йосії, то, зауваживши у словах Господа готовність пом'якшити Свої суди милістю, він твердо вирішив провести рішучі реформи. Він видав наказ негайно скликати великі народні збори, на які запросив старійшин і керівників Єрусалима та Юдеї, а також народ. Усі вони разом зі священиками й левитами зустрілися з царем у дворі храму.

Цар особисто прочитав перед цим великим зібранням “усі слова Книги Заповіту, знайденої в Господньому домі”.(2Цар.23:2-3,20,24) З великим хвилюванням передавав він вістку, яка вразила його до глибини душі. Усі присутні були вельми зворушені. Сильні переживання, що відображалися на обличчі царя, серйозність самої вістки, попередження про прийдешні суди — усе це справило величезне враження на слухачів; чимало з них вирішили разом із царем шукати прощення.

Далі Йосія запропонував, щоб наділені найвищою владою мужі разом з народом склали перед Богом урочистий Заповіт, пообіцявши спільними зусиллями провести рішучі зміни. “Став цар на підвищенні, і уклав Заповіта перед Господом, зобов'язуючись ходити слідом за Господом, додержуючись Заповідей Його, і постанов Його всім серцем та всією душею, щоб таким чином виконати слова Заповіту, які записані в тій книзі”. Щирий відгук людей перевершив усі сподівання царя: “І увесь народ прилучивсь до Заповіту”.(2Цар.23:2-3,20,24)

У процесі подальших перетворень цар приділяв особливу увагу знищенню всіх залишків ідолопоклонства. Мешканці краю так довго трималися звичаїв навколишніх народів, поклоняючись дерев'яним і кам'яним бовванам, що наслідків цього зла, здавалося, було неможливо усунути. Але Йосія був непохитним у своєму намірі очистити край. Він із суворістю викорінював ідолопоклонство, винищуючи навіть “усіх священиків пагірків... а також викликачів духів померлих і знахарів, хатніх божків і бовванів; усякі гидоти, що з'являлися в Юдинім краї та в Єрусалимі, винищував Йосія, щоб таким чином увійшли в силу слова Закону, написані в книзі, що знайшов священик Хілкія в Господньому домі”.(2Цар.23:2-3,20,24)

Кілька століть тому, за днів розділення царства, Єровоам, син Наватів, кинув зухвалий виклик Богові, Якому служив Ізраїль, спорудивши в Бет-Елі неосвячений жертовник, аби відвернути серця людей від служіння в Єрусалимському храмі, залучивши їх до нових форм поклоніння. Під час посвячення цього жертовника, що у майбутньому мав стати причиною ідолопоклонства, раптом з'явився Божий чоловік з Юдеї і засудив таке святотатство. Звернувшись до жертовника, він проголосив: “Жертовнику, жертовнику! Так сказав Господь: ось у Давидовому домі народиться син, на ім'я Йосія, і він на тобі принесе в жертву жерців узвиш, що кадять на тобі, і людські кості горітимуть на тобі”.(1Цар.13:2) Ці слова супроводжувалися особливою ознакою, яка мала бути підтвердженням того, що вони походять від Господа.

Минуло три століття. Здійснюючи докорінні перетворення, Йосія опинився в Бет-Елі, де знаходився цей стародавній жертовник. Пророцтво, проголошене багато років тому в присутності Єровоама, тепер повинно було виконатися дослівно.

“Жертовника, що в Бет-Елі, і пагірка, що зробив Єровоам, син Навата, котрий вів у гріх Ізраїля... він зруйнував і стер на порох, спалив узвишшя та Астарту.

Подивившись навкруги, Йосія побачив гроби, що були на горі. І послав він, щоб позабирали з тих гробів кості, і спалив їх на жертовнику; він опоганив його, за словом Господнім, яке сказав Божий чоловік.

І сказав цар: ‘Що це за пам'ятник, що я бачу?’ А люди того міста сказали йому: ‘Це гріб Божого чоловіка, що прийшов з Юдеї й прорік оці речі, які зробив ти на жертовнику в Бет-Елі’. Йосія сказав: ‘Залишіть його і нехай ніхто не рухає костей його’. Так його кості залишились цілими, а також кості пророка, що прийшов із Самарії”.(2Цар.23:15-18,22)

На південних схилах Оливної гори, навпроти гори Моріа з прекрасним храмом Єгови, було розташоване капище та боввани, які спорудив Соломон, щоб догодити своїм дружинам-ідолопоклонницям.(1Цар.11:6-8) Упродовж трьох століть стояли на горі прокляття ці величезні огидні боввани — німі свідки відступництва наймудрішого із царів Ізраїлю. Вони також були зруйновані Йосією.

Прагнучи утвердити віру жителів Юдеї в Бога їхніх батьків, цар постановив відзначити свято Пасхи відповідно до вказівок у Книзі Закону. Мужі, котрим було довірене священне служіння, здійснили всі приготування й у великий день свята були принесені добровільні пожертвування. “Не справлялася так Пасха ще від днів суддів, що правили в Ізраїлі, і в усі дні царів Ізраїлевих та Юдиних”.(2Цар.23:15-18,22)

Хоча горливість Йосії й була до вподоби Богові, вона не змогла спокутувати гріхів минулих поколінь так само, як і побожне життя послідовників царя не могло змінити сердець тих, котрі вперто відмовлялися зректися ідолопоклонства, щоб служити істинному Богові.

Після святкування цієї Пасхи Йосія царював ще понад десять років. У віці тридцяти дев'яти років він загинув у бою з єгиптянами і “був похований у гробівцях своїх батьків... Вся Юдея та Єрусалим плакали за Йосією. А всі співаки та співачки оповідали в жалобних своїх піснях про Йосію... це стало звичаєм в Ізраїлі; вони записані в ‘Жалобних Піснях’”.(2Хронік 35:24-25) Подібного до Йосії “не було до нього царя, який навернувся б до Господа всім своїм серцем, і всією душею своєю, і всією силою своєю, за усім Мойсеєвим законом; та й після нього не було такого, як він. Однак же Господь не скасував Свого палкого гніву... за всю ту досаду, якої Йому завдав Манассія”.(2Цар.23:25-26) Швидко наближався той час, коли Єрусалим мав бути повністю зруйнований, а мешканці краю забрані в неволю до Вавилону, аби там навчитися того, що вони відмовлялися зрозуміти за сприятливіших обставин.