Розділ 28. Єзекія

Людей, які поверталися додому, очікувала ще одна важлива справа, виконання якої свідчило б про достеменність реформи. У Святому Письмі зазначається: “Вийшли усі ізраїльтяни, котрі були на святі, і пішли по юдейських містах, розбили всі стовпи для божків і позрубували священні дерева; вони зруйнували узвишшя та жертовники в усій Юдеї і в краю Веніямина, Єфрема та Манасії аж до кінця. Після цього вернулися Ізраїлеві сини до своїх міст — кожен до своєї посілості”.(2Хронік 31:1, 20-21; 2Цар.18:5-7)

Єзекія разом зі своїми однодумцями запровадили реформи з метою духовного і матеріального відродження царства. “По всій Юдеї” цар робив “добре, правдиве та справедливе перед Господом, Богом своїм. В усякій справі, за яку він брався,., робив він від усього свого серця, і мав успіх”. “Він надіявся на Господа, Бога Ізраїля... не відступав від Нього, і дотримувався Заповідей Його, які заповідав Господь Мойсеєві. Тому був Господь із ним... і йому щастило”.(2Хронік 31:1, 20-21; 2Цар.18:5-7)

Правління Єзекії відзначалося багатьма чудовими починаннями, які свідчили про те, що Бог Ізраїлю був зі Своїм народом. Успіх ассирійців у захопленні Самарії та розпорошенні залишку десяти племен між народами, що трапилось в перші роки царювання Єзекії, посіяло сумнів щодо могутності Бога євреїв. Заохочені успіхом, ніневітяни, котрі вже давно забули вістку Йони, виявляли відкриту непокору намірам Неба. Через кілька років після падіння Самарії війська переможців знову з'явилися в Палестині; цього разу вони вирушили до укріплених міст Юдеї. Однак, незважаючи на деякий успіх, вони змушені були на деякий час відступити внаслідок народних заворушень у себе на батьківщині. Але через кілька років, наприкінці царювання Єзекії, народи світу отримали нагоду побачити, чи язичницькі боги і справді непереможні.