Розділ 23. Ассирійський полон 

Беззаконня, яке поширилося по всій країні, не піддавалось викоріненню, тому Ізраїлю був виголошений жахливий вирок: “Прилучився до ідолів Єфрем, — залиш його!” “Прийшли дні відвідин, прийшли дні відплати! Ізраїль мусить пізнати це”.(Осії 4:17; 9:7)

Тепер десять племен Ізраїлю мали пожинати плоди відступництва, започаткованого встановленням чужих жертовників у Бет-Елі і Дані. До них були звернені Божі слова: “Відкинув Я теля твоє, Самаріє! Мій гнів палає над ними. Коли, нарешті, вони очистяться від провини своєї? Бо він (ідол) від Ізраїля походить. Зробив його ремісник, і він — не Бог. Теля самарійське на кавалки розлетиться”. “Через теля Бет-Авену будуть у страсі мешканці Самарії; в жалобі опинився через нього народ його, а жерці плакатимуть над ним... Та й його самого віднесуть в Ассирію цареві великому в дар”(Осії 8:5-6; 10:5-6) (Сеннахириму).

“Ось очі Господа Бога на грішне це царство, — з поверхні землі Я його вигублю. Однак, не вигублю я цілковито дому Якова, — говорить Господь, — бо ось Я звелів, і серед усіх народів пересію дім Ізраїлю, як пересівають у решеті, але жодне зернятко на землю не випаде! Усі грішні народу Мого від меча поляжуть — ті, що говорять: Не наблизиться і не прийде на нас нещастя.”

“Будуть зруйновані доми із слонової кості, і не стане великих домів, — говорить Господь”. “Бо коли Господь Бог Саваот доторкнеться до землі, то розтане вона, і в жалобу впадуть всі мешканці її”. “Сини твої та дочки твої від меча поляжуть, а поле твоє буде поділене шнуром, і ти помреш на нечистій землі. Ізраїль напевне піде в полон далеко від свого краю!” “А що так Я зроблю з тобою, то приготуйся, Ізраїлю, зустрічати Бога свого”.(Амоса 9:8-10; 3:15; 4:12; 9:5; 7:17)

Провіщені суди виконалися не відразу. Під час тривалого царювання Єровоама II ізраїльські війська не раз отримували блискучі перемоги, однак час позірного благополуччя не спричинив жодної зміни в серцях нерозкаяного народу і, врешті решт, Амос проголосив: “Єровоам помре від меча, а Ізраїль напевно піде в неволю зі свого краю”.(Амоса 7:11-17)

Незважаючи на чіткість і ясність проголошеної вістки, вона не справила належного враження ні на царя, ні на народ; надто далеко вони зайшли у своєму нерозкаянні. Амасія, верховний язичницький жрець у Бет-Елі, обурений відвертими словами пророка, виголошеними проти народу та їхнього царя, так сказав Амосові: “Іди, ясновидцю, тікай геть до Юдиного краю; їж собі там хліб і там пророкуй. А в Бет-Елі вже більше не будеш пророкувати, бо то царська святиня і дім царський”.

На це пророк твердо відповів: “Так каже Господь:... Ізраїль напевно піде в полон, геть зі свого краю!”.(Амоса 7:11-17)

Слова, проголошені проти бунтівних племен, виконалися буквально, однак занепад царства відбувався поступово. Здійснюючи справедливість, Господь не забував про милість, а тому спочатку, коли “напав на край ассирійський цар Пул”, ізраїльський цар Менахем не був узятий у полон. Йому було дозволено залишатися на престолі, але як васалові Ассирійського царства. “І дав Манахем Пулові тисячу талантів срібла, щоб він тримався його та щоб скріпив у його руках царську владу. А Менахем розклав ті гроші на Ізраїля, тобто на всіх заможних людей, щоб дати ассирійському цареві по п'ятдесят шеклів срібла від кожного чоловіка”.(2Цар.15:18-20,24,28) Ассирійці, підкоривши десять племен, повернулися на деякий час до свого краю.

Менахем, залишаючись далеким від розкаяння за гріх, що призвів до занепаду його царства, “не відступив від гріхів Єровоама, Неватового сина, що впровадив у гріх Ізраїля”. Пекахія та Пеках, його наступники, також “робили зло в Господніх очах”. “За днів Пекаха”, який царював двадцять років, ассирійський цар Тіглат-Піл есер напав на Ізраїль і забрав із собою велику кількість бранців із племен, що жили в Галілеї та на схід від Йордану. “Рувимляни, покоління Гада та половина Манасіїного племени” з іншими мешканцями “Гілеада і Галілеї, усього краю Нефталимів”(1Хронік 5:26; 2Цар.15:29) були розпорошені серед язичників у віддалених від Палестини землях.

Північне царство вже ніколи не підвелось від такого жахливого удару. Слабкий залишок підтримував колишні форми правління, однак йому бракувало колишньої могутності. Лише один цар, на ім'я Осія, мав прийти на зміну Пекахові. Невдовзі царство мало зникнути назавжди. Але в цей скорботний час Бог залишався милостивим, а тому послав народові ще одну можливість залишити ідолопоклонство. На третій рік царювання Осії царем Юдеї став побожний Єзекія, котрий за досить короткий час запровадив важливі зміни в храмовому служінні в Єрусалимі. Було відновлене свято Пасхи, на яке запрошувалися не тільки покоління Юди та Веніямина, над якими Єзекія був помазаний на царя, а й усі північні племена. Було “оголошено по всьому Ізраїлю від Беер Шеви й аж до Дана, щоб приходили справляти Пасху для Господа, Ізраїлевого Бога, в Єрусалим, бо не часто святкували її так, як написано.

І пішли гінці з листами від царя та його зверхників по всьому Ізраїлі та Юдеї”, наполегливо запрошуючи: “Ізраїлеві сини, верніться до Господа, Бога Авраамового, Ісаакового та Ізраїлевого, — і Він повернеться до останку, позосталого від рук ассирійських царів... не будьте твердошиї, як ваші батьки. Покоріться Господеві, і увійдіть у Святиню Його, яку Він освятив навіки, і служіть Господеві, Богові вашому; Він відверне від вас полум'я гніву Свого. Якщо ви навернетесь до Господа, то брати ваші і ваші діти знайдуть милосердя у тих, що взяли їх у полон, і зможуть вони вернутися до цього краю, бо милостивий і милосердний Господь, Бог ваш; Він не відверне обличчя Свого від вас, якщо ви навернетеся до Нього”.(2Хронік 30:5-13)

“З міста й до міста по краю Єфрема та Манасії і аж до краю Завулона” несли цю вістку послані Єзекією гінці. Ізраїль мав би розпізнати в ній заклик до покаяння і навернення до Бога. Однак залишок десяти племен, що продовжував населяти територію колись квітучого північного царства, поставився до царських послів з Юдеї байдуже і навіть зневажливо. Вони “глузували з них, і висміювали їх”. І все ж декотрі з радістю відгукнулися. “Люди з Асира, і Манасії та із Завулона впокорилися, і поприходили до Єрусалиму... щоб справити свято Опрісноків”.(2Хронік 30:5-13)

Приблизно через два роки ассирійські війська під командуванням Салманасара напали на Самарію. Під час цієї облоги багато людей загинули від голоду, хвороб і меча. Місто і держава впали, а розгромлений залишок десяти племен був захоплений у полон і розпорошений по всіх провінціях Ассирійського царства.

Спустошення північного царства було безпосереднім судом Небесним. Ассирійці були лише знаряддям, за допомогою якого Бог виконав Свій намір. Через Ісаю, котрий почав пророкувати напередодні падіння Самарії, Господь називав ассирійські війська “палицею гніву Мого, києм пересердя Мого!”.(Ісаї 10:5)

Ізраїлеві сини тяжко “грішили проти Господа, Бога свого... і робили злі речі... Не слухали вони... і знехтували вони постановами Його, і заповітом Його, що Він уклав з їхніми батьками, і перестороги Його, якими застерігав їх ”. Через те, що вони “залишили всі Заповіді Господа, Бога свого, і зробили собі литих ідолів — двох бичків; зробили собі Астарту, і поклонялися усьому небесному військові*[3] та служили Ваалові”, уперто відмовляючись каятися, Господь “впокорював їх, віддаючи у руки грабіжників, аж поки не залишив їх”, як застерігав їх “через усіх своїх слуг пророків.

Він виселив Ізраїля з його землі в Ассирію” “за те, що не слухалися вони голосу Господа, Бога свого, і порушували Заповіт Його; з усього, що заповідав Мойсей, слуга Господній, вони не слухали і не робили нічого”.(2Цар.17:7,11,14-16,23; 18:12)

Допускаючи жахливі суди, що спіткали десять племен, Господь бажав здійснити Свій мудрий і водночас милостивий намір. Те, чого Він не міг зробити через них, коли вони жили в країні їхніх батьків, тепер Він бажав звершити через розпорошення їх серед язичників. Його План спасіння щодо усіх, хто обере прощення через Спасителя людського роду, мав повністю виконатися; допускаючи нещастя на Ізраїль, Він готував шлях для відкриття Своєї слави усім народам Землі. Не всі полонені залишалися нерозкаяними. Чимало з них зберігали вірність Богові і впокорилися перед Ним. Через цих “синів Бога живого”(Осії 2:1) Він бажав відкрити народам Ассирійського царства чесноти Свого характеру та благодійність Свого Закону.