Розділ 21. Завершення служіння Єлисея

Поки Єлисей ще міг подорожувати по усьому ізраїльському царству, він виявляв живий інтерес до будівництва пророчих шкіл. Де б він не перебував, Бог залишався з ним, посилаючи потрібні слова і силу для звершення чудес. Одного разу “сказали пророчі сини до Єлисея: ‘Як бачиш, місце, де живемо при тобі, затісне для нас. Дозволь нам піти до Йордану, і взяти звідти кожному по одній деревині, щоб спорядити місце, де ми могли б осісти’”.(2Цар.6:1-2,5-7) Єлисей пішов з ними до Йордану, щоб своєю присутністю підбадьорювати їх, навчати, а за необхідності — здійснити чудо. “Коли один з них рубав деревину, його сокира впала у воду. У відчаї той скрикнув: ‘Ой, пане мій! Таж вона позичена!’ І сказав Божий чоловік: ‘Куди вона впала?’ Юнак показав йому те місце. Тоді Єлисей відрубав кусок дерева й шматок туди, — і сокира спливла. Пророк сказав: ‘Витягни її’. Той простяг руку і взяв”.(2Цар.6:1-2,5-7)

Служіння Єлисея було успішним, а вплив настільки сильним, що навіть молодий цар Йоаш, бувши ідолопоклонником без найменшої поваги до живого Бога, назвав пророка, коли той лежав на смертній постелі, батьком Ізраїлю, визнаючи, що його присутність серед народу в критичний час була важливішою за все військо з кіньми та колісницями.

У Святому Письмі повідомляється: “Коли Єлисей захворів на недугу, від якої мав померти, прийшов до нього Йоаш, Ізраїльський цар, і, плачучи над ним, говорив: ‘Батьку мій, батьку мій, коліснице Ізраїля та кіннота його!’”.(2Цар.13:14-19)

Для багатьох страждаючих і нужденних пророк був мудрим співчутливим батьком. І нині він також не відвернувся від цього нечестивого юнака, котрий був негідним свого відповідального становища, але який конче потребував поради Єлисея.

Богу Своєму Провидінні давав царю можливість спокутувати помилки минулого і зміцнити його царство на принципах істини і справедливості. Необхідно було дати відсіч сирійцям, які зайняли територію на схід від Йордану. Ще раз Божа могутність мала виявитися в захисті заблудлого Ізраїлю.

Умираючий пророк звелів царю: “Візьми лука та стріли”. Йоаш послухався. Тоді пророк сказав: “Поклади свою руку на лука”. Коли Йоаш “поклав свою руку, Єлисей поклав свої руки на руку царя і сказав: ‘Відчини вікно на схід’”, тобто у напрямку захоплених сирійцями зайорданських міст. Цар відчинив заґратоване вікно, і Єлисей наказав йому вистрілити. Коли стріла полетіла, пророк, натхненний Святим Духом, виголосив: “Стріла перемоги від Господа! Стріла перемоги над Си рією. Ти розіб'єш Арама під Афеком вщент!”

Потім пророк вирішив випробувати віру царя. Звелівши Йоашеві взяти стріли, він сказав: “Бий ними по землі”. Цар тричі вдарив по землі і зупинився. “Якби ти вдарив п'ять або шість разів, — вигукнув з тривогою Єлисей, — тоді розбив би Сирію вщент! Тепер же тільки тричі розіб'єш її”.(2Цар.13:14-19)

У цій історії урок для всіх, кому Бог довірив відповідальне становище. Коли Бог відкриває дорогу для виконання певної роботи й обіцяє успіх, то для досягнення належного результату обрані Ним служителі мають зробити зі свого боку все можливе. У міру ентузіазму і наполегливості, з якими виконується робота, буде приходити й успіх. Бог готовий здійснювати чудеса для своїх дітей лише тоді, коли вони з неослабною енергією звершуватимуть свою частину роботи.

До Своєї праці Господь закликає відданих мужів, які володіють моральною силою, палкою любов'ю до людей та невгасимою горливістю. Для таких працівників не існуватиме непосильних завдань чи безнадійних ситуацій. Вони продовжуватимуть безстрашно працювати, доки поразка не обернеться славною перемогою.

Ані мури в'язниці, ані мученицька смерть на вогнищі не здатні примусити їх відмовитися від співпраці з Богом для збудування Його Церкви.

Цією порадою та підбадьоренням Йоаша завершилося служіння Єлисея. Той, на кого повною мірою зійшов Дух Іллі, виявися вірним до кінця. Він жодного разу не похитнувся, не втратив віри у Всемогутнього. Щоразу, коли шлях перед ним видавався закритим, він з вірою продовжував іти вперед; Бог винагороджував його довіру, заздалегідь готуючи для нього дорогу.

Єлисеєві не судилося піднестись за своїм паном у вогненній колісниці. Господь допустив, щоб тривала хвороба надовго прикувала його до ліжка. Протягом довгих годин страждань і безсилля його віра, як і раніше, міцно трималася за Божі обітниці; він завжди бачив біля себе небесних посланців утіхи й миру. Колись на пагорбах Дотану він бачив себе в оточенні небесного воїнства, вогняних колісниць Ізраїлю та вершників; тепер також присутність співчутливих ангелів постійно зміцнювала його. Усе своє життя Єлисей зберігав непорушну віру; чим далі він рухався в пізнанні Божественного Провидіння і Його милосердя, тим більше покладався на Нього. Коли ж смерть нарешті покликала його, він був готовий відпочити від своїх трудів.

“Дорога в очах Господніх смерть святих Його”.(Псал.116:15) “Праведний сповнений надії й при смерті своїй”.(Прип.14:32) З цілковитою впевненістю Єлисей міг сказати разом із псалмистом: “Визволить Бог мою душу з-під влади шеолу, Він мене прийме до Себе”.(Псал.49:16) З радістю цей Божий чоловік міг засвідчити: “Та я знаю, що мій Викупитель живий і останнього дня Він підійме із пороху”(Йов 19:25) мене. “А я в моїй правді обличчя Твоє побачу, і, збудившись, насичусь Твоєю подобою!”.(Псал.17:15)