Розділ 16. Падіння дому Ахава

Вражені слуги поспішили до царя і переказали йому слова чоловіка Божого. Цар запитав: “Як був одягнений той чоловік?” Вони відповіли: “Той чоловік був одягнений у волохату одежу, підперезаний шкіряним поясом”. “Це тішб'янин Ілля!” — вигукнув Ахазія. Він знав: якщо незнайомець, котрого зустріли його посланці, був Іллею, то проголошений ним вирок неодмінно виконається. Бажаючи, наскільки було можливо, відвернути загрозу покарання, він послав за пророком.

Двічі Ахазія посилав загін воїнів, щоб залякати пророка, і двічі вони були покарані від Божого гніву. Воїни третьої групи упокорили себе перед Богом, а їхній начальник, наблизившись до Господнього вісника, “упав на коліна свої перед Іллею і став його благати: ‘Чоловіче Божий, нехай моє життя й життя оцих п'ятидесяти твоїх рабів буде цінне в очах твоїх!’”

“Ангел Господній сказав до Іллі: ‘Зійди з ним, не бійся його!’” Він піднявся, пішов з ним до царя, і сказав йому: “Так говорить Господь: За те, що ти послав послів питати Ваал-Зевува, екронського бога, — як ніби в Ізраїлі нема Бога, щоб про таке питати, — не встанеш з ліжка, на якому лежиш, ти мусиш померти!”

Під час царювання свого батька Ахазія бачив надзвичайні діла Всевишнього. На прикладі бунтівного Ізраїлю він спостерігав, як суворо Бог ставиться до тих, хто відкидає вимоги Його Закону. Ахазія ж поводився так, як ніби ця жахлива реальність була безглуздою вигадкою. Він не упокорив свого серця перед Господом, натомість тримався Ваала і, врешті-решт, відважився на той зухвалий нечестивий учинок. Непокірний, нерозкаяний Ахазія помер “за словом Господнім, що промовив Ілля”.

Гріх царя Ахазії та його наслідки є застереженням для тих, хто думає, що подібні вчинки можуть залишатись безкарними. Хоча нині люди не виявляють пошани язичеським богам, однак тисячі, подібно до ізраїльського царя, схиляються перед вівтарем сатани, як це робив цар Ізраїлю. Дух ідолопоклонства заполонив усі прошарки суспільства, хоча під впливом науки й освіти набув більш витончених і привабливих форм, ніж за днів, коли Ахазія звертався до екронського бога. Кожний новий день додає сумні докази послаблення віри в найпевніше пророче слово, свідчить про засліплення людського розуму забобонами і сатанинськими чарами.

У наш час на зміну таїнствам язичницького культу прийшли таємні товариства, спіритичні сеанси та загадкові явища медіумів. Тисячі людей, відкидаючи світло Божого Слова та Його Духа, охоче поринають у диявольську темряву. Прихильники спіритизму можуть кепкувати зі стародавніх магів, однак великий ошуканець, тріумфуючи, кепкує із сучасних спіритистів, оскільки й вони піддалися його хитрощам, хоча й видозміненим. Чимало людей здригаються від самої лише думки про спілкування з медіумами, однак водночас вони захоплюються більш приємними формами спіритизму. Чимало людей під впливом вчення “Християнської науки”*[1], містицизму, теософії та східних релігій виявились у непроглядній темряві.

Керівники майже всіх течій спіритизму претендують на вміння лікувати хвороби. Вони пояснюють це дією магнетизму, так званими симпатетичними засобами або ж потенційним резервом людського розуму.

Навіть у наш християнський вік є чимало людей, які замість того, щоб довіритися силі живого Бога та майстерності висококваліфікованих лікарів, звертаються за допомогою до подібних зцілителів. Мати, котра не одну ніч сидить біля ліжечка своєї хворої дитини, доведена до відчаю, починає розпитувати своїх знайомих, чи, випадково, не знають вони якогось цілителя, котрий міг би вилікувати її дитину. Їй розповідають про чудодійні методи оздоровлення якогось ясновидця або цілителя, що застосовує магнетизм; після цього жінка поспішає довірити своє дорогоцінне дитя людині, а фактично — сатані. У багатьох випадках усе майбутнє життя такої дитини проходить під впливом сатанинської сили, звільнитися від якої практично неможливо.

Бог мав підставу для незадоволення нечестивими діями Ахазії. До яких тільки засобів Господь не вдавався, аби навернути серця ізраїльтян та вселити в них довіру до Нього! Упродовж багатьох віків Він виявляв до свого народу нечувану доброту й любов. Від самого початку Він показав, що Його “радість була з людськими синами”.(Прип.8:31)

Усім, хто шукає Його від щирого серця, Він посилає допомогу найбільш слушної для цього пори. Проте, незважаючи на це, ізраїльський цар відвернувся від Бога, аби шукати допомоги в найбільшого ворога Його народу; цим він засвідчив перед язичниками, що довіряє більше їхнім ідолам, аніж Небесному Богові. Коли люди відвертаються від Джерела сили і мудрості, шукаючи допомоги й поради в сил темряви, вони цим ганьблять Його. Якщо вчинок Ахазії викликав Божий гнів, то як Він може ставитися до тих, котрі, володіючи ще більшим світлом, обирають такий самий шлях?

Люди, котрі займаються сатанинською магією, можливо, і впевнені у своїй власній вищості, однак цей факт аж ніяк не свідчить про їхню мудрість і передбачливість. Можливо, навіть буде продовжене їхнє життя і вони отримають тимчасове полегшення, але хіба можна усім цим виправдати нехтування Божою волею? Врешті-решт, усі ці уявні надбання обернуться непоправною втратою. Ми не можемо безкарно руйнувати навіть одну перешкоду, поставлену Богом для захисту Свого народу від сатанинської сили.

Оскільки Ахазія не мав сина, то на зміну йому царем став його брат Єгорам, який протягом дванадцяти років царював над десятьма племенами. Його мати, Єзавель, усі ці роки все ще була живою і продовжувала негативно впливати на стан справ у країні. Чимало людей продовжували дотримуватися ідолопоклонства. Та й сам Єгорам “чинив лихе в Господніх очах, однак же не так, як його батько й мати; він викинув Ваалового боввана, що поставив його батько. Проте гріхів Єровоама, Наватового сина, що вводив у гріх Ізраїля, він тримався і не відступав від них”.(2Цар,3:2-3)

Коли Єгорам ще був царем над Ізраїлем, помер Йосафат, і на престол Юдейського царства зійшов його син, також на ім'я Єгорам. Завдяки своєму шлюбові з донькою Ахава та Єзавелі, юдейський цар Єгорам підтримував тісні стосунки з царем Ізраїлю; він служив Ваалові, “як робив Ахавів дім... Він також спорудив узвишшя на горах Юдиних, і завів розпусту серед єрусалимських мешканців, розбестив Юду”.(2Хронік 21:6,11)

Час безкарності для юдейського царя закінчувався. Пророк Ілля ще залишався на землі, і він не міг мовчати, спостерігаючи, як юдейський цар йшов шляхом, який майже призвів північне царство на край загибелі. Пророк надіслав юдейському царю Єгораму послання, в якому нечестивий цар прочитав жахливі слова: “Так говорить Господь, Бог Давида, твого батька: За те, що не ходив ти дорогами Йоса фата, свого батька, і дорогами Аси, Юдиного царя, а ходив дорогою Ізраїльських царів, і завів розпусту в Юдеї та серед мешканців Єрусалиму, як завів розпусту дім Ахавів, та ще й повбивав братів своїх, — дім твого батька, — які були кращими від тебе, то Господь ударить великою поразою народ твій, синів твоїх, жінок твоїх і все майно твоє”.

На підтвердження виконання цього пророцтва “збудив Господь проти Єгорама дух филистимлян та арабів, які межують з ефіопами. І виступили вони проти Юдеї, і напали на неї, забрали геть усе майно, яке було в царському домі, а також синів його і жінок його. І не зосталося в нього сина, окрім Йоахаза, наймолодшого з синів його.

А до того усього наслав Господь на його нутрощі невигойну хворобу. По певному часі, в кінці двох років... він помер у великих муках”. “А замість нього став царем син його Ахазія”.(2Хронік 21:12-19; 2Цар.8:24)

Єгорам, син Ахава, продовжував царювати над Ізраїлем; у той час на юдейський трон сів його племінник Ахазія. Він царював тільки один рік, протягом якого, перебуваючи під впливом своєї матері Аталії, “його дорадниці на беззаконні справи”, “ходив дорогою Ахавого дому, і робив зло в Господніх очах”.(2Хронік 22:3-4; 2Цар.8:27)

Його бабуся Єзавель все ще жила, і він підтримував родинні зв'язки зі своїм дядьком Єгорамом, царем Ізраїлю.

Незабаром життя Ахазії, царя юдейського, трагічно обірвалося. Члени дому Ахава, що залишилися серед живих, і справді “були йому дорадниками після смерті його батька, але на погибель йому”.(2Хронік 22:3-4; 2Цар.8:27) В той час як Ахазія гостював у свого дядька в Ізреелі, пророк Єлисей, за Божественною вказівкою, послав одного з пророчих синів до Рамоту гілеадського помазати Єгу на царя Ізраїлю. Якраз у той час об'єднані сили Юди й Ізраїлю воювали з сірійцями в Рамоті гілеадському. Єгорама було поранено в бою і він повернувся до Ізреелу, доручивши Єгу командувати царськими військами.

Посвячуючи Єгу, посланець Єлисея сказав: “Помазую тебе царем над народом Господнім, Ізраїлем!” Після цього він урочисто передав Єгу особливе доручення Неба. “Ти поб'єш дім Ахава, пана свого, і Я відомщу за кров слуг Моїх пророків і за кров усіх слуг Господніх, пролиту рукою Єзавелі. Увесь Ахавів дім загине”.(2Цар.9:6-8)