Розділ 12. Від Ізреелю до Хорива

Отримане від Всемогутнього натхнення допомогло Іллі витримати найсуворіше випробування віри, але в хвилину розпачу, коли в його вухах усе ще лунали погрози Єзавелі, а сатана завдяки змові цієї нечестивої жінки, здавалося, отримає перемогу, він втратив надію на Бога. Ілля був надзвичайно піднесений, проте наступна реакція виявилася жахливою! Забувши про Бога, він тікав усе далі й далі, поки не опинився в похмурій пустелі. Вкрай знесилений, він сів перепочити під кущем ялівцю і почав просити собі смерті. “Досить з мене! Тепер, Господи, — сказав він, — візьми душу мою, бо я не ліпший від батьків своїх!” Відчуваючи себе втікачем, перебуваючи далеко від людського житла, змучений жахливим розчаруванням, Ілля бажав ніколи більше не бачити людей. Вкрай виснажений, він, врешті-решт, заснув.

У житті кожної людини трапляються хвилини великого розчарування та глибокого розпачу; дні, коли журба стає постійною супутницею і буває важко вірити в те, що Бог продовжує ніжно опікуватися Своїми земними дітьми; коли тривога непокоїть душу, і людина бажає собі смерті. Якраз тоді чимало людей втрачають надію на Бога і стають рабами сумніву та невір'я. Якби в такий час ми могли духовно прозріти і збагнути намір Божого Провидіння, то побачили б ангелів, які намагаються врятувати нас від самих себе і поставити наші ноги на міцному фундаменті, надійнішому за віковічні гори; тоді воскресла б віра і почалося нове життя.

Вірний Йов у годину такої темряви і горя сказав: “Нехай загине день, коли я народився... О, коли б то було зважено моє горе, а на вагу покладено все моє нещастя... О; коли б то збулося прохання моє, а моє сподівання здійснив Бог! О, коли б зволив Бог мене розтоптати, простягнув Свою руку й убив мене! Я мав би ще якусь потіху... Тож не буду стримувати я своїх уст, говоритиму в печалі духа свого, я скаржитимусь в гіркоті своєї душі...

Я волів би перестати дихати, смерть була б ліпша від страждання. Я сохну... Я повіки не житиму!... Облиш Ти мене, бо дні мої — це лише подув вітру”.(Йова 3:3; 6:2,8-10; 7:11,15-16)

Незважаючи на те, що Йов був змучений життям, Бог не дозволив йому померти. Йому були показані можливості майбутнього і дані слова надії: “Напевне підведеш обличчя і не будеш боятись! Бо забудеш страждання; будеш згадувати про них, як про воду, яка спливла... Життя твоє буде ясніше півдня, а темнота буде як ранок. Будеш безпечний, бо матимеш надію... Ляжеш і ніхто не посміє тебе налякати, і багато буде таких, котрі чекатимуть у тебе ласки... А очі нечестивих погаснуть, і не буде для них притулку, а їхня надія — то стогін душі!”.( Йова 11:15-20)

З безодні відчаю і розчарування Йов піднявся до вершин беззастережної віри в милість та спасаючу силу Бога. Він з тріумфом продовжує: “Хоч він убиває мене, однак я надіятимусь на Нього, Він буде моїм спасінням... Я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, мої очі побачать, а не хтось інший”.(Йова 13:15-16; 19:25-27)

“Озвавсь Господь Йову із бурі”(Йова 38:1) і показав Своєму рабу велич Своєї сили. Коли Йов лиш на одну мить побачив Творця, він зненавидів себе і розкаявся в поросі й попелі. Після цього Господь зміг рясно благословити його, так що останні роки життя патріарха стали кращими за попередні.

Для досконалого служіння Богові необхідні надія і сміливість. Вони є плодами віри. Розпач гріховний і нерозважливий. Бог може і бажає “з наддостатком”(Йоан.10:10) дати Своїм слугам силу, необхідну в час спокус і випробувань.

Задуми ворогів Божої справи можуть видаватися добре обґрунтованими і непорушними, але Бог здатний зруйнувати найдосконаліші з них. Він зробить це певної пори і належним чином, тому що побачить: віра Його слуг випробувана достатньо.

Для розчарованих особистостей існують надійні ліки: віра, молитва та праця. Саме віра і праця приносять зростаючі з дня на день якості: упевненість і задоволення. Можливо, вас долають недобрі передчуття або глибокий розпач? Не лякайтеся навіть у найбільш безпросвітні хвилини життя. Зберігайте віру в Бога. Він знає ваші потреби. Він всесильний. Він невтомний у Своїй безмежній любові та співчутті. Не допускайте навіть думки, що Він не виконає Своїх обітниць. Бог — вічна істина. Він ніколи не порушить Заповіту, укладеного з тими, хто любить Його. Він допоможе Своїм вірним слугам настільки, наскільки буде потрібно. Апостол Павло свідчить: “Досить тобі Моєї благодаті, адже сила Моя виявляється в немочі... Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у нестатках, у переслідуваннях, в утисках за Христа. Бо коли я немічний, — тоді я сильний”.(2Кор.12:9-10)

Чи залишив Бог Іллю в годину випробування? О, ні! Коли Ілля почувався залишеним Богом і людьми, Господь продовжував любити Свого слугу не менше, ніж тоді, коли у відповідь на його молитву з неба зійшов вогонь і осяяв вершину гори. Тепер ніжний дотик і приємний голос збудили Іллю зі сну. З жахом він схопився на ноги, аби утікати, гадаючи, що це ворог знайшов його. Однак сповнене співчуття обличчя, яке схилилося над ним, було обличчям друга, а не ворога. Бог послав з неба ангела нагодувати Свого слугу: “Устань та попоїж, — сказав ангел. ‘Дивиться він, аж ось у його головах корж, спечений на вугіллі, та дзбанок з водою’”.

Після того як Ілля з'їв приготовлену для нього їжу, він знову заснув. Ангел прийшов удруге. Доторкнувшись до цього змученого чоловіка, він зі співчуттям і ніжністю сказав: “Устань, попоїж, бо далека дорога перед тобою”.

“Він устав, попоїв та напився. І йшов він, підкріплений тією їжею, сорок днів та сорок ночей, аж поки дійшов до Божої гори Хорив”. Там він укрився в печері.