Характерною рисою інформаційно-пропагандистської діяльності в європейських країнах періоду Першої світової війни стало те, що вона набула централізованого характеру, для чого були створені спеціальні органи і установи, які утримувалися коштом урядових бюджетів. Війна велася не лише зброєю, здатною фізично уражати супротивників та їх матеріальну базу, а й такою, що ранила душі, руйнувала боєздатність ворожих військ ще до вступу в бій.
Англійці першими високо оцінили руйнівну міць психологічної зброї. Поширення всіляких листівок і публікацій підбурювальних за змістом, розповсюдження панікерських чуток, закликів здаватися в полон - усе це деморалізувало противника та визнавалося важливою складовою у справі підготовки до наступальних операцій. Визнання пропагандистського напрямку одним із пріоритетних викликало зміни й у самому апараті пропаганди. Так, на початку Другої світової війни, в Англії існувало лише бюро воєнної пропаганди при Міністерстві закордонних справ, а наприкінці війни вже було створено Міністерство інформації та Департамент пропаганди на противника.
У Франції служба військової пропаганди зосереджувалася при 11-му відділі Генерального штабу, а також існував "Будинок преси" та неофіційна організація "Альянс Франсе". Хоча США приєдналися до бойових дій на завершальному етапі війни, проте пропагандистську роботу на її потреби здійснювали з широким розмахом. При штабі американської експедиційної армії в Європі функціонувала "Психологічна підсекція", яка, поряд з проведенням широкомасштабних операцій з розповсюдження листівок, займалась і розробленням соціально-психологічної методики вивчення моралі противника. Водночас у США діяв ще один орган з ведення пропаганди - Комітет громадської інформації, створений на правах спеціального урядового відомства. Ефективність роботи установи здебільшого зумовлювалася спеціалізацією з видів пропаганди. Цьому відповідав розподіл Комітету на секції: новин, іншомовних газет, громадської освіти, кінофільмів, відносин з промисловцями, реклами і карикатур. До роботи були залучені професіонали: письменники, науковці, художники.
Але хоча останні і були залучені до творення психологічної зброї, "головну партію" в цій галузі відігравали далекі від творення теоретичних викладок військовики. До того ж наукове осмислення та узагальнення на той час досвіду з впливу на широкі маси ще не набуло досконалості і систематизації, щоби йшлося про пріоритетність ПР у воєнному протистоянні учасників всесвітнього конфлікту.
Перелом в цій ситуації відбувся у міжвоєнний період (1918-1939 рр.) і був тісно пов'язаний зі становленням двох потужних тоталітарних держав: СРСР і нацистського Третього Рейху.
Саме ці дві країни стали тими своєрідними полігонами, на яких проходили випробування все нові й нові зразки інформаційної зброї, та вдосконалювалися й відшліфовувалися прийоми ведення інформаційних воєн. Причому, піддосланими статистами було насамперед власне населення цих держав.
Ефективність радянської пропаганди було продемонстровано ще в ході громадянської війни. Вже у грудні 1917 р. при Народному Комісаріаті іноземних справ було створено відділ міжнародної революційної пропаганди (АГІТПРОП), а при видавництві ВЦВК - військовий відділ друку літератури іноземними мовами. Комуністична партія пропаганду за значенням одразу поставила на один рівень з організацією бойових дій.
Найбільшого успіху у справах організації політичної пропаганди, безумовно, досягли комісари-пропагандисти Червоної Армії. Маніпулюючи емоціями та свідомістю населення, вони вирішували питання комплектування збройних сил, управління економікою, формування нової структури адміністрації. Ідеологія класових інтересів отримала значну підтримку завдяки ефективному впливу її постулатів на широкі прошарки населення. "Шляхом пропаганди й агітації ми відібрали у Антанти її війська" - визнавав лідер комуністичної партії В. Ульянов-Ленін.
Особливістю цього періоду була діяльність мобільних загонів спеціальної агітації при спеціальних штабах, приміром, у складі управління Наркому оборони Л. Троцького було гри агітаційних ешелони.
Під час громадянської війни випробовувалися і нові форми пропаганди: в інтересах армії барона Врангеля майже півтора року працювала кіностудія в Криму. Вона здійснювала ефективний вплив на населення, дозволяла вирішувати питання мобілізації та головне - переконувати союзників у необхідності надання допомоги.
Після того як було придушено контрреволюцію, апарат радянської пропаганди та агітації ефективно використовується для впливу на радянське населення, щоби перетворити останнього в покірну масу безликих гвинтиків, покірних і відданих режиму та вождю. Для цього терміново створюється нова міфологія з новими "героями", "титанами", "гігантами" і епічними картинами боротьби як на традиційному, так І на трудовому фронті.
Схожі методи використовували міфотворці і вожді мас Третього Рейху. Незначна різниця полягала, напевне, лише в їх більшій відвертості та відкритому визнанні шляхів, якими вони діяли. Наприклад, з'їзд націонал-соціалістичної партії в Нюрнберзі в 1936 р. прикрашав плакат "Пропаганда допомогла нам прийти до влади. Пропаганда допоможе нам завоювати увесь світ". Відповідно розвивався й процес централізації контролю над пропагандою, що призвів спочатку до створення міністерства пропаганди, а пізніше міністерства громадської освіти і пропаганди.
Характерною рисою фашистської пропагандистської діяльності було ґрунтовне використання наукових розробок у цій сфері. Відомо, що настільними книгами рейхсміністра пропаганди Геббельса були "Психологія натовпу" та роботи Е. Бернейса.
Активно використовувалися напрацювання з психології підсвідомого. Відповідаючи на питання, чому Гітлер не робить значного враження на іноземців, К. Юнг зазначав: "... для будь-якого німця Гітлер є дзеркалом його підсвідомого, у якому не для німця, звичайно, нічого не відображається. Він рупор, настільки посилюючий неясний шепіт німецької душі, що його може почути вухо його підсвідомого".
Німецькі пропагандисти використовували прийоми впливу на маси, які, пізніше, брали на озброєння політичні іміджмейкери інших країн. Це передусім театралізовані партійні з'їзди, масові зустрічі на стадіонах, радіотрансляції виступів вождів на масові аудиторії тощо. Але основною характеристикою фашистської інформаційної політики, безумовно, є інформаційний монополізм.
Аналізуючи масову психологію фашизму, В. Райх зазначав: "Слово фашизм - не лайка, так само як і слово капіталіст. Воно являє собою поняття для означення цілком конкретного способу керівництва масами і впливу на маси - авторитарного, з однопартійною системою і звідси тоталітарного, з переважанням влади над діловим інтересом, з політичним викривленням фактів тощо". Ту ж саму характеристику, на нашу думку, цілком можна прикласти і до сталінської моделі соціалізму.
Зіткнувшись у жорстокому військовому конфлікті, обидві ворогуючі сторони активно застосовували різні методи психологічної війни. Але ці дії не дуже відрізнялися за формою і методами, які були продемонстровані в Першій світовій війні, відмінність полягала лише в масштабності.
Варто відзначити модернізований варіант ІПВ у використанні особливих різновидів зброї з метою насамперед психологічного впливу. Зрозуміло, що зброя традиційна: стрілецька, артилерія, авіація тощо, яку мають на озброєнні обидві воюючі сторони, здатна при умілому застосуванні посіяти страх, паніку в лавах противника (масовий артналіт, бомбардування, танкова атака), але найбільше впливає на людей зіткнення з невідомими знаряддями руйнування, особливо коли вони методично і невідворотно сіють смерть в величезних масштабах. Такі способи ведення бойових дій наближаються за характером до актів терору, і водночас є акціями ІПВ, особливо коли жертвою є мирне населення воюючої сторони. Саме з такою метою розглядало застосування ракетної зброї (літаки-снаряди Фау-1 та балістичні ракети Фау-2) керівництво Третього Рейху. В одному з документів верховного головнокомандування вермахту, підписаного Птлером, зазначалося, що перевага Фау-2 "полягає у можливості діяти вдень і вночі без усякого попередження. Це буде ударом по моральному духу англійців. Будь-який матеріальний збиток - справа другорядна".
Таким чином, якщо німецькі мілітаристи 1920-1930-х рр. розглядали ракетну зброю дальньої дії як засіб ураження військових і промислових об'єктів у глибокому тилу противника, то гітлерівське керівництво намагалося використовувати ракети насамперед для пригнічення морального стану населення Англії шляхом масованих бомбардувань густонаселених районів ("терористичні нальоти відплати", за словами Гітлера), тобто для досягнення лише політичної, а не військово? мети.
Водночас "зброя відплати" в руках лідерів фашистського рейху стала одним з головних козирів геббельсівської пропаганди. Починаючи з весни 1943 р., німецька пропаганда безупинно трубила про "секретну зброю" фюрера, яка змінить хід війни і здобуде Німеччині перемогу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Історія та сучасний стан інформаційного протиборства“ на сторінці 6. Приємного читання.
