Інформаційна безпека є необхідною умовою існування як особи, так і держави та суспільства загалом. Виходячи з цього доцільно виокремити такі рівні забезпечення інформаційної безпеки:
• o рівень особи (формування раціонального, критичного мислення на основі принципів свободи вибору);
• o суспільний (формування якісного інформаційно-аналітичного простору, плюралізм, багатоканальність в отриманні інформації, незалежні потужні ЗМІ, які належать вітчизняним власникам);
• o державний (інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державних органів, інформаційне забезпечення внутрішньої та зовнішньої політики на міждержавному рівні, система захисту інформації з обмеженим доступом, протидія правопорушенням в інформаційній сфері, комп'ютерним злочинам).
При виробленні та реалізації державної політики у сфері забезпечення інформаційної безпеки необхідно враховувати ряд принципових позицій.
По-перше, правове регулювання у сфері інформаційної безпеки тією чи іншою мірою стосується закріплених у Конституції прав особи на інформацію, положень про демократичний устрій, плюралізм думок тощо, законодавств про інформацію, про забезпечення національної (державної) безпеки, охорону державної та комерційної таємниці, діяльність засобів масової інформації, Інтернету, а також питань захисту інформації з обмеженим доступом.
По-друге, питання, пов'язані зі зміною чинного законодавства України в цій сфері, були, є і будуть заручниками внутрішньої політичної боротьби у державі. Будь-який розгляд у стінах Верховної Ради України питань, пов'язаних зі становленням демократичних інститутів, плюралізму, статусу ЗМІ, їх незалежності, неминуче буде предметом гострих дискусій.
По-третє, важливою складовою державної політики в будь-якій сфері необхідно визнати інформаційне забезпечення. Така
діяльність буде важливим компонентом інформаційної безпеки України протягом всього періоду інтеграції. Якщо українські політики не спроможуться сформувати чіткі цілі, які відповідатимуть національним інтересам, і адекватно донести їх до громадськості -тоді за них це обов'язково зроблять зовнішні суб'єкти. А вже потім під організованим ззовні тиском громадськості відповідні рішення таки будуть ухвалені (через, наприклад, процедуру референдуму, як це було у Словаччині в 1997 р.). але чи будуть вони відповідати інтересам України?
Діяльність у такому напрямі повинна включати постійний моніторинг громадської думки, який доцільно проводити за допомогою соціологічних досліджень та технологій контент-аналізу.
По-четверте, хоча громадська думка є досить піддатливою для впливу (маніпулювання), події в Україні листопада 2004-січня 2005 року свідчать на користь методів роз'яснювальної роботи та переконання, а не агресивної пропаганди.
По-п'яте, пріоритетною аудиторією для інформаційного впливу доцільно визначити представників ЗМІ та педагогічний склад вищих навчальних закладів, інших освітніх установ. Досвід країн східної Європи переконливо свідчить, що саме ці суспільні групи є неформальними лідерами та виразниками позицій у процесі формування громадської думки.
Основними напрямами державної політики в інформаційній сфері національної безпеки визнано (ст. 8 Закону України "Про основи національної безпеки"):
• o забезпечення інформаційного суверенітету України;
• o вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури й ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну;
• o активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України;
• o забезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції;
• o вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.
Адекватне реагування на загрози інформаційній безпеці виходить за межі чинної нормативної бази і можливе лише за умови прийняття політичних рішень компетентними органами. Необхідно визнати, що в умовах української демократії формування державної політики у будь-якому напрямі залежить не тільки від експертних оцінок та об'єктивного врахування національних інтересів, але й від політичної кон'юнктури у певний період. Тому основна рекомендація до процесу ухвалення політичних рішень може бути сформульована таким чином: урахування довгострокових стратегічних національних інтересів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 9. Шляхи вдосконалення системи забезпечення національної безпеки України в інформаційній сфері“ на сторінці 1. Приємного читання.
