Французька Республіка

Соціально-правові основи інформаційної безпеки


Загальна характеристика системи забезпечення національної безпеки


Як будь-яка цивілізована держава Франція має віками відпрацьований механізм прийняття та реалізації рішень з проблем зовнішньої та внутрішньої політики. Це стосується всіх сфер діяльності суспільства і держави, в тому числі питань оборони та безпеки держави. Цей механізм закріплено в конкретних законодавчих державних актах і міжнародних угодах. Його рух здійснюється відповідними державними та громадськими структурами, які діють як усередині країни, так і в межах міжнародних інститутів. Створена на демократичних принципах система контролю з боку суспільства та спеціальних державних органів ускладнює окремим чиновникам (зокрема, вищій посадовій особі - Президентові) і установам використання певних елементів волюнтаризму.

Французькі військово-політичні структури діють у відносно чітко визначених законодавством межах, за встановленими правилами та традиціями, відстоюючи волю правлячих кіл в цілому. Звідси - французька політика у військовій сфері та особливо в галузі оперативної діяльності спецслужб, які зобов'язані забезпечувати не лише інформаційно-аналітичний супровід, а й створення сприятливих умов та оперативне прикриття силової підтримки зовнішньополітичних акцій держави, - не підвладна різким коливанням, досить консервативна, має сталий характер і піддається прогнозуванню.

Військове будівництво, політика в галузі оборони та безпеки регламентуються положеннями Конституції Французької Республіки (статті 5,15, 16, 34, 35, 36) та Наказом президента № 59147 від 07. 01. 1959 р. (стаття 1), а також рішенням колишнього президента Жака Ширака про реформування збройних сил, оприлюдненим 23 лютого 1996 р.: "Французька національна оборона заснована на принципах залякування, спирається на національні стратегічні та тактичні (передстратегічні) ядерні сили. Найголовніше їх завдання - забезпечення незалежності Франції в ім'я свободи та миру. Безпека та незалежність країни вимагає недоторканості національної території та захисту своїх громадян від будь-якого можливого ризику агресії. Франція переконана у необхідності мати свою національну ядерну зброю, що повною мірою сприяє глобальному посиленню політики залякування".

Функції Збройних Сил Франції полягають у гарантуванні безпеки національній території від будь-яких загроз та агресій; у свободі дій; в участі у заходах по забезпеченню захисту Європи; у підтримці безпеки всіх держав, розташованих поза Європою, з якими Франція пов'язана угодами або єдиними поглядами; у забезпеченні захисту французьких Інтересів на морі й безпеки морської торгівлі.

Законодавчі акти Франції, що стосуються організації оборони, чітко зазначають відповідальність і повновладдя органів державного управління в галузі "оборонної розвідки" (далі розвідки), яка охоплює всі напрямки розвідувальної діяльності: політичну, дипломатичну, економічну, військову, наукову, технологічну та інші. В державі утворена чітка ієрархія повноважень і відповідальності.

I. Президент Французької Республіки як головнокомандувач збройних сил очолює Комітет національної оборони (Comitй de la Defense nationale) - вищий воєнно-політичний орган держави, на засіданнях якого приймаються рішення з питань оборони і координації діяльності міністерств та відомств у військовій сфері.

При Президентові функціонує також Рада національної безпеки (Conseil de la sйcuritй Nationale), до складу якої входять прем'єр-міністр, міністр-де легат з питань безпеки, а також міністри юстиції, оборони, внутрішніх та зовнішніх справ. Рада здійснює загальне керівництво і розробку політики у галузі національної безпеки та боротьби зі злочинністю в державі.

У Генеральному секретаріаті Президента (Secretariat general Prйsidentiel) є радник Президента з питань розвідки - посадова особа, яка відповідає за зв'язок з різними розвідувальними службами держави. /До Спеціального президентського генерального штабу (Grand Quartier General Special Prйsidentiel) також входить посадова особа у чині генерала, яка відповідає за інформування Президента з оборонних питань і підготовку проектів відповідних рішень.

Законодавством Президенту для здійснення своїх повноважень надано право безпосередньо використовувати структури розвідувальних служб, підпорядковані прем'єр-міністру та Іншим міністрам.

II. Прем'єр-міністр як заступник керівника (президента) Комітету національної оборони держави головує в Міжміністерському комітеті з питань розвідки (МКР). Повсякденним робочим органом прем'єр-міністра з питань оборони є Генеральний секретаріат національної оборони (ГСНО), який виконує за його дорученням широке коло адміністративно-технічних та інформаційно-консультативних завдань у галузі оборони.

Як на головний координаційний орган на Міжміністерський комітет з питань розвідки (MKP-CIR-Comite Interministйriel des Renseignements) покладено координацію і керівництво діяльністю всіх розвідувальних служб держави. До складу Комітету входять міністри оборони, іноземних справ, внутрішніх справ, економіки і фінансів, промисловості, у справах заморських департаментів і територій; у справах співробітництва, телекомунікацій, наукових досліджень і космосу. МКР збирається не менше двох разів на рік і опрацьовує національний план розвідувальної діяльності, який затверджується Президентом держави. МКР має Постійну групу з питань розвідки та секретаріат, діяльність якого забезпечується ГСНО. Завданням постійної групи є контроль за виконанням національного плану розвідки та стеження за результатами розвідувальної діяльності національних спеціальних служб.

Завдання Генерального секретаріату національної оборони (ГСНО-SGDN-Secretariat gкnerai de la Dйfense Nationale) охоплюють діяльність y сфері зовнішньої політики та проблеми оборони невійськовими засобами, аналіз наукових І технологічних даних, контроль за розвитком озброєнь та за експортом воєнної продукції, забезпечення безпеки комп'ютерних систем.

Основними функціями SGDN визначені такі:

Підготовка засідань і проектів постанов уряду з питань оборони та контроль за виконанням рішень.

Інформаційне забезпечення прем'єр-міністра та його консультування по трьох основних напрямках: стан і розвиток загальної військово-політичної обстановки; стеження за розвитком криз та конфліктів, вивчення варіантів й опрацювання пропозицій щодо можливих дій уряду в певній ситуації; координація зусиль різних міністерств у галузі оборони.

Підготовка рекомендацій уряду щодо вдосконалення та використання засобів захисту таємниць військового характеру і контроль за виконанням відповідних наказів та інструкцій.

Координація заходів у сфері міжнародного співробітництва та військової допомоги іншим державам.

Контроль за виконанням і координація відповідних заходів щодо експорту озброєнь та високих технологій.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Французька Республіка“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Завдання, об'єкти посягань та форми проведення інформаційних війн

  • Види, методи, сили і засоби спеціальних інформаційних операцій та актів зовнішньої інформаційної агресії

  • Чинники ескалації загроз і небезпек в інформаційно-ідеологічній сфері: їх джерела та сутність

  • Розділ 2. Історія та сучасний стан інформаційного протиборства

  • Розділ 3. Небезпеки інформаційного простору для особистості

  • Розділ 4. Спеціальні інформаційні операції в економічному протиборстві

  • Розділ 5. Основні функції суб'єктів системи забезпечення інформаційної безпеки України

  • Розділ 6. Організаційні особливості розробки і реалізації державної інформаційної політики в умовах інформаційно-психологічного протиборства

  • Особливості оперативної обстановки у сфері державного управління, інтегрованого в інформаційне суспільство

  • Зміни в масовій та індивідуальній свідомості громадян у ставленні до інформаційно-аналітичного і наукового забезпечення державного управління в умовах глобальної інформатизації

  • Інформаційно-психологічне протиборство навколо визначення правового суб'єктивного статусу ТНК у міжнародних відносинах

  • Особливості функціональних можливостей використання новітніх інформаційних технологій у процесі державного управління

  • Якісні зміни в методиці та змісті інформаційної діяльності державного управління в інформаційному суспільстві

  • Принципи політики проведення інформаційно-аналітичними підрозділами органів державного управління у сфері безпеки ЗМІ заходів протидії АЗА і СІО в умовах інформаційно-психологічного протиборства.

  • Сутність "інформаційно-аналітичного забезпечення" державного управління у сфері безпеки

  • Сутність "державного управління у сфері безпеки" як споживача інформаційно-аналітичного продукту

  • Розділ 7. Інформаційно-аналітичне і наукове забезпечення заходів протидії спеціальним інформаційним операціям та актам зовнішньої інформаційної агресії

  • Визначення цілі та завдання інформаційно-аналітичного забезпечення (ІАЗ)

  • Спільні та відмінні риси операційної роботи в ІАЗ і науково-дослідної діяльності

  • Сучасні вимоги до характерних рис організації інформаційно-аналітичного забезпечення як елемента управлінської діяльності

  • Особливості процедур та операційних етапів інформаційно-аналітичної роботи, їх цілі, завдання, зміст, кінцевий результат

  • Аналітична робота

  • Основні методичні рекомендації щодо проведення інформаційно-аналітичних і наукових досліджень процесів в умовах інформаційно-психологічного протиборства

  • Методика оцінки і класифікації міждержавних (міжнародних) правовідносин в умовах геостратегічного протиборства

  • Методика оцінки ворожих і агресивних дій учасників інформаційно-психологічного протиборства

  • Методика оцінки та класифікації джерел АЗА

  • Розділ 8. Теоретико-правові та оперативно-прикладні аспекти парадигми інформаційного протиборства у ХХІ столітті

  • Гносеологічні корені та антологія процесу у формуванні концептуальних основ сучасної парадигми інформаційно-психологічної війни

  • Сучасна парадигма історичного досвіду в сфері інформаційно-психологічної війни

  • Сполучені Штати Америки

  • Військовий рівень реалізації концепції ІВ

  • Особливості чинників впливу на визначення виконавчих суб'єктів у Інформаційних війнах, їх цілей, завдань та об'єктів враження

  • Характеристика виконавчих суб'єктів

  • Європейський союз: особливості концептуального підходу

  • Федеративна Республіка Німеччини

  • Фонди політичних партій

  • Французька Республіка
  • Інститут вищих досліджень в галузі національної оборони

  • Характеристика чинників формування концептуального підходу до забезпечення безпеки французького суспільства в інформаційно-психологічній сфері

  • Королівство Швеції

  • Китайська Народна Республіка

  • Характерні риси геополітики конфуціанської цивілізації та особливості її впливу на формування оперативної обстановки у сфері інформаційно-психологічного протиборства

  • Сутність ідеології сучасної стратегії національного розвитку Китаю

  • Національні інтереси КНР і стратегія національної безпеки

  • Позиція і практична політика КНР у сфері військової безпеки в Східній Азії

  • Розвідувальна спільнота Китаю

  • Республіка Індія

  • Ісламська Республіка Пакистан

  • Російська Федерація

  • Розділ 9. Шляхи вдосконалення системи забезпечення національної безпеки України в інформаційній сфері