Ісламська Республіка Пакистан

Соціально-правові основи інформаційної безпеки

Геополітичні чинники оперативної обстановки та формування стратегічних настанов спецслужб Ісламська Республіка Пакистан (ІРП). Дослідження наявних матеріалів свідчить, що правляча еліта ІРП продовжує виношувати амбіції регіонального лідера, що на фоні володіння ядерною зброєю і засобами його доставки є серйозним чинником в азіатській частині континенту.

У цьому контексті держави колишньої радянської Середньої Азії становлять для Пакистану великий інтерес як із економічної, так і з геополітичної точки зору. Зусилля щодо впливу Ісламабада в регіоні може підняти його роль у Південній Азії, забезпечити підтримку молодих "братерських мусульманських держав" у конфронтації з Індією, що суттєво може зміцнити позиції в боротьбі з іншими регіональними конкурентами - Іраном, Туреччиною і Китаєм.

Проте, пакистанські лідери поки що не мають істотного прямого впливу на події в пострадянській Середній Азії. Реалізації прагнення ІРП проводити активну політику в регіоні заважають матеріально-фінансові труднощі, відсутність внутріполітичної стабільності, постійна конфронтація з Індією, значне втягнення в афганський конфлікт. Крім того, зазначені вище чинники підривають міжнародну репутацію Пакистану, не дають змоги заручитися підтримкою з боку світового співтовариства для здійснення значних політичних кроків у центральноазіатському напрямку.

Розвиток пакистанського суспільства свідчить про недостатню ефективність обраного шляху модернізації та виникнення протистояння кризовим явищам, пов'язаним із цими процесами. За визнанням фахівців НІСД України, шок 1971 р. в зв'язку з відокремленням Бангладеш та загроза подальшої фрагментації зрештою сприяли зміцненню держави, посиленню військово-авторитарного режиму, який на відміну від турецьких військових більше орієнтований на ісламську ідеологію, загалом пригальмовує процеси вестернізації. Сфера освіти явно неспроможна встигати за зростанням населення і майже стомільйонний шар неписьменного населення є середовищем збереження архаїчних форм життя та виробництва.

Внутрішні конфлікти зумовлюються усталеною системою влади, її корумпованістю, що накладається на різнорідність господарчого устрою та міжетнічні проблеми, пов'язані з наявністю великого прошарку пуштунського та белуджського населення, етнічно спорідненого з племенами в Ірані та Афганістані.

У цих умовах ІРП продовжує демонструвати свій вибір ідеологічної та силової політики в регіоні, що є деструктивним фактором як для самого Пакистану, так і для регіональної стабільності в цілому. Звідси, важливим елементом зовнішньої активності ІРП в Центральній Азії є афганський напрямок, безпосередньо пов'язаний із роллю руху "Талібан", антиіндійською спрямованістю, а також певною мірою з політикою США щодо ізоляції Ірану.

Дотримуючись логіки геополітичних інтересів, певні політичні кола в Пакистані використовували і продовжують використовувати чинник "Талібан" як основний і перспективний інструмент свого впливу в регіоні. Найбільш активна підтримка "Талібану" з боку ІРП була помітна до 1997 року. Останніми роками пакистанська сторона прагнула не афішувати своєї допомоги талібам, тому що вони дискредитували себе в очах світового співтовариства порушенням прав людини, екстремізмом, торгівлею наркотиками та зброєю, знищенням світового значення пам'ятників культури, буддійських релігійних культів тощо.

Необхідно підкреслити, що інтересам правлячої пакистанської еліти відповідає утворення на території Афганістану дружньої, відносно стабільної, проте слабкої в економічному і політичному плані, а значить керованої держави. Це пов'язано, насамперед, з наявністю територіальних претензій афганських пуштунів на пуштунські землі в ІРП. Проте, зазначені прагнення важкоздійсненні з причини наявності глибоких внутрішніх протиріч і збереження конфлікту інтересів у Афганістані з боку цілої низки держав регіонального та світового значення.

У зв'язку із цим, не можна розглядати процес впливу ІРП на талібів як односторонній. Глибинні суспільні корені руху в Пакистані, його тісні зв'язки з ісламськими націоналістичними організаціями, військовими колами та спецслужбами, наочно свідчать про високий рівень впливу талібів на розвиток суспільно-політичної ситуації навіть усередині пакистанського суспільства.

Доступ до Центральної Ази'для Пакистану можливий трьома шляхами - через Кандагар і Герат, через Кабул, а також - через Каракорумське шосе, побудоване в 60-80-ті роки разом із Китаєм до Кашгару і далі до Бішкеку. Існують плани використання цього маршруту для постачання Пакистану киргизької електроенергії. Пакистан зацікавлений в інтеграційних проектах, які пов'язують Центральну і Південну Азію, особливо в нафтопроводах, а також транспортуванні товарів та енергії до Індостану.

Підтримуючи талібів, у переважній більшості етнічних пуштунів, які вже контролювали більшість території цієї держави, Ісламабад прагнув посилити свої стратегічні позиції в Центральній Азії та заблокувати потенційно можливе посилення російського чи іранського впливу в регіоні, а також узяти під свій контроль комунікації між державами Центральної та Північної Азії. Насамперед це стосується перспективи спорудження нафто- та газопроводів із Туркменистану через Герат і Кандагар на Карачі та транспортного коридору із пострадянської Середньої Азії через Термез-Кабул-Пешавар до Індостану.

Проте, за різними оцінками, у 2000-2001 рр. відзначалися ознаки тенденції до втрати Пакистаном контролю над "Талібан" та керівником "Аль-Каїди" Асама бен Ладеном, що стало загрожувати ІРП широким спектром проблем для її безпеки, навіть почала зароджуватися тенденція розвитку ситуації в напрямку так званої "талібанізації" пакистанського суспільства, що могло призвести до дезінтеграційних процесів і розпаду держави.

На фоні цього у аналітиків іноземних спецслужб та інформаційних центрів справедливо виникали сумніви щодо керованості лідерів талібів із боку пакистанців. У цьому зв'язку автор даної лекції дійшов висновку про доцільність розглядати рух "Талібан" вже не як засіб чи інструмент геополітичної гри в руках правлячих еліт США і Пакистану, а як самостійну силу в регіоні, яка при збереженні тодішнього статус-кво мала визначати зовнішньополітичну активність всієї афганської держави, яка поступово ставала незалежним гравцем на регіональній геополітичній арені. У такий ситуації виникало питання, як поставляться до цього феномену головні гравці за регіональне лідерство - США, Пакистан, Туреччина, з одного боку, та Росія, Іран, Індія та Китай - з іншого.

Так, якщо Росія та Іран вбачали й вбачають нині у турецькому та американському впливах загрозу стабільності в регіоні, то власне США до 11 вересня 2001 р. не вважали ісламістський чинник серйозною загрозою, скоріше, вони самовпевнено під впливом сформованих американськими ЗМІ стереотипів "гарантованості безпеки США від будь-яких небезпек" продовжували використовувати діяльність ісламістських структур у власних цілях, не бажаючи помічати зростання антиамериканських спрямувань серед їх лідерів. Американські та пакистанські правлячи кола самовпевнено розглядали та продовжують розглядати Пакистан як великий стабілізуючий чинник, хоча з'явилися тенденції, які породжують у аналітиків різного рівня певні сумніви щодо цього.

Крім того, останніми роками постійно зростає значення Пакистану як традиційного опонента Індії в регіоні у зв'язку з формуванням транспортних коридорів із Центральної Азії в південному напрямку. Він стає бар'єром на шляху розвитку стратегічного партнерства між Російською Федерацією та Індією. Пакистан, маючи вплив на широкі верстви афганських талібів, одночасно зберігає значні власні ісламістські амбіції. В прагненні здобути регіональне лідерство керівництво Пакистану спирається на підтримку США і Великої Британії, держав Перської затоки та поки що вміло використовує їх зацікавленість у власних інтересах. Проте, водночас Пакистан, маючи власні ядерні можливості, здатний надати адекватну відповідь індійській ядерній програмі. Таким чином, локальна гонка озброєнь між Індією та Пакистаном загрожує в перспективі зруйнувати існуючий баланс сил в Азії.

Отже, припущення виходить із того, що далі обіцянок, даних у вересні 1997 р. в Нью-Йорку під час зустрічі прем'єр-міністрів Індії та Пакистану, взяти під контроль всі прикордонні конфлікти не було створено практично ніяких передумов для нормалізації обстановки у відносинах між двома державами. Крім того, підвищилося протистояння між спецслужбами, що призвело до подальшого загострення ситуації між обома державами до такого рівня, що уряди конкуруючих сторін були змушені відізвати своїх дипломатів. Першу партію висилки із країни дипломата розіграла пакистанська сторона, звинувативши одного із аташе посольства Індії в Ісламабаді в "діяльності, що не відповідає дипломатичному статусу" - такий евфемізм використовують для визначення шпигунської діяльності дипломатів.

Зі свого боку, міністр закордонних справ Індії виступив із заявою, що таке звинувачення є абсолютно безпідставним. Одночасно, індійська сторона висунула аналогічні звинувачення і зажадала від пакистанських партнерів відізвати військового аташе посольства Пакистану в Делі.

Таким чином, оборонна стратегія Пакистану, побудована останніми роками на конфронтації з Індією та пошуку впливових заступників із боку великих держав, має враховувати також і загрози, пов'язані з афганським та таджицьким конфліктами. Ісламабад має певні надії на те, що нові держави Центральної Азі здатні забезпечити стратегічну глибину оборонного простору Пакистану. Географічні обмеження та вплив неісламських сусідів у цьому регіоні (РФ І Китай) стримують прагнення пакистанської правлячої еліти стати одним із головних гравців у регіоні. Проте за допомогою двосторонніх зв'язків і багатосторонніх регіональних структур типу ЕКО Пакистан здатний забезпечувати технічну та економічну допомогу державам Центральної Азії з метою посилення внутрішньої регіональної стабільності.

Свої стратегічні інтереси Пакистан намагається здійснити за допомогою інтенсивної ісламізації нових держав регіону, що легалізувало б і сам Пакистан як ісламську країну, оскільки він не є мононаціональною державою. Саме тому виникають проблеми кордонів, які є певною мірою штучними, наслідком колишньої колоніальної британської політики. Поширення впливу Пакистану в Центральноазіатському регіоні надає йому необхідної геостратегічної глибини в конфронтації з Індією, а також дозволяє зміцнити власні позиції у відносинах із правлячими елітами, військовими та діловими колами Заходу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ісламська Республіка Пакистан“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Завдання, об'єкти посягань та форми проведення інформаційних війн

  • Види, методи, сили і засоби спеціальних інформаційних операцій та актів зовнішньої інформаційної агресії

  • Чинники ескалації загроз і небезпек в інформаційно-ідеологічній сфері: їх джерела та сутність

  • Розділ 2. Історія та сучасний стан інформаційного протиборства

  • Розділ 3. Небезпеки інформаційного простору для особистості

  • Розділ 4. Спеціальні інформаційні операції в економічному протиборстві

  • Розділ 5. Основні функції суб'єктів системи забезпечення інформаційної безпеки України

  • Розділ 6. Організаційні особливості розробки і реалізації державної інформаційної політики в умовах інформаційно-психологічного протиборства

  • Особливості оперативної обстановки у сфері державного управління, інтегрованого в інформаційне суспільство

  • Зміни в масовій та індивідуальній свідомості громадян у ставленні до інформаційно-аналітичного і наукового забезпечення державного управління в умовах глобальної інформатизації

  • Інформаційно-психологічне протиборство навколо визначення правового суб'єктивного статусу ТНК у міжнародних відносинах

  • Особливості функціональних можливостей використання новітніх інформаційних технологій у процесі державного управління

  • Якісні зміни в методиці та змісті інформаційної діяльності державного управління в інформаційному суспільстві

  • Принципи політики проведення інформаційно-аналітичними підрозділами органів державного управління у сфері безпеки ЗМІ заходів протидії АЗА і СІО в умовах інформаційно-психологічного протиборства.

  • Сутність "інформаційно-аналітичного забезпечення" державного управління у сфері безпеки

  • Сутність "державного управління у сфері безпеки" як споживача інформаційно-аналітичного продукту

  • Розділ 7. Інформаційно-аналітичне і наукове забезпечення заходів протидії спеціальним інформаційним операціям та актам зовнішньої інформаційної агресії

  • Визначення цілі та завдання інформаційно-аналітичного забезпечення (ІАЗ)

  • Спільні та відмінні риси операційної роботи в ІАЗ і науково-дослідної діяльності

  • Сучасні вимоги до характерних рис організації інформаційно-аналітичного забезпечення як елемента управлінської діяльності

  • Особливості процедур та операційних етапів інформаційно-аналітичної роботи, їх цілі, завдання, зміст, кінцевий результат

  • Аналітична робота

  • Основні методичні рекомендації щодо проведення інформаційно-аналітичних і наукових досліджень процесів в умовах інформаційно-психологічного протиборства

  • Методика оцінки і класифікації міждержавних (міжнародних) правовідносин в умовах геостратегічного протиборства

  • Методика оцінки ворожих і агресивних дій учасників інформаційно-психологічного протиборства

  • Методика оцінки та класифікації джерел АЗА

  • Розділ 8. Теоретико-правові та оперативно-прикладні аспекти парадигми інформаційного протиборства у ХХІ столітті

  • Гносеологічні корені та антологія процесу у формуванні концептуальних основ сучасної парадигми інформаційно-психологічної війни

  • Сучасна парадигма історичного досвіду в сфері інформаційно-психологічної війни

  • Сполучені Штати Америки

  • Військовий рівень реалізації концепції ІВ

  • Особливості чинників впливу на визначення виконавчих суб'єктів у Інформаційних війнах, їх цілей, завдань та об'єктів враження

  • Характеристика виконавчих суб'єктів

  • Європейський союз: особливості концептуального підходу

  • Федеративна Республіка Німеччини

  • Фонди політичних партій

  • Французька Республіка

  • Інститут вищих досліджень в галузі національної оборони

  • Характеристика чинників формування концептуального підходу до забезпечення безпеки французького суспільства в інформаційно-психологічній сфері

  • Королівство Швеції

  • Китайська Народна Республіка

  • Характерні риси геополітики конфуціанської цивілізації та особливості її впливу на формування оперативної обстановки у сфері інформаційно-психологічного протиборства

  • Сутність ідеології сучасної стратегії національного розвитку Китаю

  • Національні інтереси КНР і стратегія національної безпеки

  • Позиція і практична політика КНР у сфері військової безпеки в Східній Азії

  • Розвідувальна спільнота Китаю

  • Республіка Індія

  • Ісламська Республіка Пакистан
  • Російська Федерація

  • Розділ 9. Шляхи вдосконалення системи забезпечення національної безпеки України в інформаційній сфері