Після воєнної поразки тоталітарного фашистського режиму у протистоянні за світове панування з антигітлерівською коаліцією "СРСР - США - Велика Британія - Франція" Німеччину було усунуто зі світової геополітичної арени як самостійну геополітичну, геоекономічну могутність та військово-стратегічну континентальну силу. Виходячи з того, що після травня 1945 р. німецька еліта розпочала практично з нуля інформаційної психологічне забезпечення заходів відродження нині об'єднаної держави Німеччини, то прискіпливе наукове вивчення досвіду конкурентної боротьби в інформаційно-психологічній сфері західнонімецьких військово-політичних і ділових кіл з партнерами (колишніми супротивниками) по західній спільноті й супротивниками на Сході "за місце під сонцем" та відновлення свого історичного світового статусу у складний для розділеної Німеччини повоєнний час має велике значення.
У межах так званого німецького питання ФРН була ніби кордоном у розподілі Західної і Східної Європи на два конкуруючі військово-політичні блоки і виконувала, по суті, геополітичні (політико-дипломатичні) та геостратегічні (військово-стратегічні) функції (відповідно союзницькі та власне німецькі).
На Німеччину покладалися
геополітичні функції:
• o реалізації периферійної стратегії;
• o стримування від радикальних дій провідних центрів сили Європи та світових супердержав (GLACIS);
• o "наведення мостів" (політико-дипломатичні заходи на примирення та пошук компромісів між конкуруючими центрами сили);
• o "санітарного розподільчого коридору" між конкуруючими військово-політичними блоками, тобто контрольованої зони безпеки;
• o озброєної нейтральної "третьої сили" у протиборстві між США і СРСР, ОВД і НАТО (а нині між США і Росією).
стратегічні функції.
• o забезпечення активної (наступальної) оборони (в її основу було покладено теоретичні напрацювання західнонімецьких геостратегів Шумахера, Гудеріана, Вайнштейна);
• o нейтралізації та взаємного розводу військ конкуруючих блоків (насамперед географічного роз'єднання), тобто створення у певній мірі "вільної зони".
Проведене у 1990-1993 рр. автором посібника дослідження німецько-радянських відносин періоду "перебудови в Радянському Союзі" засвідчило, що інтерес у цей час з боку ФРН до подій у СРСР був значним. Перспектива кардинальних геополітичних змін у Європі та в цілому у світі (об'єднання Німеччини як реальний фактор посилення німецького впливу на континенті; зникнення завдяки розпаду Радянського Союзу та всієї соціалістичної співдружності основних перешкод на її шляху до досягнення лідерства в Європі; поява на європейському просторі більше десяти нових маловпливових держав, зокрема незалежної України, та ряд інших чинників) змушувала західнонімецьке керівництво проводити активну, водночас зважену та гнучку політику як у двосторонніх, так і в багатосторонніх відносинах, а також тактовно проводити спеціальні пропагандистські заходи в межах загальної політики держави в інформаційно-психологічній сфері.
За висновками аналітиків та інших фахівців із числа провідних германістів, події, що нині відбуваються на європейському континенті, можна охарактеризувати як "неоголошену війну" за провідне становище у світі, в якій не останню роль відіграє ФРН. З початком "процесу перебудови" західнонімецькі політики зрозуміли, що навіть незначне ослаблення (не кажучи вже про розвал) соціалістичної співдружності на чолі з Радянським Союзом стає поштовхом до фактичної боротьби за черговий переподіл світового панування між такими провідними фінансово-промисловими центрами, як Західна (США та держави Західної Європи) та Східна (Японія, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея, Китай, Індія) цивілізації. В Європі - це боротьба за вплив над слов'янською цивілізацією між Сполученими Штатами Америки, які підтримує прагнуча до європейського лідерства Велика Британія, з одного боку, та Францією (що проголошує принцип "Європа без американців") і Німеччиною (що швидко набуває реальної військово-економічної і політичної ваги на континенті), з другого боку.
Оскільки у військовій сфері на Заході домінували підходи, зумовлені небезпекою можливої реставрації "структур Східного блоку", зростаючою загрозою з боку країн Північної Африки, Близького та Центрального Сходу, а також регіональних криз, передусім у Південно-Східній Європі, то проблема об'єднання німців ставала одним з центральних питань у стратегічній політиці керівництва США та урядів країн Західної Європи на початку процесу перебудови в Радянському Союзі. її наслідки, зокрема, як у англійців, так і у французів, не викликали особливого ентузіазму. В Лондоні сприйняли цей факт як вимушену міру, тому що ні Велика Британія, ні інші держави Заходу не мали ефективних інструментів, які дозволили б протистояти цьому процесу. Французькі аналітики у 1990 р. зазначали, що за останні сорок років жоден європейський експерт не зміг передбачити того, що сталося у світі насправді.
У даній ситуації тодішній прем'єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер дійшла висновку, що залучення "механізму чотирьохсторонньої відповідальності" могло б поставити під загрозу виконання Західною Німеччиною своїх зобов'язань по НАТО та ЄС. Традиційно політика атлантистів щодо держав Східної Європи, розташованих між Росією та Німеччиною, базується на макіндеровській тезі про необхідність утворення тут "санітарного кордону", який був би одночасно конфліктогенною і буферною зоною між Москвою і Берліном, що упродовж багатьох десятиліть перешкоджало виникненню стійкого російсько-німецького союзу, небезпечного для всього атлантичного блоку.
Враховуючи позицію атлантистів, західнонімецьке керівництво добре усвідомлювало, що тактична поступка Бонна (об'єднання Німеччини на викладених вище умовах за відсутності політичної волі та здатності з боку Кремля чинити військову протидію процесу, що намітився) не суперечила стратегічним задумам американців: для Вашингтона це було меншою втратою, ніж збереження сильного єдиного Радянського Союзу. Тому ця ініціатива знайшла підтримку в американської сторони. В умовах, що склалися, адміністрація Вашингтона пішла назустріч німецьким партнерам по НАТО, зосередившись у роботі з радянським керівництвом на тому, щоб нейтралізувати зусилля партійно-державних лідерів НДР шляхом виключення можливості отримання ними допомоги з боку Москви та створення умов для здійснення мирно? анексії німецької комуністичної держави Бонном.
Виходячи з британських інтересів, "оскільки дана тенденція стала неминучою", М. Тетчер спробувала вплинути з вигодою для англійців, спрямувати на "синхронізацію" процес німецького об'єднання з політикою загальноєвропейського роззброєння та інтеграції, з ходом реформування нової структури безпеки на континенті, включаючи принцип непорушності післявоєнних кордонів. Лондон домігся, щоб витіснення Заходом воєнної присутності СРСР з країн Східної Європи не вплинуло на статус-кво об'єднаної Німеччини, щоб вона залишилася повноправним членом НАТО та ЄЕС, а на її території були збережені війська західних союзників, зокрема США та Канади.
Через втрату впливу на радянського лідера М. Горбачова та Його оточення французи не могли істотно впливати на процеси без загрози можливого ускладнення партнерських стосунків з Бонном, вигідних на стратегічну перспективу. Змирившись, вони лише безуспішно намагалися протидіяти процесу розпаду Радянського Союзу з метою збереження в його особі противаги в Європі гегемонії Німеччини, США та Великої Британії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Федеративна Республіка Німеччини“ на сторінці 1. Приємного читання.
