Наприклад, російські народовольці та анархісти, взявши на озброєння лозунг (доктрину) "герої і натовп", яка базувалася на символіці героїчного міфу, починають поступово втілювати його в життя, зокрема розгорнувши терористичну боротьбу.
Історико-порівняльний аналіз різних ідеологій колишніх епох показує, що в них є загальні елементи, певні комплекси, ті чи інші соціальні міфи, які складають ядро різноманітних течій, іноді історично досить далеких одна від одної. Ряд дослідників мовить про "кочуючі" міфи, підкреслюючи їх міграційні властивості. До таких міфів належить насамперед героїчний. Фольклорна традиція багатьох народів зберегла численні оповіді, перекази про діяння надзвичайних людей, які в постійних змаганнях з силами зла рятують свій народ чи людство в цілому. Історики, культурологи, етнологи називають головну дійову особу цих наскрізних сюжетів "культурним Героєм". Міфологічна свідомість первісних людей об'єднувала їх відмінні уявлення про світ, оточуючу природу, що складалися на зорі людського суспільства. Зміст свідомості визначався здебільшого жорстокою боротьбою з природою, боротьбою за існування.
Про механізм формування такого емоційного стану зазначав К. Г. Юнг: "Загальний міф про героя, наприклад, завжди зображує богатиря або боголюдину, що перемагає зло, котре має вид дракона, змія, чудовиська, і який рятує свій народ від знищення та смерті. Розказування чи ритуальне повторення в священних текстах та церемоніях, або відправлення культу подібної фігури в танцях, музиці, гімнах, молитвах і жертвоприношеннях, захоплює присутніх божественними емоціями (як магічними чарами) та доводить екзальтацію індивіда до такого ступеню, що він ототожнює себе з героєм".
Російський історик М. Могильнер підмітила важливу особливість революційного руху в Росії кінця XIX початку XX ст., зокрема те, що у справі агітаційно-пропагандистської діяльності революціонерів основну роль популяризатора ідей революційної боротьби виконувала література, зокрема, підпільна белетристика, а не традиційні в такому разі засоби революційної агітації - прокламації, преса тощо.
Саме література створила велику міфологію радикалізму - гармонічний образ ідеальної країни - Підпільної Росії, населеної ідеальними героями. Світ белетристики та поезії, населений "справжніми" людьми І просякнутий "справжніми" почуттями, ставав нормативною реальністю, за правилами якої прагнули жити інтелігентні читачі.
Важливим моментом є те, що носій міфологічної свідомості існує в постійній актуалізації міфу - повторення переказів, відтворення того, що було споконвіку, на початку. Повторення літературних сюжетів, стандартність героїв белетристики Підпільної Росії як раз і забезпечували потрібну безперервну актуалізацію міфу. Відтак міфологічний Герой цієї епохи - нормативний ідеал зразкової (героїчної) соціальної поведінки. Цей Герой мав притаманні йому риси, які постійно відтворювалися у революційній літературі того часу і в усних переказах членів терористичних організацій: Герой молодий, він пожертвував своїм молодим життям, що робить його жертву незрівнянно ціннішою, аніж життя, наприклад, вбитого ним старого міністра чи губернатора літнього, який встиг пожити. Зазначимо, що тема передчасної смерті - одна з провідних у романтичній літературі. І це є принциповим для розуміння романтичного світобачення. Вона надавала романтичного образу і радикальному революціонеру.
Героїзм прагне спасіння людства своїми силами, причому зовнішніми засобами (звідси виключна оцінка героїчних діянь, які сповна втілюють програму максималізму: необхідно щось зрушити, здійснити щось понад силу, віддати при цьому найдорожче, своє життя - такий заповіт героїзму).
Герой жертвує не лише життям, але і правом любити, створювати родину. Заради любові до народу приносяться ці жертви.
Герой страждає, відтак він мученик, святий, над ним не владний земний, зокрема, державний суд. Герой - смілива і мужня людина, яка безстрашно жертвує собою. Таким чином, у читача створювалося переконання у моральній непідсудності Героя, що унеможливлювало руйнівну для героїки підпілля думку про те, що він часто є не лише жертвою, але і вбивцею. Для творців міфу він завжди - агнець непорочний.
Цей Герой - семіотичний стрижень усієї радикальної літератури - і був головним виправданням радикалізму.
Аналіз літературної міфології Підпільної Росії свідчить, що лояльне ставлення до ліворадикальної політики, характерне для російського суспільства того періоду, формувалося за своїми законами і мало власну логіку розвитку. По суті, суспільство давало моральну санкцію не політичному радикалізму як такому, а його літературному двійнику - міфологізованій Підпільній Росії. Найбільш суперечлива фігура підпілля - терорист, який у літературному контексті виступав як герой-жертва, знімаючи тим самим моральну дилему про можливість насильства. Саме тому його дії могли визнаватися "юридично" зрозуміло злочинними, але з боку моралі з такою характеристикою вони не мали нічого спільного.
На наш погляд, не стремління до досягнення головної мети - здійснення соціальних перетворень, навіть не бажання досягти успіху в проведенні терористичної акції були головними рушійними мотивами участі молодих інтелігентів у цій жорстокій та нерівній боротьбі, а усвідомлення своєї здатності до самопожертви, спроможності подолати страх смерті - саме це почуття окриляло і надихало юних борців, оскільки, в їхньому розумінні виводило їх на межу надлюдського, залучало до "сонму Героїв", піднімало над натовпом.
М. Могильнер наголошує: "Напередодні і в роки першої російської революції Герой усе частіше постає не просто професійним революціонером .... а терористом, що жертвує своїм життям заради революційного Ідеалу. Саме жертва виправдовувала терор в очах читачів, і вона ж піднімала ходульний образ до рівня трагічного персонажу**.
Зрозуміло, що в контексті цього розгляду рух російських радикальних революціонерів другої половини ХІХ-початку XX ст. виступає як унікальне, осібне явище в низці інших радикальних рухів. Водночас не можна не відзначити схожих моментів у світосприйнятті російських радикалів і ісламських фундаменталістів-шахидів або японських камікадзе, інтерпретуючи прагнення останніх до самопожертви, як відродження героїчного міфу в нових умовах.
Принципово нові завдання ставилися в той же період ідеологами іншого напряму роботи з масовою свідомістю. Відбувається зародження того виду інформаційно-пропагандистської діяльності, який прийнято називати англійським словосполученням "паблік рилейшнз" (варіанти: ПР або піар). ПР дослівно перекладають як "зв'язки з громадськістю", розуміючи насамперед зв'язки з громадськістю певної організації. Основне завдання фахівців, котрі працюють у галузі ПР, - створення досконалих комунікативних технологій, тобто таких варіантів організації подачі інформації суспільству, які зможуть гарантувати, або, принаймні, обіцяти досягнення програмованого ефекту, наприклад, перемоги свого кандидата на виборах, підвищення попиту на рекламований товар тощо.
Реально ПР виник внаслідок індустріальної революції, коли монополісти відчули недостатність у досягненні успіху, застосовуючи методи управління тільки виробничою сферою. Конкретні буденні проблеми, що пов'язані із збільшенням капіталу не залежать безпосередньо від росту продуктивності на підприємствах як-то: свобода вибору клієнта, який може хотіти або не хотіти одержати ту чи іншу послугу, купити той або інший товар, чи страйки робітників, що порушують прийняту систему управління, з котрою якось необхідно працювати. Вперше на такі проблеми звернули увагу капіталісти США, оскільки саме в цій країні наприкінці ХІХ-початку XX ст. і виникли перші варіанти для реалізації ідей ПР.
Творцями перших технологій ПР дослідники вважають А. Лі та Е. Бернейса. Айві Лі був журналістом, який вважав, що необхідна передумова для успішного бізнесу є належне інформування громадськості про користь для суспільства від діяльності компанії. У 1914 р. А. Лі вдається зацікавити ідеєю суспільної значущості бізнесу відомого промислового і фінансового магната Джона Рокфеллера, який приймає Його до себе на службу. За допомогою методів ПР А. Лі вдалося не тільки уникнути негативних наслідків від страйку шахтарів на шахтах Дж. Рокфеллера, але й використати цю акцію протесту на користь власника, значно підвищивши його імідж як дбайливого хазяїна. Спочатку свої методи роботи А. Лі називав "пабліситі", проте вже з 1919 р. починає вживати термін "паблік рилейшнз."
Ім'я Едварда Бернейса як популяризатора ідей ПР стало відомим у 1920-ті рр., після виходу в США його книги "Кристалізація громадської думки". Велику роль для поширення нової професії відіграло читання Е. Бернейсом лекцій про принципи, практику та етику ПР в одному з університетів Нью-Йорка.
Значного розмаху застосування технологій ПР набуло після закінчення Другої світової війни. У 1948 р. засновуються Інститут ПР у Великій Британії та Асоціація ПР у США. Основними напрямками застосування можливостей ПР є галузь реклами та передвиборна боротьба, але поступово і в інших сферах суспільного та державного життя цей інститут впевнено завойовує позиції.
Поява ПР, окрім всього сказаного, означала ще й привернення уваги вчених, підприємців і політиків до такої серйозної справи, як робота з інформацією. Внаслідок цього вдосконалилися комунікативні технології, що застосовувалися в зовнішньополітичній сфері, зокрема у війні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Історія та сучасний стан інформаційного протиборства“ на сторінці 5. Приємного читання.
