О. В. Суворов у 1799 р. під час італійського походу російської армії здійснив СІО, як складову частину єдиного плану бойових дій. Прийнятна для об'єкта впливу оцінка обстановки, переконлива аргументація й виразна мова зробили звернення Суворова до солдатів п'ємонтської армії досить дієвим: на бік російсько-австрійських військ п'ємонтці переходили не тільки поодинці, а й групами і навіть цілими частинами.
Письмове звернення до народу Польщі М. І. Кутузова, датоване 27 грудня 1812 р., вперше використовувалося як листівка-перепустка (так звана охоронна грамота). Це був прообраз листівки-перепустки в полон, що активно використовувалися у війнах і збройних конфліктах XX ст.
Командування російської армії також уміло використовувало відпуск військовополонених з метою пропаганди полону. На початку 1813 р. французьке командування, стурбоване дуже частими випадками здачі в полон, оголосило по армії, що всі солдати після повернення з полону будуть продовжувати свою службу ще протягом 25 років, а ті, хто закінчить кампанію в рядах армії, назавжди будуть звільнені від подальших призовів. У французьких військах оголосили також, що росіяни взагалі в полон не беруть, а якщо деяким залишають життя, то тільки для того, щоб мучити в таборах.
Флігель-ад'ютант князь В. С. Трубецькой, ознайомившись із цими документами, написав Аракчеєву: "Чи не думаєте ви, ваше сіятельство, що корисно було б нинішніх полонених звільнити і відправити їх для того, щоб вони розповіли товаришам своїм, як у нас з ними обходяться". Це і було зроблено протягом 1813-1814 рр. Ті, хто повернувся з полону, спростували тези наполеонівської пропаганди. Усього, за даними штабу Кутузова, з 640 тисяч французів, що перейшли російський кордон протягом 1812 р., 160 тисяч здалися в полон.
Особливе місце в російсько-французькій кампанії 1812- 1815 рр. займає така символічна подія, як пожежа Москви, залишеної російськими військами. Документи, які на сьогодні є в розпорядженні фахівців, дають підстави вважати, що це була завчасно спланована акція, а не випадковий збіг обставин, більше того, вона з самого початку розглядалася її організаторами саме як акція ІПВ, призначена на досягнення декількох цілей. На передньому плані конкретний задум (пожежа запалить російські серця, призведе до мобілізації усіх народних сил і розгрому Наполеона), потім пожежа, як Легенда, надовго запалить у народі великий патріотизм, а патріотизм, безвідносно до усіх битв і воєн, - самоціль, він найсильніший засіб проти крамоли, засіб оздоровлення внутрішнього життя, нарешті, самоспалення Москви заради Росії освітить новим ореолом померклий древній образ цього міста-сим волу, перетворить його на носія ряду претензій на спасіння людства, на певний есхатологічний або хіліастичний символ.
Крім зазначеного, пожежу древньої столиці можна розглядати як своєрідний теракт, метою якого було не лише заподіяння людських та матеріальних втрат ворогові, а, як і личить справжньому теракту, здійснення планованого психологічного впливу: створення атмосфери страху, сіяння паніки у ворожих лавах і, як наслідок, деморалізація їх та втрата здатності продовжувати боротьбу. Подібні результати були очікуваними під час здійснення акцій ІПВ, відтак будь-який теракт насправді є такою акцією.
Основною метою будь-якого теракту є, як відомо, зовсім не сам факт здійснення того чи іншого злочинного діяння (вбивства, руйнування, захоплення заручників) та його матеріальні збитки, а насамперед психологічний вплив на якомога ширшу аудиторію (залякування, привертання уваги громадськості, провокування до певних дій чи бездіяльності). Таким чином, тероризм - засіб психологічного впливу. Його головний об'єкт - не ті, хто став жертвою, а ті, хто залишився живим. Його мета - не вбивство, а залякування і деморалізація живих. Жертва - інструмент, убивство - метод. Цим тероризм відрізняється від диверсійних дій, мета яких - зруйнувати об'єкт (міст, електростанцію) чи ліквідувати противника.
Але цілі, подібні до терористичних, споконвіку переслідували й фахівці інформаційної боротьби, намагаючись застосуванням певним чином організованої інформації (комунікативних технологій) залякати та деморалізувати вороже військо, посіяти в ньому розбрат, завоювати довіру мирного населення, спровокувати вияви незадоволення владою у ворожому стані. Отже, уже в давнину можемо виділити спільні риси у цих двох способах боротьби, і насамперед це - здійснення відповідного психологічного впливу.
Іншою спільною рисою тероризму й інформаційної війни є те, що вони базуються на так званій ідеї малої війни. Суть її - досягнення максимального результату при мінімумі затрат. І терористичні акти, і СЮ досить часто розглядаються як можливий шлях зрівняння можливостей при протиборстві сторін, одна з яких значно перевищує іншу потенційно.
Тому не дивно, що саме на XIX ст. припадає розквіт тероризму, до нього все частіше звертаються представники радикальних революційних організацій, що прагнуть соціальних перетворень.
Саме в другій половині XIX ст. у Росії та інших країнах Європи поширюється "мода" на революційний тероризм. Його ідеологи у своїх працях робили особливий акцент на інформаційному аспекті терористичної діяльності. Доктрина "пропаганди дією", висунута анархістами в 70-ті pp. XIX ст., зазначала, що лише терористичні дії можуть спонукати маси до тиску на уряд.
Інтерпретуючи це гасло - "пропаганди дією", видатний ідеолог анархізму француз П. Брусе виходив з того, що друкована пропаганда є недоступною більшості робітників і селян через їхню неосвіченість, а відтак саме бойовий акт є тим дієвим засобом, який приверне їхню увагу, змусить мислити. Якщо навіть сам по собі він зазнає невдачі, то ідея, заради якої його здійснено, проникне в маси, буде жити в очах і обличчях людей, які кричали від захоплення підчас його здійснення.
Аналогічні погляди на це мали й російські анархісти і народовольці. П. Кропоткін визначав анархізм як "постійне збудження за допомогою слова усного й письмового, ножа, гвинтівки і динаміту". Як засіб пробудження у населення людських почуттів, визначав тероризм ідеолог народництва 70-80-х pp. XIX ст. П. Ткачов. А один з лідерів "Народної волі" М. Морозов характеризував політичне вбивство як один з найкращих агітаційних засобів.
Вдосконаленню прийомів інформаційної війни, зокрема терористичних операцій як їх різновиду, сприяли певні зміни, що відбулися в житті суспільства, пов'язані зі зміною статусу преси та започаткування нових напрямків у науковому пізнанні.
Відтепер преса виступає як самостійна галузь діяльності та політичний інститут, змінивши роль простого додатка правлячої верстви до положення рівноправного, а в деяких випадках і досить впливового чинника в механізмі розробки та коригування політичної лінії держави. Тобто відбувається процес інституціоналізації ЗМІ.
Водночас на зламі ХІХ-ХХ ст. виникає суто науковий інтерес до вищеподаних феноменів впливу на людську свідомість, зокрема на свідомість мас. У 1879 p. у Лейпцигу за ініціативою відомого вченого В. Вундта відкривається перша психологічна лабораторія. П'ятнадцять років поспіль у Франції виходить знаменита "Psyhologie des foules" (Психологія натовпу) Г. Лебона, який одним із перших заявив про прихід "ери натовпу". І ці слова виявилися пророчими.
Розпочинався період, коли на арену політичного життя виступали маси (натовпи, класи, народи) під проводом лідерів уже нового типу - "своїх" людей у кепці, чорній або коричневій сорочці тощо. Це залякувало верхи і надихало низи у більшості країн Європи: і ті, й другі вбачали неминучість зміну зв'язку з тим, що пізніше іспанський соціолог Ортега-і-Гассет назвав "повстанням мас".
Водночас дану епоху можна охарактеризувати як епоху "влади міфу", адже саме в цей період було переглянуто фундаментальні підходи до ролі раціонального, свідомого начала людського буття. Представниками німецького ірраціоналізму було переосмислено місце міфологічного в людському бутті та суспільній історії. Пролог до цієї нової епохи "влади міфу" проголосив Ніцше, відкривши, на противагу істині пізнання, яка "виродилася", привабливість і нову "істинність" міфу. "Тільки горизонт, перебудований на основі міфу, - стверджував він, - може привести цілий культурний рух до завершення... Міфічні образи мають стати невидимими всюдисущими вартовими, під охороною яких ростуть молоді душі і під знаком яких людина зважує й оцінює своє життя".
Незабаром почали з'являтися міфотворці нового покоління, які намагалися прищепити молодим душам віру в нові міфічні сутності: Революцію, Соціалізм, Націю, Анархію тощо.
Невипадково саме в цей період своєрідними "лабораторіями" для випробування теоретичних положень, висунутих ученими-психологами, стають різноманітні революційні організації, зокрема радикального Гатунку. Причому їх діячі намагаються використовувати ці знання не лише з метою агітації вступу до своїх лав нових членів, а й для безпосереднього вирішення своїх революційних завдань щодо перебудови суспільства.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Історія та сучасний стан інформаційного протиборства“ на сторінці 4. Приємного читання.
