Спостерігаємо також новий етап у розвитку військово-сакральної атрибутики. Особливого значення і поширеного вжитку набувають такі символічно-ритуальні предмети, як знамена, відзнаки (ордени, медалі), священна зброя, упорядковується геральдична система.
Особливу популярність мала специфічна військова організація - лицарство, яке ототожнювалося з воїнством Христовим. Образи і символи благородного воїнства, сформовані у Середньовіччі, виявилися настільки стійкими, що успішно експлуатувалися і в XX ст.
До XIII ст. відноситься один з перших історичних прикладів масштабного застосування дезінформації у воєнних цілях. Пов'язаний цей приклад із вторгненням монголів до Угорщини у 1241 р. Розбивши угорців та їхніх союзників на річці Шайо, монголи серед захоплених трофеїв знайшли королівську печатку. За наказом Батия грамотні полонені від імені короля Бели написали угорською мовою указ про припинення опору, копії якого, скріплені королівською печаткою, було розіслано в різні кінці ще не завойованої країни.
До кінця феодального періоду воєн зростала роль матеріалів інформаційно-психологічного впливу (ІПВ) та важливість забезпечення умов для їх широкого розповсюдження. На І період припадають дві знакові події, які, безумовно, вплинули на прогрес у сфері інформаційних воєн. У середині XV ст. мешканець німецького міста Майнц Й. Гутенберг винайшов друкарський верстат, що кардинально змінило можливості поширення інформації, оскільки швидкість тиражування за допомогою нового технічного пристрою незрівнянно перевищувала швидкість переписування.
У тому ж столітті в ряді країн Європи з'являється інформаційне публічне видання - газета, яка спочатку була рукописною. Але поступово дедалі зростаючі потреби суспільства у свіжій інформації сприяли переходу до друкованої преси. Останній факт відкривав для інформаційного протиборства необмежені можливості, причому не лише у військовій, а практично в усіх сферах суспільної діяльності (політичній, економічній, культурній тощо).
У зв'язку з появою поліграфічних засобів з'явилася можливість для виготовлення і розповсюдження друкованих матеріалів ІПВ. Мовні засоби вираження почали доповнювати графічним оформленням, що пояснювало основну думку тексту й поліпшувало його запам'ятовування. Усі досягнення теорії і практики ІПВ останнього етапу феодального періоду воєн були успадковані і розвинуті мануфактурним періодом. У цей час одержала широке поширення друкована пропаганда.
Перший випадок використання друкованих, а не рукописних листівок, відноситься до більш раннього періоду - війни Нідерландів за незалежність від Іспанії в XVI ст. На території
Фрісландії з ініціативи так званих гьозів, було надруковано кілька тисяч примірників звернення до населення, яке стало важливим елементом консолідуючої пропаганди в 1567 р. у війні проти військ герцога Альби та звільнення фламандців від іспанського панування.
Упродовж Середньовіччя форми і методи інформаційно-пропагандистської діяльності залишалися загалом незмінними, зазнаючи лише незначних модифікацій. Якісні зміни припадають на II період історії інформаційного протиборства і пов'язані насамперед із зростанням ролі інформації в життєдіяльності буржуазного суспільства. Цей період характеризують серйозні зрушення у справі організації психологічної війни і пропаганди, розвитку її методів і форм, зростання її значення, що чітко проявилося вже в часи буржуазних революцій у Європі. Ідеологи буржуазії ефективно використали надбання попередньої епохи: друкарський верстат Гугенберга та газету. II період інформаційного протиборства починається з середини XVIII ст. і закінчується Другою світовою війною включно.
Особливо показною є діяльність наполеонівського пропагандистського апарату. Вже перші походи французьких революційних армій на Апеннінський півострів за ініціативою майбутнього імператора видавалися за визвольні місії, чому сприяли численні заклики і звернення від імені французького народу до революційних кіл Італії. Принагідно зазначимо, що ореол визволителя не заважав Бонапарту накладати на визволені області великі контрибуції, захоплювати як трофеї значні матеріальні та культурні цінності.
У цьому випадку ми знову бачимо інформаційно-пропагандистське забезпечення (ІПЗ) силової структури, зокрема збройних сил. Метою такого ІПЗ було сформувати образ армії як революційно-прогресивної установи, подати воєнні акції як романтичні пригоди на шляху до слави, військову службу як найбільш гідне заняття для справжнього чоловіка. Ставши імператором, Наполеон активно використовує можливості поліцейського відомства у справі ідеологічно-психологічного впливу на населення і контролю за ним для збереження власної диктатури. Він був також одним із перших можновладців Європи, хто по-справжньому оцінив роль преси у формуванні громадської думки. Широковідомим є його висловлювання: "Чотири газети зможуть заподіяти ворогові більше шкоди, ніж стотисячна армія".
Усвідомлюючи повною мірою силу впливу преси на формування громадської думки, Наполеон диференційовано підходив до діяльності органів друку усередині країни та за кордоном. У Франції він вилучив зі сфери обговорення газет усю внутрішню та зовнішню політику і скоротив кількість газет з 73 до 13.
Що стосується газет, призначених для утвердження його влади в окупованих країнах, то вони відігравали, як гадав Наполеон, помітно важливішу роль. "Заволодійте газетами і керівництвом", - наказує Наполеон Мюрату у початковий період захоплення Піренейського півострова, вимагаючи наводнити Іспанію памфлетами проти скинутої династії. У кожній окупованій країні він засновував офіційний друкований орган: Тазетт де Мадрид", "Газетт де Берлін", "Журналь дю Капітоль" (Рим) тощо. При поданні матеріалів на сторінках наполеонівської преси одержали широке поширення методи замовчування і дезінформації. Було заборонено писати про революції, про Бурбонів, а потім і про римський престол. Щоб приховати свої наміри стосовно розв'язання агресії проти Росії, Наполеон заборонив публікацію матеріалів антиросійської спрямованості. "До 1807 р. можна було писати про Росію, але, по можливості, лайливе, після 1807 р. теж можна, але неодмінно похвальне", - писав історик Тарле.
Що стосується дезінформації, то Наполеон вважав, що її доцільно використовувати з метою введення противника в оману. Одного разу газета навела точні дані про чисельність французьких військ на одному з напрямів, у зв'язку з чим Наполеон відзначив: "Якщо б газета збільшила вчетверо чисельність, - ще можна було б допустити!". В іншому разі він дає пряму директивну вказівку князям васальних держав, щоб вони не тільки посилали йому підкріплення, а й супроводжували ці дії повідомленнями преси, в яких кількість відправлених військ подвоювалася б.
Численні письмові вказівки міністрові поліції й інших служб, які залишилися в архіві Наполеона, свідчили про те, що він часто звертався до такого способу ІПВ, як інспірування в пресі.
Інспірування - це передача ЗМІ версій з політичними оцінками подій або намірів сторін зі спонуканням (прихованим або відкритим) читачів додій, що відповідають інтересам джерела.
Штабом Наполеона через дипломатичні й приватні канали та регулярні видання було поширено чутки про підкупність генералів російської армії німецького походження, а саме Барклая-де-Tonnit Вінгенштейна, Тотлебена. Внаслідок усунення від командування скомпрометованих генералів та старших офіцерів на період розслідування було суттєво послаблено керівництво військами.
Одночасно застосовувався метод підкупу іноземної преси. У 1802 р. англійська розвідувальна служба повідомила з Парижа в Лондон про те, що агент Наполеона Ф'єв поїхав до Англії зі спеціальною місією - знайти доступ до редакторів англійських газет для того, щоб забезпечити канали впливу на населення Англії.
У ході ведення бойових дій пропагандисти Наполеона широко залучали військовополонених і дружньо настроєних осіб для складання звернень до військовослужбовців і населення противника. В армії Наполеона була власна похідна друкарня, що могла випускати листівки досить значними на той час тиражами - до 10 тисяч примірників за добу.
Успішну пропаганду на війська і населення противника вели російські полководці О. В. Суворов і М. І. Кутузов.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Історія та сучасний стан інформаційного протиборства“ на сторінці 3. Приємного читання.
