У книзі китайського історика та письменника Ло Гуань Чжуна "Троєцарствіє" наведено текст документа, написаного близько 200 року і знаного в історіографії як "Прокламація 200 року н. є.": "Цао Цао і його однодумці, спонукувані почуттям великого боргу, повідомляють усій Піднебесній: лиходій Дун Чжо вчиняє злочин проти Неба і губить землю. Він убив імператора та розоряє державу, ославляє палац І мучить народ. Лютий і нелюдяний, він винний у багатьох підлих вчинках. Нині ми одержали секретний наказ нинішнього імператора збирати військо. Клянемося, що очистимо імперію і знищимо розбійників. Ми надіємося нате, що ви теж піднімете військо, щоб разом з нами вилити свій справедливий гнів, підтримати імператора і врятувати народ. Виступайте негайно, як тільки одержите цей заклик".
Розглядаючи цей документ з точки зору сучасної методології психологічної боротьби, бачимо, що у ньому:
• 1) дано характеристику ворога;
• 2) є звернення до звичайних людей як до кращих представників;
• 3) яскраво виражено симпатію до простих людей;
• 4) акцентується увага на підтримці правителя;
• 5) позитивно оцінюється сила та моральний дух власного війська;
• 6) народ закликається до єдності дій та попереджається про відповідальність за незаконні дії;
• 7) практичні поради і заклики пов'язуються з віросповіданням населення.
Таким чином, можна зробити висновок про наявність Ґрунтовної системи психологічної боротьби у стародавні часи і визнати її велике значення на полі бою.
Різні форми та методи психологічної війни застосовувалися в античних державах Середземномор'я. Дані отримано на основі аналізу численних документів. Так, "батько історії" Геродот описує епізод греко-перських воєн, коли афіняни, намагаючись не допустити участі інших грецьких племен у битвах на боці персів, поширювали написи, викарбовуючи їх на каменях у місцях, де представники цих племен брали воду. Такі написи закликали всіх греків-іонійців відмовитися від участі в кампанії під проводом Ксеркса, оскільки в такому випадку вони стануть учасниками братовбивчої війни, воюючи супроти споріднених грецьких племен. Якщо ж уникнути участі в поході разом з персами їм все ж таки не вдасться, то пропонувалося усіляко ухилятися від активної участі в бою. Цікаво, що сам Геродот зазначав про подвійний ефект згаданого "пропагандистського" заходу: врешті-решт або ж іонійці зрадять Ксеркса і перейдуть до еллінів, або ж, якщо цього не станеться, Ксеркс, дізнавшись про наявність подібних закликів, поставить під сумнів вірність іонійців справі приборкання непокірних еллінських міст, а відтак не покладатиметься на них у вирішальних сутичках, чим значно зменшить міць власного війська.
На період греко-перських воєн припадає і згадка про спроби використання театру з метою політичної пропаганди, а також протидії цьому з боку політичних опонентів.
На політико-пропагандистське забезпечення діяльності тієї чи іншої політичної групи значною мірою було орієнтовано художню літературу й ораторське мистецтво стародавньої Еллади. Драматичні твори Софокла, Фемістокла (до речі, саме останньому приписують авторство наведених вище закликів до іонійців) сприяли процесу етноконсолідації між грецькими полісами перед спільною загрозою поневолення перськими полчищами, що насувалися зі Сходу. Із "східним питанням*' пов'язане і залучення до арсеналу пропаганди та психологічної війни ораторського мистецтва. Метою відомих публічних промов Демосфена, так званих філіппік, було викриття перед грецьким світом загрози тиранічного панування, зумовленої амбіціями Македонської династії. Представник протилежного табору, афінянин ісократ, шліфував свій талант промовця, агітуючи якраз за Філіпа. Ці два імені стали своєрідними символами започаткованої в Греції науки риторики. Розроблення теоретичних положень риторики мало величезне значення для розвитку теорії пропаганди.
Новий етап розвитку практики пропаганди спостерігаємо в античному Римі. Поширюються такі жанри, як написання тенденційних біографій з метою уславлення певних аристократичних родів, мемуарний та епістолярний жанри, стають популярними різноманітні легендарні версії (часто нічим не обгрунтовані) з історії Риму та походження римського народу. В часи імперії характерним моментом римської пропаганди, піднятої до рангу державної політики, стало освячення і обожнення особи імператора.
Спеціального розгляду в аспекті порушеної проблеми заслуговує психологічне та ідейно-пропагандистське забезпечення церквою різних воєнних акцій, таких, як, наприклад, збройна відсіч поганським навалам гунів, аварів, вандалів, відвоювання християнських святинь під час хрестових походів, міжконфесійна боротьба та боротьба з єресями.
Офіційно метою цих походів, організованих феодальними правителями Європи і освячених Папою Римським, було звільнення "гробу Господнього" в Єрусалимі. Ця версія задовольняла необхідність замаскувати загарбницькі цілі світських та церковних правителів, їхнє прагнення заволодіти легендарними багатствами Сходу.
Поряд зі стратегічною лінією церковної пропаганди, що зображувала агресивні війни як війни священні, в ході хрестових походів відпрацьовувалися прийоми, які згодом стали типовими для психологічної війни. До них можна віднести дискредитацію противника шляхом поширення версії про його звірства, розпалювання суперечностей між державами Сходу, відлучення від релігійної громади та прокляття, заборона поховання на громадському цвинтарі тощо.
Ворогуючі сторони в усній та письмовій формах поширювали різноманітні заклики, відгуки, звернення, послання найвищих церковних ієрархів, релігійних авторитетів, "божих людей", в яких звинувачували одна одну в усіх можливих гріхах, водночас підкреслюючи святість і правоту власної справи.
У такому контексті вагомих результатів досягли єзуїти, які не тільки здійснювали систематизований моральний тиск на своїх противників, а й започаткували використання листівок, лозунгів та організували фахову підготовку членів ордену, яким доручалася дискредитація противника у воєнний та мирний час. У XIV-XVII ст. в ордену єзуїтів, який контролював політику майже всіх урядів Європи і налічував до 300 тисяч активних членів (усе населення Європи на той час не перевищувало 25 млн. осіб), існувала структура "Рад за чистоту релігії та боротьбу з єретизмом".
Не менш активно використовували релігійний аспект мусульманські завойовники, які тримали своїх підданих у стані перманентної "священної війни" (джихад, газават), у ході якої догми непримиренності до іновірства уживалися з тактичними хитрощами. Тим, кого прагнули обернути на мусульманство, обіцяли різні привілеї, включаючи звільнення від податків або рабства.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Історія та сучасний стан інформаційного протиборства“ на сторінці 2. Приємного читання.
