Французькою правлячою елітою визнається той факт, що військово-політичні альянси, які протидіяли один одному, безповоротно пішли в минуле. Проте констатується, що з огляду на подвійну загрозу зі Сходу та Півдня, Європа вже не має оперативної системи безпеки, інститути, які збереглися після "холодної війни" - НАТО, ОБСЄ, ЗЄС - мають бути докорінним чином перебудовані, їх завдання переглянуті. Водночас по-новому визначені роль і місце кожної із вчорашніх великих держав: США, Німеччини, Великої Британії, Франції та Росії. Тим часом англійці не довіряють ні французам, ні німцям. Німці вагаються і намагаються виграти час, доки будуть переборені труднощі об'єднання з НДР і проясняться перспективи виграшу від цього. Тому вони "удають з себе перед Вашингтоном вірного союзника по НАТО, а перед Парижем - творця майбутньої Європи".
В урядових колах Франції чітко усвідомлюють необхідність пошуку основи для взаєморозуміння і довіри, оскільки без орієнтирів та ясної політичної волі, а також без достатніх коштів
(бюджетні асигнування на оборону в провідних розвинених країнах, окрім Японії, скорочуються), усі дебати на різних рівнях будуть марними.
У березні 1994 р. у Франції був опублікований глобальний огляд з питань оборони під назвою "Біла книга оборони - 94" (перший з 1972 р.), в якому політика держави все більше орієнтована на Західноєвропейський союз. Тут у загальних рисах викладено стратегічні плани Французької Республіки до 2015-2020 рр.
Через відсутність достатніх національних ресурсів для здійснення в сучасних умовах силовими методами глобальної світової політики вище політичне та військове керівництво держави використовує в зовнішній політиці тактику "тимчасових союзів".
Саме з цієї тактичної причини "Франція залишається членом Атлантичного альянсу, незважаючи на її вихід у лютому 1966 р. з військової організації НАТО. Вона не сприймає ніякі автоматизми, що порушують її монополію у сфері політики національної безпеки, яку вона зберігатиме й надалі. Між тим Франція продовжує брати участь у "ЄВРОКОМ" (ЕURОСОМ), в рамках якого відпрацьовуються питання співробітництва в галузі створення систем обміну тактичною інформацією, та у "НАДЖ" (NADGЕ), мережі далекого радарного стеження. Як спостерігачі її представники беруть участь у роботі Міжнародного секретаріату НАТО в межах кооперації по створенню і виробництву звичайних озброєнь та в нарадах з озброєнь національних департаментів країн Альянсу. Франція має представників в управлінні "СЕОА", що займається питаннями управління та експлуатації військових нафтопроводів, які перетинають північ Франції, а також у Дослідному аерокосмічному бюро".
На засіданні Північноатлантичної ради 5 грудня 1995 р. Франція оголосила про поновлення своєї участі у відповідних військових органах НАТО, які не обмежують її суверенітет. З цього випливає, що вона також братиме участь у засіданнях Ради міністрів оборони і в повному обсязі в роботі Воєнного комітету, водночас активізуючи свої робочі зв'язки з воєнною організацією НАТО. В той же час, через розбіжності, які виникли з американцями щодо призначення француза головнокомандувачем угруповання Південного флангу НАТО, Ширак припинив процес остаточного відновлення членства Франції в цій військовій структурі.
Водночас, для досягнення переваг над своїми європейськими партнерами французьке керівництво змогло домогтися дипломатичними засобами у поєднанні з заходами спецслужб обрання представників Франції на ключові посади майже всіх найважливіших міжнародних політичних і фінансово-економічних структур, які визначають політику в Європі, для надання вигідного впливу на міждержавні відносини.
Одним із видатних досягнень спільних заходів французьких спеціальних служб і дипломатії є реальне визнання в європейських політичних колах того факту, ідо Франція, після США й ФРН, стала найбільш впливовою державою на континенті з чітко визначеними стратегічними І тактичними цілями. Головними серед них е підтримка іміджу "світової держави" шляхом зміцнення її позицій в Західноєвропейському союзі та посилення його впливу, насамперед, на держави Східної Європи з метою послаблення ролі Сполучених Штатів і Росії в європейських справах. Ці наміри у концентрованому вигляді викладено у так званому плані "Балладюра".
У лютому 1995 р. прем'єр-міністр А.Жюппе оголосив головні напрями зовнішньої політики Франції в світлі останніх змін у євроатлантичних відносинах. Франція буде приділяти більше уваги середземноморським та африканським державам, насамперед - франкомовним, які правлячими колами Французької Республіки розглядаються як чинник "проникнення І закріплення французької присутності" в цих регіонах. Щодо контактів з державами Азії та Латинської Америки в Парижі вважають за доцільне займати очікувальну позицію, оскільки немає впевненості в тому, що значна конкурентноздатність цих регіонів у економічному та торговельному плані не переросте в реальну загрозливу політичну силу.
Незважаючи на наявність французьких інтересів у різних регіонах світу, для правлячих кіл Франції європейські справи залишаються найважливішими. Першочерговим напрямком зовнішньополітичної діяльності на континенті розглядаються заходи по зміцненню Європейського союзу, оскільки прагнення до європейської ідентичності народів збігається з об'єднанням економічно значних масштабів і бажанням бачити об'єднану міжнародну спільноту без зміни національних структур та їх внутрішньої суті. Цим і викликана поява теорії "концентричних кругів", у межах якої має бути створена "Європейська солідарність".
Вважається, що головним стрижнем європейської сталості є угода про співробітництво між Францією та Німеччиною, яка сприяє взаємопроникненню двох культур та зміцненню європейської солідарності, особливо у сфері грошово-економічних відносин. В перспективі ці зв'язки повинні привести до розширення ЄС та створення зони вільного товарообміну, в якому Париж буде активно взаємодіяти з Бонном.
По-перше, вищезгадане є важливим геополітичним чинником, який визначає відповідну ієрархію взаємозв'язку і взаємозалежності елементів розвідувальної діяльності, взагалі, та практики здійснення розвідувально-підривних заходів, зокрема, що формують мотивацію правової основи визначення тактики оперативної діяльності національних спецслужб Французької Республіки.
По-друге, вперше за всю історію держави не визначено імовірного супротивника з числа держав, з якими Франція має спільні кордони:
з цього моменту безпека визначається меншою мірою з точки зору територіальних інтересів, а більше - з економічних та промислових;
нерівномірний розвиток глобальної економіки розглядається як головна загроза світовій стабільності. У найбільш розвинених державах першочергова увага повинна приділятися питанням глобального економічного розвитку та зростання;
Франція вважає, що основними секторами, які потребують захисту, є енергетика, транспорт, фінанси та інформаційні (телекомунікаційні) служби. Можна зробити висновок, що саме в цьому виявляється новий елемент у понятті сучасної багатовекторності геостратегії французької правлячої еліти, що безпосередньо впливає на особливості вибору способів використання оперативних можливостей національних спецслужб і, як наслідок, стає теоретичним підґрунтям у формуванні самої структури сучасного поняття тактики розвідувально інформаційних і розвідувально-підривних заходів у діяльності спецслужб.
По-третє, французькі геостратеги вважають, що тероризм, релігійний та націоналістичний екстремізм, гонка озброєнь, торгівля наркотиками та діяльність мафіозних структур є додатковим геополітичним чинником, який може призвести до економічного і демографічного дисбалансу.
По-четверте, на їх думку, розширення діяльності засобів масової інформації має розглядатися як непередбачуваний фактор, який може спровокувати застосування збройних сил.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика чинників формування концептуального підходу до забезпечення безпеки французького суспільства в інформаційно-психологічній сфері“ на сторінці 1. Приємного читання.
