Сучасна парадигма історичного досвіду в сфері інформаційно-психологічної війни

Соціально-правові основи інформаційної безпеки

Нині не є секретом, що зовнішні сили в особі США і НАТО організовували й підтримували внутрішні сили розпаду в країнах Організації Варшавського Договору та їх сателітів у світі. Представники Північноатлантичного альянсу заявляли про це відкрито І неодноразово, починаючи із засновника розвідувальної організації, попередника сучасного ЦРУ США - А. Далласа. В геополітологічних працях сучасних геостратегів-атлантистів Д. Мейнига, У. Юрка, С. Коєна, К. Грея й особливо Г. Кіссінджера та 3. Бже-зинського "програвалися" всі сценарії щодо "ослаблення східного блоку та повалення тоталітарних комуністичних режимів". Вплив цих науковців на практичну політику цілком очевидний, він підкреслюється і значенням їх посад - держ-секретаря та радників американських президентів із питань національної безпеки.

Коли "справу було зроблено" за допомогою певних внутрішніх сил у Москві та союзних радянських республіках, президент Д. Буш (старший) мав можливість відкрито сказати на з'їзді республіканської партії 20 серпня 1992 р.: "Так, не сумнівайтеся, повалення комунізму не було чимось таким, що само собою сталося. Для цього добре попрацювали команди кількох американських президентів від обох партій".

Здавен відомо, що війна є продовженням політики силовими засобами, а через неможливість застосовувати відкриту силу - оперативними (таємними) засобами розвідувальних та Інших спецслужб. Історія військово-політичного блокового протистояння по лінії "Схід-Захід" двох світових антагоністичних в ідеологічному плані коаліцій держав та їх лідерів США й СРСР наочно проілюструвала відповідні філософії політичної практики, надто її тактичні особливості в здійсненні таємного впливу зовнішніх сил на внутрішні конфлікти в різних державах світу, оскільки вони, по-перше, частіше за все провокувалися державами-конкурентами й, по-друге, майже завжди використовувалися ними шляхом підтримки опозиційних внутрішніх рухів, партій та угруповань. З цього випливає, що ідеологічні розбіжності супротивників були кардинальні, проте форми та методи застосування розвідувальних та інших спеціальних служб і збройних сил були майже однакові.

Насамперед це було обумовлено домінуванням підходу, загальновизнаного в людській цивілізації, до вирішення експансіоністських завдань щодо партнерів чи супротивників виключно військовими засобами: тобто передбачалося шляхом окупації їх території та встановлення жорсткого мілітарного контролю над населенням; використати ці умови для захоплення чужого потенціалу та експлуатації його на користь власної нації. У зв'язку з цим у сфері таємної боротьби тривалий час військова розвідка займала домінуюче положення над політичною, економічною і науково-технічною.

Так, із боку Північноатлантичного альянсу та його прихильників для зовнішньої військово-силової підтримки реалізації експансіоністських завдань атлантистів щодо континентальних держав було розроблено і застосовано стратегію так званої "Морської Сили" та тактику Ті реалізації за принципом "анаконда". Насправді - все це репрезентувалося низкою досить самостійних розвідувальних концепцій, в яких військова розвідка займала провідне місце, а саме: військове стримування СРСР на базі силової блокової геостратегічної підтримки за допомогою низки спеціально утворених навколо нього транснаціональних військово-політичних структур: НАТО, АСЕАН, АНЗЮС, СЕНТО тощо. Саме на їх військові організації та розвідувальні співтовариства покладалося завдання: протистояти ідеологічно ворожим режимам держав так званого соціалістичного табору, тобто розташованих у геостра-тегічній зоні, підконтрольній Радянському Союзові.

Зазначені стратегії було розроблено "батьками атлантизму" - американцями Альфредом Мехеном і Ніколасом Спікменом. Сутність розроблених А. Мехеном тактичних принципів у боротьбі з геополітичними супротивниками так званої "Анаконди" полягає в блокуванні збройними силами ворожої території з моря і по узбережній лінії та проведення активних розвідувальних заходів у межах таємних операцій, що призводить, як правило, супротивника до поступового стратегічного виснаження.

Як свідчать події, протистояння, насамперед економічне та військово-стратегічне, по лінії "Схід-Захід" завершилося розпадом "східного блоку", поразкою СРСР, розчленуванням Радянського Союзу, Чехословаччини, Югославії та об'єднанням Німеччини, яка нині стала наймогутнішою як в економічному, так й військово-політичному плані державою в Європі.

Політологи визначають, що офіційно "холодна війна"* (тобто воєнно-політичне блокове протистояння "Схід-Захід") була проголошена у промові президента США Гарі Трумена у 1947 р. у Фултоні, де він закликав правлячі кола Західної цивілізації до "хрестового походу проти комуністичної загрози".

Глобальність, тотальність, коаліційність, антикомуністична спрямованість розвідувальної стратегії, комплексне використання сил і засобів у розвідувальних та підривних акціях, гострота умов протиборства та велика відповідальність за можливі фатальні наслідки для своїх народів і правлячої еліти обумовлювали відповідну тактику реалізації покладених на спецслужби іноземних держав завдань, особливо на військову розвідку. Розвідувальні акції та комплексні таємні операції у більшості випадків старанно планувалися й погоджувалися як на вищому державному рівні, так і з керівниками союзних держав. Саме це пояснює той факт, що спецслужби у межах такого роду міжнародної діяльності з провідних держав Заходу займали й продовжують займати нині домінуюче місце. Представники союзних держав координували заходи, обмінювалися розвідувальною інформацією щодо держав-противників.

Тобто спецслужби та залучені ними нерозвідувальні державні та неурядові організації збирали матеріали як для інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень керівництвом своїх держав, так і для пропагандистських органів та своїх внутрішніх оперативних потреб. Представники спецслужб брали участь в опрацюванні так званих розвідувально-інформаційних, стратегічно-психологічних, пропагандистських, політико-дипломатичних, економічних та військових акцій. Таке завдання щодо інформаційного забезпечення заходів призводило просто до тотального шпигунства.

По суті, діяльність спецслужб у період підготовки, здійснення та завершення "таємних операцій"* у ІВ не була розвідкою в класичному розумінні цього слова, бо поєднувала різні заходи: від наукових досліджень до саботажу, збирання відомостей та збройних акцій, організації спеціальної пропаганди, масових заворушень і навіть політичних вбивств, що є складовими елементами тактики військово-політичної практики головного суб'єкта (держави) щодо інших суб'єктів міжнародно-правових відносин (Іноземних держав, міждержавних і міжнародних організацій), зокрема таємних заходів військової розвідки.

Антологія визначення поняття сучасного суб'єкта розвідувальної діяльності визначається особливостями розвитку міжнародних відносин у військово-політичній сфері другої половини XX ст.

Суть сучасного суб'єкта (замовника і організатора) розвідувальної діяльності зводиться до аналізу працівниками спецслужб матеріалів, які висвітлюють особливості таємної боротьби в роки "холодної війни". Саме такі матеріали засвідчили, що вимушене блокування учасників військово-стратегічної конкуренції (зокрема держав) викликало потребу у створенні відповідних наддержавних структур, які поступово набули статусу самостійного суб'єкта розвідувальної діяльності (мало контрольованого з боку окремих засновників) в міжнародно-правових відносинах.

Свого часу НАТО і Західноєвропейський союз не ставили перед собою завдання щодо створення наддержавних (транснаціональних) виконавчих розвідувальних структур. Проте, в їхніх міждержавних військових організаціях було створено Координаційні комітети, комісії та групи експертів Із різних напрямків розвідувальної відповідальності. Аналогічна тенденція відбувалася і в структурах Організації Варшавського Договору (ОВД) та Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Представники радянських спецслужб у зазначених структурах східного блоку і американські колеги в західних військово-політичних альянсах як лідери прагнули панівної ролі щодо своїх партнерів: представники ЦРУ й РУМО США - у структурах НАТО, їх опоненти з КДБ і ГРУ СРСР - в ОВД та РЕВ.

Чисельний склад апарату спецслужб та їх бюджет, можливості глобального охоплення зон розвідувальної відповідальності та одночасного проведення різного роду за масштабами акцій, монополія в галузі космічної розвідки, а також збіг інших обставин у повоєнний час (після Другої світової війни) створили досить сприятливі умови та дали можливість американській стороні закріпити за собою статус головного геостратегічного гравця, а після припинення "холодної війни" зберегти певну монополію серед західних партнерів у галузі розвідувальної діяльності та з розпадом структур КДБ та ГРУ ГШ МО СРСР стати світовим лідером.

Усередині військової організації Північноатлантичного альянсу (НАТО) найбільшого розвитку досягла багатостороння кооперація та координація діяльності серед загальнодержавних національних спецслужб і відомчих військових розвідувальних органів у таких напрямках:

• 1. Добування та обмін Інформацією, яка має важливе значення для управлінських структур НАТО під час формування основ військово-стратегічного і тактичного планування та оцінки перспектив геополітичних процесів. Суб'єктом цієї оперативної діяльності став Об'єднаний комітет з розвідки (ОКЗ) зі складним, суворо засекреченим і мало прозорим механізмом функціонування. ОКЗ призначено для централізованої оцінки розвідувальних даних спецслужб усіх держав-членів НАТО і для впливу на характер діяльності різних штабів альянсу в галузі військового планування.

• 2. Координація діяльності та залучення всього розвідувально-підривного потенціалу держав НАТО, Зазначений потенціал і механізм його функціонування обумовлювався характером розвідувальних завдань часів "холодної війни", спрямованих на активізацію політичної, економічної та ідеологічної боротьби насамперед проти держав соціалістичного табору. Нині відбувається його адаптація до діяльності в умовах сучасних реалій.

За традицією, розробку основ політико-ідеологічної боротьби покладено на Політичний комітет НАТО. Єдиним виконавчим, розпорядчим органом і координаційним центром у проведенні Заходом підривних операцій проти держав ОВД та їх прихильників (а нині щодо пострадянських і посткомуністичних держав), Ірану, Іраку, Лівії, Північної Кореї та Китаю стало створене у складі цього ж комітету Політичне управління, підпорядковане безпосередньо Генеральному секретареві НАТО.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сучасна парадигма історичного досвіду в сфері інформаційно-психологічної війни“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Завдання, об'єкти посягань та форми проведення інформаційних війн

  • Види, методи, сили і засоби спеціальних інформаційних операцій та актів зовнішньої інформаційної агресії

  • Чинники ескалації загроз і небезпек в інформаційно-ідеологічній сфері: їх джерела та сутність

  • Розділ 2. Історія та сучасний стан інформаційного протиборства

  • Розділ 3. Небезпеки інформаційного простору для особистості

  • Розділ 4. Спеціальні інформаційні операції в економічному протиборстві

  • Розділ 5. Основні функції суб'єктів системи забезпечення інформаційної безпеки України

  • Розділ 6. Організаційні особливості розробки і реалізації державної інформаційної політики в умовах інформаційно-психологічного протиборства

  • Особливості оперативної обстановки у сфері державного управління, інтегрованого в інформаційне суспільство

  • Зміни в масовій та індивідуальній свідомості громадян у ставленні до інформаційно-аналітичного і наукового забезпечення державного управління в умовах глобальної інформатизації

  • Інформаційно-психологічне протиборство навколо визначення правового суб'єктивного статусу ТНК у міжнародних відносинах

  • Особливості функціональних можливостей використання новітніх інформаційних технологій у процесі державного управління

  • Якісні зміни в методиці та змісті інформаційної діяльності державного управління в інформаційному суспільстві

  • Принципи політики проведення інформаційно-аналітичними підрозділами органів державного управління у сфері безпеки ЗМІ заходів протидії АЗА і СІО в умовах інформаційно-психологічного протиборства.

  • Сутність "інформаційно-аналітичного забезпечення" державного управління у сфері безпеки

  • Сутність "державного управління у сфері безпеки" як споживача інформаційно-аналітичного продукту

  • Розділ 7. Інформаційно-аналітичне і наукове забезпечення заходів протидії спеціальним інформаційним операціям та актам зовнішньої інформаційної агресії

  • Визначення цілі та завдання інформаційно-аналітичного забезпечення (ІАЗ)

  • Спільні та відмінні риси операційної роботи в ІАЗ і науково-дослідної діяльності

  • Сучасні вимоги до характерних рис організації інформаційно-аналітичного забезпечення як елемента управлінської діяльності

  • Особливості процедур та операційних етапів інформаційно-аналітичної роботи, їх цілі, завдання, зміст, кінцевий результат

  • Аналітична робота

  • Основні методичні рекомендації щодо проведення інформаційно-аналітичних і наукових досліджень процесів в умовах інформаційно-психологічного протиборства

  • Методика оцінки і класифікації міждержавних (міжнародних) правовідносин в умовах геостратегічного протиборства

  • Методика оцінки ворожих і агресивних дій учасників інформаційно-психологічного протиборства

  • Методика оцінки та класифікації джерел АЗА

  • Розділ 8. Теоретико-правові та оперативно-прикладні аспекти парадигми інформаційного протиборства у ХХІ столітті

  • Гносеологічні корені та антологія процесу у формуванні концептуальних основ сучасної парадигми інформаційно-психологічної війни

  • Сучасна парадигма історичного досвіду в сфері інформаційно-психологічної війни
  • Сполучені Штати Америки

  • Військовий рівень реалізації концепції ІВ

  • Особливості чинників впливу на визначення виконавчих суб'єктів у Інформаційних війнах, їх цілей, завдань та об'єктів враження

  • Характеристика виконавчих суб'єктів

  • Європейський союз: особливості концептуального підходу

  • Федеративна Республіка Німеччини

  • Фонди політичних партій

  • Французька Республіка

  • Інститут вищих досліджень в галузі національної оборони

  • Характеристика чинників формування концептуального підходу до забезпечення безпеки французького суспільства в інформаційно-психологічній сфері

  • Королівство Швеції

  • Китайська Народна Республіка

  • Характерні риси геополітики конфуціанської цивілізації та особливості її впливу на формування оперативної обстановки у сфері інформаційно-психологічного протиборства

  • Сутність ідеології сучасної стратегії національного розвитку Китаю

  • Національні інтереси КНР і стратегія національної безпеки

  • Позиція і практична політика КНР у сфері військової безпеки в Східній Азії

  • Розвідувальна спільнота Китаю

  • Республіка Індія

  • Ісламська Республіка Пакистан

  • Російська Федерація

  • Розділ 9. Шляхи вдосконалення системи забезпечення національної безпеки України в інформаційній сфері