Нині не є секретом, що зовнішні сили в особі США і НАТО організовували й підтримували внутрішні сили розпаду в країнах Організації Варшавського Договору та їх сателітів у світі. Представники Північноатлантичного альянсу заявляли про це відкрито І неодноразово, починаючи із засновника розвідувальної організації, попередника сучасного ЦРУ США - А. Далласа. В геополітологічних працях сучасних геостратегів-атлантистів Д. Мейнига, У. Юрка, С. Коєна, К. Грея й особливо Г. Кіссінджера та 3. Бже-зинського "програвалися" всі сценарії щодо "ослаблення східного блоку та повалення тоталітарних комуністичних режимів". Вплив цих науковців на практичну політику цілком очевидний, він підкреслюється і значенням їх посад - держ-секретаря та радників американських президентів із питань національної безпеки.
Коли "справу було зроблено" за допомогою певних внутрішніх сил у Москві та союзних радянських республіках, президент Д. Буш (старший) мав можливість відкрито сказати на з'їзді республіканської партії 20 серпня 1992 р.: "Так, не сумнівайтеся, повалення комунізму не було чимось таким, що само собою сталося. Для цього добре попрацювали команди кількох американських президентів від обох партій".
Здавен відомо, що війна є продовженням політики силовими засобами, а через неможливість застосовувати відкриту силу - оперативними (таємними) засобами розвідувальних та Інших спецслужб. Історія військово-політичного блокового протистояння по лінії "Схід-Захід" двох світових антагоністичних в ідеологічному плані коаліцій держав та їх лідерів США й СРСР наочно проілюструвала відповідні філософії політичної практики, надто її тактичні особливості в здійсненні таємного впливу зовнішніх сил на внутрішні конфлікти в різних державах світу, оскільки вони, по-перше, частіше за все провокувалися державами-конкурентами й, по-друге, майже завжди використовувалися ними шляхом підтримки опозиційних внутрішніх рухів, партій та угруповань. З цього випливає, що ідеологічні розбіжності супротивників були кардинальні, проте форми та методи застосування розвідувальних та інших спеціальних служб і збройних сил були майже однакові.
Насамперед це було обумовлено домінуванням підходу, загальновизнаного в людській цивілізації, до вирішення експансіоністських завдань щодо партнерів чи супротивників виключно військовими засобами: тобто передбачалося шляхом окупації їх території та встановлення жорсткого мілітарного контролю над населенням; використати ці умови для захоплення чужого потенціалу та експлуатації його на користь власної нації. У зв'язку з цим у сфері таємної боротьби тривалий час військова розвідка займала домінуюче положення над політичною, економічною і науково-технічною.
Так, із боку Північноатлантичного альянсу та його прихильників для зовнішньої військово-силової підтримки реалізації експансіоністських завдань атлантистів щодо континентальних держав було розроблено і застосовано стратегію так званої "Морської Сили" та тактику Ті реалізації за принципом "анаконда". Насправді - все це репрезентувалося низкою досить самостійних розвідувальних концепцій, в яких військова розвідка займала провідне місце, а саме: військове стримування СРСР на базі силової блокової геостратегічної підтримки за допомогою низки спеціально утворених навколо нього транснаціональних військово-політичних структур: НАТО, АСЕАН, АНЗЮС, СЕНТО тощо. Саме на їх військові організації та розвідувальні співтовариства покладалося завдання: протистояти ідеологічно ворожим режимам держав так званого соціалістичного табору, тобто розташованих у геостра-тегічній зоні, підконтрольній Радянському Союзові.
Зазначені стратегії було розроблено "батьками атлантизму" - американцями Альфредом Мехеном і Ніколасом Спікменом. Сутність розроблених А. Мехеном тактичних принципів у боротьбі з геополітичними супротивниками так званої "Анаконди" полягає в блокуванні збройними силами ворожої території з моря і по узбережній лінії та проведення активних розвідувальних заходів у межах таємних операцій, що призводить, як правило, супротивника до поступового стратегічного виснаження.
Як свідчать події, протистояння, насамперед економічне та військово-стратегічне, по лінії "Схід-Захід" завершилося розпадом "східного блоку", поразкою СРСР, розчленуванням Радянського Союзу, Чехословаччини, Югославії та об'єднанням Німеччини, яка нині стала наймогутнішою як в економічному, так й військово-політичному плані державою в Європі.
Політологи визначають, що офіційно "холодна війна"* (тобто воєнно-політичне блокове протистояння "Схід-Захід") була проголошена у промові президента США Гарі Трумена у 1947 р. у Фултоні, де він закликав правлячі кола Західної цивілізації до "хрестового походу проти комуністичної загрози".
Глобальність, тотальність, коаліційність, антикомуністична спрямованість розвідувальної стратегії, комплексне використання сил і засобів у розвідувальних та підривних акціях, гострота умов протиборства та велика відповідальність за можливі фатальні наслідки для своїх народів і правлячої еліти обумовлювали відповідну тактику реалізації покладених на спецслужби іноземних держав завдань, особливо на військову розвідку. Розвідувальні акції та комплексні таємні операції у більшості випадків старанно планувалися й погоджувалися як на вищому державному рівні, так і з керівниками союзних держав. Саме це пояснює той факт, що спецслужби у межах такого роду міжнародної діяльності з провідних держав Заходу займали й продовжують займати нині домінуюче місце. Представники союзних держав координували заходи, обмінювалися розвідувальною інформацією щодо держав-противників.
Тобто спецслужби та залучені ними нерозвідувальні державні та неурядові організації збирали матеріали як для інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень керівництвом своїх держав, так і для пропагандистських органів та своїх внутрішніх оперативних потреб. Представники спецслужб брали участь в опрацюванні так званих розвідувально-інформаційних, стратегічно-психологічних, пропагандистських, політико-дипломатичних, економічних та військових акцій. Таке завдання щодо інформаційного забезпечення заходів призводило просто до тотального шпигунства.
По суті, діяльність спецслужб у період підготовки, здійснення та завершення "таємних операцій"* у ІВ не була розвідкою в класичному розумінні цього слова, бо поєднувала різні заходи: від наукових досліджень до саботажу, збирання відомостей та збройних акцій, організації спеціальної пропаганди, масових заворушень і навіть політичних вбивств, що є складовими елементами тактики військово-політичної практики головного суб'єкта (держави) щодо інших суб'єктів міжнародно-правових відносин (Іноземних держав, міждержавних і міжнародних організацій), зокрема таємних заходів військової розвідки.
Антологія визначення поняття сучасного суб'єкта розвідувальної діяльності визначається особливостями розвитку міжнародних відносин у військово-політичній сфері другої половини XX ст.
Суть сучасного суб'єкта (замовника і організатора) розвідувальної діяльності зводиться до аналізу працівниками спецслужб матеріалів, які висвітлюють особливості таємної боротьби в роки "холодної війни". Саме такі матеріали засвідчили, що вимушене блокування учасників військово-стратегічної конкуренції (зокрема держав) викликало потребу у створенні відповідних наддержавних структур, які поступово набули статусу самостійного суб'єкта розвідувальної діяльності (мало контрольованого з боку окремих засновників) в міжнародно-правових відносинах.
Свого часу НАТО і Західноєвропейський союз не ставили перед собою завдання щодо створення наддержавних (транснаціональних) виконавчих розвідувальних структур. Проте, в їхніх міждержавних військових організаціях було створено Координаційні комітети, комісії та групи експертів Із різних напрямків розвідувальної відповідальності. Аналогічна тенденція відбувалася і в структурах Організації Варшавського Договору (ОВД) та Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Представники радянських спецслужб у зазначених структурах східного блоку і американські колеги в західних військово-політичних альянсах як лідери прагнули панівної ролі щодо своїх партнерів: представники ЦРУ й РУМО США - у структурах НАТО, їх опоненти з КДБ і ГРУ СРСР - в ОВД та РЕВ.
Чисельний склад апарату спецслужб та їх бюджет, можливості глобального охоплення зон розвідувальної відповідальності та одночасного проведення різного роду за масштабами акцій, монополія в галузі космічної розвідки, а також збіг інших обставин у повоєнний час (після Другої світової війни) створили досить сприятливі умови та дали можливість американській стороні закріпити за собою статус головного геостратегічного гравця, а після припинення "холодної війни" зберегти певну монополію серед західних партнерів у галузі розвідувальної діяльності та з розпадом структур КДБ та ГРУ ГШ МО СРСР стати світовим лідером.
Усередині військової організації Північноатлантичного альянсу (НАТО) найбільшого розвитку досягла багатостороння кооперація та координація діяльності серед загальнодержавних національних спецслужб і відомчих військових розвідувальних органів у таких напрямках:
• 1. Добування та обмін Інформацією, яка має важливе значення для управлінських структур НАТО під час формування основ військово-стратегічного і тактичного планування та оцінки перспектив геополітичних процесів. Суб'єктом цієї оперативної діяльності став Об'єднаний комітет з розвідки (ОКЗ) зі складним, суворо засекреченим і мало прозорим механізмом функціонування. ОКЗ призначено для централізованої оцінки розвідувальних даних спецслужб усіх держав-членів НАТО і для впливу на характер діяльності різних штабів альянсу в галузі військового планування.
• 2. Координація діяльності та залучення всього розвідувально-підривного потенціалу держав НАТО, Зазначений потенціал і механізм його функціонування обумовлювався характером розвідувальних завдань часів "холодної війни", спрямованих на активізацію політичної, економічної та ідеологічної боротьби насамперед проти держав соціалістичного табору. Нині відбувається його адаптація до діяльності в умовах сучасних реалій.
За традицією, розробку основ політико-ідеологічної боротьби покладено на Політичний комітет НАТО. Єдиним виконавчим, розпорядчим органом і координаційним центром у проведенні Заходом підривних операцій проти держав ОВД та їх прихильників (а нині щодо пострадянських і посткомуністичних держав), Ірану, Іраку, Лівії, Північної Кореї та Китаю стало створене у складі цього ж комітету Політичне управління, підпорядковане безпосередньо Генеральному секретареві НАТО.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сучасна парадигма історичного досвіду в сфері інформаційно-психологічної війни“ на сторінці 1. Приємного читання.
