Іноземні та вітчизняні фахівці відзначають, що після розпаду Радянського Союзу та Організації Варшавського договору Російська Федерація втратила військовий та політичний вплив "радянського рівня" на країни колишнього "соціалістичного табору" і з 1991 р. практично не має сталих стратегічних союзників. Існування американської супердержави ускладнює російську ситуацію у глобально-стратегічній сфері. Хоча зараз у Москві далеко до встановлення "імперського" чи бодай "гегемоністського" контролю навіть над близьким зарубіжжям, вона намагається це компенсувати, спрямовуючи свої погляди на населену Азію (Індія, Китай), підтверджуючи вислів "наступати на Захід - відступати на Схід".
Аналіз наявних матеріалів свідчить, що нинішні російські пріоритети розподіляються так:
• 1. У короткотерміновому плані:
– o недопущення ізоляції РФ за основними стратегічними азимутами (США, Європа, Азія).
• 2. У середньотерміновому плані:
– o створення сприятливого для Росії середовища в близькому зарубіжжі, сприяння інтеграційним процесам на пострадянському просторі;
– o інтеграція у міжнародні економічні та політичні структури;
– o участь у врегулюванні міжнародних конфліктів, у боротьбі з міжнародним тероризмом і злочинністю, вирішенні екологічної, енергетичної, ресурсної, інформаційної та інших глобальних проблем.
• 3. У довготерміновому плані:
– o збереження і зміцнення позицій Росії як однієї з провідних дійових осіб світової політики за відмови від імперських та месіанських претензій;
– o активна участь у формуванні демократичної глобальної системи.
У цих умовах російською політичною елітою ставиться завдання щодо організації в зоні колишнього Радянського Союзу протидії зростанню впливу Сполучених Штатів, Німеччини, Туреччини, Афганістану, Пакистану І Китаю, незважаючи навіть на благі наміри, які б виправдовували їх втручання.
Результати безпекознавчої оцінки, проведеної під час аналізу зовнішньополітичної практики і тенденцій розвитку внутрішніх економічних та соціально-політичних процесів у російському суспільстві, засвідчили, що з приходом до влади В. Путіна навіть за умов подальшого розвитку російської демократії і становлення ринкової економіки співробітництво із США в економічній, військовій та політичній сферах, не передбачає ідентичності інтересів, припускає наявність і посилення розбіжностей з окремих принципових геостратегічних питань. Можна однозначно стверджувати, що для Вашингтона завжди є й залишатимуться пріоритетними, у порівнянні з Росією, не лише американські, а й інтереси держав Західної та Центральної Європи, Японії, Туреччини, а також у деяких випадках навіть ісламістів. Поступки з боку Москви можливі лише в обмін на рівнозначні кроки. Крім цього, можна з впевненістю констатувати, що після приходу до влади нових політичних сил, об'єднаних обраним у листопаді 2000 р. президентом США, росіяни не союзники Вашингтона й не будуть ними в досяжному майбутньому. Цей довгостроковий шанс Україні потрібно враховувати при формуванні відносин з партнерами зі Сходу І особливо з Китаєм.
Російські геостратеги нині одностайні в тому, що наближення НАТО до кордонів Росії у найближчі роки залишатиметься серйозним подразником у європейській політичній атмосфері. Якщо слідом за прийняттям до цього блоку Польщі, Угорщини,
Чехії, Литви, Латвії та Естонії розпочнеться реалізація перспективи для ряду Інших центрально- та східноєвропейських країн, а також відчиняться двері НАТО для Азербаджана, Грузії та України, проти чого категорично виступає Росія, то розширення альянсу серйозно провокує у відповідь створення нових військових блоків і загрожує світові поверненням до оновленого варіанту "холодної війни".
Даний висновок ґрунтується, зокрема, на інформації, що надходить останнім часом, зокрема, щодо загострення американсько-російської конкуренції на такому стратегічно важливому напрямку, як ринок міжнародної торгівлі зброєю, військовою технікою та спорядженням.
Під час дискусій російські геостратеги, зі свого боку, пропонують свою альтернативу розширенню НАТО на схід - Ідею утворення нової міжнародної структури для спільного захисту європейських держав, в основному малих і колишніх соціалістичних, а також членів СНД. А саме - нову міжнародну оборонну організацію (International Defence Organisation). Висуваються інші пропозиції.
У Росії, дві третини території якої розташовано на Азіатському континенті, немає альтернативи розширенню зовнішньої торгівлі, як "просуватися" до Китаю і країн Близького та Середнього Сходу, а також Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Взагалі тенденція світової економіки така, що поступово залежно від розширення Заходом своєї присутності на ринках Східної Європи Росія, зі свого боку, "приречена" пробиватися на Близький Схід та у Південно-Східну Азію. Таким чином, Іран, Ірак, Індія, Малайзія, Індонезія, Південна Корея - це держави, спроможні забезпечити зовнішньоекономічне майбутнє Росії, і лише ці країни є споживачами російської машино-технічної продукції, оскільки Захід не має потреби в російських літаках або енергетичному обладнанні. Аналогічна ситуація складається і з Україною, у зв'язку з цим російські та українські Інтереси переплітатимуться у зазначеному регіоні значно.
Російські геостратеги вважають, що на сході та на півночі для Росії основним імперативом нині є оборона і захист, збереження, консервація статус-кво та упереджуючі геополітичні кроки. На півдні та заході навпаки - йдеться про активну наступальну геополітику, про експансію, про сумарно наступальну стратегію. Виходячи з принципу загально континентальної інтеграції, "на Півдні всієї Євразії, на думку російських геостратегів, Росія має встановити "новий геополітичний порядок". Тому всі наявні політичні утворення Півдня - Ісламські держави, Індія, Китай, Індокитай - слід, насамперед, розглядати як театр континентальних позиційних маневрів, остаточне завдання яких полягає в тому, щоб стратегічно міцно об'єднати всі ці проміжні регіони з євразійським Центром - Москвою. Звідси випливає концепція "відкритих променів", що надходять від Центра до периферії аж за російські кордони до південного океанського узбережжя. Загальна логіка євразійської геополітики росіян в цьому напрямі зводиться до того, щоб вся протяжність променів стала актуальною або напівактуальною.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Російська Федерація“ на сторінці 1. Приємного читання.
