У 2000-2008 рр. мережа телерадіомовних структур в Україні стрімко розвивалася. На територію майже всієї країни розпочали мовлення телекомпанії ЗАТ "Міжнародний медіа центр "СТБ", ЗАТ "Новий канал", TOB ТРК "НБМ", ВАТ "ТОШС", TOB "Міжнародна комерційна ТРК "ICTV" та інші теле- і радіокомпанії. При цьому слід зазначити, що вони створювали свої мережі практично з нуля, встановлюючи нові власні передавачі в обласних центрах та великих промислових містах.
Соціологічні дослідження свідчать, що діяльність українських телерадіокомпаній сприяла формуванню конструктивного ставлення населення і до діяльності конкретних державних органів, і до держави в цілому.
Ще однією визначальною ознакою інформаційної сфери дослідники називають зростання інтересу до порівняльних досліджень, вивчення громадської думки та рейтингів. Ця обставина зумовлена низкою факторів. Передусім самою новизною науково-теоретичної роботи у цьому напрямі й необхідністю напрацювання пропозицій та рекомендацій стосовно забезпечення політико-правового ґрунту для діяльності засобів масової інформації, забезпечення їх фінансової стабільності. Особливо актуальними в умовах плюралізму та багатопартійності стали дані про реальний вплив окремих періодичних видань і телерадіокомпаній на формування суспільної свідомості та іміджу політичних і державних діячів, громадських організацій і виробничо-фінансових структур, товарів та послуг.
Оскільки потребу в цих дослідженнях відчували представники багатьох організацій від керівних державних структур до рядового рекламодавця, це зумовило появу значної кількості таких установ та дослідних центрів, які нерідко працювали не на пошук об'єктивної істини, а на "замовлений результат" того, хто фінансував дослідження. Особливо це було характерно для дослідних центрів у постсоціалістичних країнах.
І все ж, незважаючи на певну політичну та комерційну заангажованість окремих наукових та соціологічних досліджень і спеціальних науково-практичних заходів, в 1991-2008 рр. було виконано великий обсяг корисної роботи з вивчення та осмислення процесів у сфері ЗМІ, накопичено значний фактичний матеріал для майбутніх узагальнень.
Характерною особливістю цієї роботи в Україні було те, що її ініціював і проводив не якийсь ідеологічний центр, як за часів диктату КПРС, а безпосередньо зацікавлені структури: парламентські комітети, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Національна Спілка журналістів України, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Суттєвою ознакою розвитку міжнародного інформаційного простору наприкінці минулого та на початку нинішнього століття було зростання кількості міжнародних і транснаціональних учасників процесу циркуляції інформації у світі, що безпосередньо позначилося на її політичному, соціально-економічному й культурно-освітньому розмаїтті. Саме протягом 1991-2008 рр. для українського глядача і радіослухача стали доступними програми не лише провідних російських телерадіокомпаній (ОРТ, РТР, НТВ, ТВ-6, ТВ-ЦЕНТ, "Русское радио", "Європа+", Радіо "Ностальжи"), а й десятків телерадіокомпаній Центральної і Західної Європи, Америки, Азії ("Дойче велле", "Дискавері", Бі-Ві-Сі). Попри явну позитивність цього явища не можна не бачити і того, що саме в його масштабності приховується серйозна загроза національно-культурному суверенітету України.
Усвідомлення загрози іноземної культурної експансії (передусім з боку США) спонукало уряди Франції, Німеччини, Норвегії та інших країн Європи вжити заходи, спрямовані на посилення контролю за кількістю зарубіжних відео- та аудіопрограм. На жаль, в Україні системної роботи в цьому напрямі ні в 90-х роках минулого століття, ні у 2000-2008 рр. не проводилось. Недосконалість чинного законодавства, разові заходи по боротьбі з відеопіратством Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та адміністративних органів дозволили лише актуалізувати проблему. її вирішення залежить і від послідовності законодавців і від підвищення рівня системності та узгодженості дій всіх державних структур, причетних до наведення ладу й законності в національному телерадіопросторі.
І, нарешті, слід виокремити таку особливість розвитку системи національних ЗМІ, як формування відношень між суб'єктами інформаційної сфери відповідно до чинних міжнародних норм і правил. 15 травня 1989 р. країни - члени Ради Європи та інші країни - учасниці Європейської угоди з культури підписали "Європейську угоду про телебачення без кордонів". Розробка і прийняття цього документа були продиктовані передусім необхідністю зближення європейських країн, збереженням і розвитком ідеалів та принципів, які є загальним надбанням людства. При цьому малося на увазі те, що свобода висловлення думок та розповсюдження інформації, закріплена в статті 10 Конвенції по захисту прав людини, в одним із найсуттєвіших принципів демократичного суспільства і однією з важливих передумов його прогресу та розвитку кожної людини.
Цим документом країни, що його підписали, підтвердили відданість принципам вільного обміну інформацією та ідеями і незалежності телерадіомовників, які становлять обов'язкову основу політики у сфері телебачення і радіомовлення. Одночасно Європейська угода про телебачення без кордонів засвідчила визнання Радою Європи того великого значення і тієї ролі, яку відіграють телебачення і радіомовлення в культурному розвитку і вільному формуванні думок в умовах, які гарантують плюралізм і рівні можливості для всіх демократичних груп і політичних партій.
Країни-учасниці взяли зобов'язання забезпечити вільний прийом на своїй території будь-яких програм, які транслюються або ретранслюються за допомогою технічних засобів що знаходяться на території країн-учасниць. При цьому всі передачі будь-якої програми, з погляду їх змісту та виконання, мали виражати повагу до людської гідності і основних прав інших. Зокрема, вони не повинні бути аморальними і містити порнографію, не повинні стимулювати насильство і сприяти розпалюванню расової ненависті. Заборонялася і трансляція програм які б могли заподіяти шкоду тілесному, моральному та духовному вихованню дітей і молоді в той час, коли вони потенціально можуть бути переглянуті ними.
Низка статей Угоди стосувався порядку показу художніх кінофільмів, використання рекламного часу, спонсорства та взаємодії між країнами-учасницями.
Європейська угода про телебачення без кордонів стала базовим міжнародним юридичним документом, який був покладений в основу розробки та прийняття законів більшості європейських країн, які регулюють діяльність електронних мас-медіа.
У 90-х роках нові інформаційні технології з особливою гостротою виявили проблему величезного розриву, між різними кран нами світу в обсягах матеріально-технічних та фінансових ресурсів, якими володіють засоби масової інформації. За даними ЮНЕСКО, негативно оцінюється в цьому плані передусім ситуація в країнах Центральної та Східної Європи і вкрай негативно - в країнах колишнього Радянського Союзу. Одночасно з'явилися нові розрахунки рангів країн за рівнем інформаційного обслуговування, до яких включають кількість телевізорів, комп'ютерів, підключень до Інтернету, телефонів, стільникових телефонів на 1000 осіб. За цими показниками на першому місці - Сполучені Штати Америки, потім - Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія. Франція, Німеччина, Японія - в другій десятці. Україна - в середині першої сотні.
Науково-технічний прогрес у сфері засобів масової інформації в другій половині й особливо наприкінці XX ст. та на початку нового тисячоліття надав їм можливості практично безперешкодно долати кордони і відстані. Це спричинило нову хвилю інформаційної експансії. Сьогодні Британська радіомовна корпорація (Бі-Бі-Сі) здійснює мовлення сорока мовами, а її постійна аудиторія налічує понад 120 млн слухачів у всьому світі. Бі-Бі-Сі стала для Британії своєрідним національним символом, джерелом національної гордості. Такому успіху корпорація завдячує передусім способу фінансування: кожен, хто має кольоровий телевізор, сплачує державі "ліцензійний податок" у сумі 100 фунтів на рік.
Характерною ознакою інформаційної і особливо телевізійної експансії останнього десятиліття стало те, що вона більшою мірою підпорядкована комерційним, ніж державно-політичним інтересам. Саме можливість заробляти великі гроші на рекламі спонукала американського мільярдера Рональда Лаудера до вкладання коштів у розвиток телерадіомовлення країн Східної Європи: Чехії, Румунії, Словенії, Угорщини, Словаччини. Тільки в Чехії прибутки контрольованого ним концерну "Сі-Ем-Р" від реклами зросли з 6 млн дол. США у 1991 p., до 140 млн у 1995 р. А в цілому у Східній Європі прибутки концерну вже на кінець 2000 р. виросли до 2 млрд дол.
Стрімкий розвиток електронних ЗМІ зумовив виникнення національних та міжнародних організацій, які взяли на себе функції координації діяльності суб'єктів інформаційної сфери, захисту їх інтересів, надання фінансової та юридичної допомоги, проведення науково-методичних заходів.
Національна асоціація мовників США об'єднує понад 2000 членів: індивідуальних, колективних і зарубіжних мовників, виробників аудіовізуальної продукції та техніки. В складі Асоціації діють такі об'єднання й організації" як комітет з ліцензійної відеопродукції, радіомовлення і телебачення, комісія із сучасних технологій, комісія з освіти і постійно діюча конференція із законодавчого забезпечення телерадіомовлення та ін. Аналогічні організації діють у багатьох країнах Центральної і Східної Європи.
Національна асоціація телемовників (Росія) об'єднує близько 150 телекомпаній. Серед них - загальнонаціональні канали "Перший" (раніше Громадське російське телебачення), ВДТРК, НТВ, ТВ-б, "Петербург - 5 канал", потужна мережа СТС та інші регіональні мережі і станції.
В Україні Міністерством юстиції офіційно зареєстровано кілька організацій подібного типу (Українська телевізійна спілка, Спілка кабельного телебачення, Асоціація працівників засобів масової інформації України), але жодна з них не вийшла на загальнодержавний рівень.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інформатизація суспільства - визначальний фактор сучасного стану розвитку людства“ на сторінці 2. Приємного читання.
