В основу віри людини Лютер поклав "Святе письмо" та "Біблію" у їх первинному вигляді, без різних "святих переказів", які були творінням пап та церковнослужителів і захищали інтереси виключно духовенства. Цим Лютер протиставив пізній феодально-бюрократичній церкві більш демократичне і духовно чистіше раннє християнство без системи церковнослужителів, їх пишного паразитичного життя, численних багатств та великого землеволодіння. Лютер різко критикував церкву за торгівлю індульгенціями (прощення гріхів за плату, що давало церкві великі прибутки), публічно довів, що торгівля ними призвела до повного виродження тодішньої католицької церкви і перетворила релігію в комерційну справу. В його ідеях відображалося прагнення нових соціальних верств німецького суспільства (бюргерства, робітників, вільних селян, лицарства) створити "дешеву церкву" і перетворити її з великого землевласника на суто духовний орган.
Щодо державного устрою, то Лютер був прихильником діючої на той час міцної світської державної влади без її суттєвих змін. Ця ідея зберігала об'єктивно владу в руках князів та феодалів, а Лютер розглядав їх як одну з рушійних сил й опір Реформації.
Вчення Лютера було спрямоване на глибоку реформу католицької церкви й об'єднало у боротьбі проти могутності духовенства та залежності від Риму широкі соціальні верстви населення, починаючи із селян і закінчуючи представниками аристократії.
Ці сили в 1517 р. об'єдналися в антипапську опозицію. Але проіснувавши три роки як цілісний політичний табір, вона розкололася на дві частини.
Перше, помірковане крило, до якого увійшла в основному багата верхівка, очолив Лютер. Воно хотіло мирним шляхом відокремити німецьку церкву від Папи, провести секуляризацію церковних земель і майна, організаційно перебудувати церкву в інтересах заможних верств населення. У 1530-х роках помірковані створили лютеранську, або протестантську, церкву (релігію).
Друге крило об'єднувало трудові верстви населення, які виступали за радикальні демократичні й соціальні перетворення в суспільстві. Ідеологом цього табору став То мас Мюнцер (1490- 1525). На відміну від Лютера, Мюнцер головне джерело віри вбачав не в Біблії, а в "живому одкровенні", маючи на увазі людський розум. Ісуса Христа розглядав не як Бога, а як просту людину, вчителя, філософа, пророка. Створення "царства Божого на землі" Мюнцер пов'язував із проведенням соціальної революції без католицького духовенства, світських феодалів, багачів та пригноблених. Політичне крило, очолюване Мюнцером, взяло назву анабаптистів і повело боротьбу за радикальну перебудову суспільства.
На 1520 р. у Німеччині склалися три політичні табори: лютерани, анабаптисти й католики на чолі з імператором. їх протистояння час від часу виливалося в збройні конфлікти, наприклад, лицарське повстання у Рейнській області 1522 р. та Селянську війну 1524-1525 рр.
Проте Селянська війна, як і лицарський рух, зазнала поразки, тому що кожен соціальний прошарок у цій боротьбі прагнув вирішити свої проблеми і діяв окремо від інших. Однак ці рухи, особливо Селянська війна, в економічному плані розчистили шлях розвиткові буржуазних відносин усередині країни.
Після поразки Селянської війни по-різному розгорталися анабаптистський і лютеранський рухи в Німеччині.
Анабаптистська ідеологія, незважаючи на її жорстоке переслідування з боку католиків та імператора, не тільки не припинила свого існування, а навпаки, поширилася по всій Європі. Частина анабаптистів створила численні секти і за їх участю проголошувала ідею очікування допомоги надприродних сил, у тому числі й Ісуса Христа, щодо проведення великого соціального перевороту на Землі. Активним проповідником цього вчення був Мельхіор Гофман.
Однак поряд з ідеологією примиренства й очікування в народних масах і серед значної кількості анабаптистів продовжували зберігатися радикальні революційні погляди, які зводилися до того, що встановлення "царства Божого на землі" можливе лише шляхом загальнонародного повстання. На початку 30-х років XVI ст. революційна пропаганда на основі вчення Мюнцера активно проводилася в Німеччині, Франції, Нідерландах.
Лютерани продовжували наступати на католицьку церкву, проводячи, зокрема, секуляризацію земель та конфіскацію майна. Проти цього розгорнули боротьбу католицька церква та її прихильники, які посилили антиреформаторський рух. Імператор Карл V у 1529 р. видав наказ про призупинення секуляризації церковних земель. Не погоджуючись із ним, прибічники Лютера заявили на це протест (звідси й пішла назва протестанти) і стали шукати спільників для організації церковного протиборства з католицизмом та імператором.
У 1531 р. лютерани зі своїми співчуваючими уклали Шмалькальденський військово-політичний союз. До нього увійшли частина анабаптистів, кальвіністи, цвінгліанці та всі ті, хто був незадоволений феодальним режимом і католицькою церквою.
У 1546 р. імператор Карл V розпочав війну проти Шмалькальденського союзу, яка тривала до 1555 р. і закінчилася Аугсбурзьким релігійним миром.
Згідно з цим договором місцеві князі отримали право обирати релігію, тобто узаконювався принцип: "Чия країна, того й віра", домоглися низки інших політичних і економічних свобод. Це призвело до занепаду централізованої імператорської влади, прискорення процесу політичного роздроблення Німеччини на удільні князівства, послаблення німецького впливу на володіння в Іспанії, Нідерландах, Італії, розколу німецької князівської верхівки і в певній мірі суспільства на два, часом непримиренні, табори католиків і протестантів. На позиціях католицизму залишилися в основному князі Баварії, Франконії, Ельзасу, а протестанти-лютерани взяли гору в Пруссії, Бранденбурзі, Саксонії, Гессені та інших землях.
Реформація в Німеччині, яка започаткувала процес розвалу феодального і старого церковного устрою, знайшла своїх прибічників і в інших країнах Європи.
Уже у 20-30-х роках XVI ст. лютеранство проникло в Англію, Скандинавію, Францію, Польщу, Угорщину та інші країни. Особливо широкого розмаху Реформація набрала у Швейцарії, де на її чолі стояли протестанти Ульріх Цвінглі (1481-1531) та Жан Кальвін (1509-1564).
Основний зміст учення Ульріха Цвінглі був викладений у книзі під назвою "67 статей" і мав багато спільного з поглядами Лютера. Проте, на відміну від Лютера, у питанні організації церкви він пішов далі й запропонував в основу її побудови покласти республіканський принцип. Суть останнього полягала в тому, щоб церковними проповідниками обиралися світські люди, а керівників релігійних общин обирали парафіяни й церква підпорядковувалася виборним органам. У цьому полягала докорінна відмінність між реформаторськими поглядами Лютера і Цвінглі. Цвінглі відстоював бюргерсько-республіканську реформацію, тоді як реформація Лютера переважно захищала владу князів. У соціально-економічному плані Цвінглі також відображав погляди молодої буржуазії, захищав приватну власність, бережливе ставлення до всіх матеріальних благ, створених людиною, пропагував заощадливість, чистоту людської моралі.
Жан Кальвін, юрист за фахом, основні свої погляди виклав у книзі "Напучення в християнській вірі", стрижнем яких було вчення про приреченість. Зміст його філософської теорії полягав у тому, що спасіння людей залежить від Божественної волі. Бог заздалегідь, із моменту народження, поділяє людей на "обраних" і "знедолених". Тому Кальвін прагнув за допомогою релігійного світогляду виправдати соціальне розшарування суспільства. Слід зазначити, що вчення Кельвіна знайшло чимало послідовників у Європі, зокрема в Англії серед пуритан, які на його основі створили доктрину нової релігійно-буржуазної моралі. її суть зводилася до виховання у людини любові до праці, заощадливості, скупості, нагромадження матеріальних і фінансових ресурсів тощо. Учення Кельвіна мало своїх послідовників у Франції. Протестантський рух тут набув великого розмаху і називався гугенотським.
Кальвінізм як релігійно-політичний рух пізніше дав основу для створення партій республіканського напрямку (Англія, Шотландія) і вказав шлях для боротьби за створення незалежних республік (Нідерланди).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Європейське Відродження. Реформація і Контрреформація в Європі“ на сторінці 2. Приємного читання.
