Щодо самої Швейцарії, то тут реформаторський рух і, зокрема, нова протестантська релігія, сприяли ще тіснішому об'єднанню швейцарських кантонів у централізовану Швейцарську державу, підірвали основи старої церкви, підготували умови переходу від феодалізму до капіталістичного способу виробництва.
Реформаційний рух першої половини XVI ст. створив реальну загрозу існуванню старої католицької релігії, римської церкви та феодальної системи взагалі.
Для їх порятунку Папа Римський за активної підтримки абсолютистсько-феодальних режимів Франції, Іспанії, Австрії організував контрреформацію. Після перших поразок, яких зазнали феодальна система і католицька церква від буржуазної Реформації й селянсько-плебейського повстання, феодальна аристократично-абсолютистська реакція в союзі з католицькою церквою, як уже зазначалося, у другій половині 30-х років XVI ст. перейшли в наступ проти нової церкви й суспільно-політичного ладу, які формувалися в німецькому суспільстві.
Ця боротьба була спрямована насамперед на ідеологічний підрив Реформації шляхом заборони поширення реформаційної антикатолицької й антифеодальної літератури, переслідування і навіть нищення її ідеологів тощо. Поряд із цим аристократичні кола в окремих країнах провели "королівську реформацію", використовуючи для цього деякі положення з учень лютеранства, кальвінізму, підлаштувавши їх під власні потреби й посиливши таким чином королівську владу. В Англії королівський двір і феодали прийняли акт супермантії, за яким проголошувалося верховенство королівської влади над церквою.
Виступаючи нібито на захист первинного вчення Ісуса Христа, а звідси і непорушності католицької віри, дворянські кола Іспанії, на чолі яких став Ігнатій Лойола, у 1640 р. заснували Орден єзуїтів (Товариства Ісуса). Єзуїти поділили світ на особливі райони (провінції), які охоплювали декілька країн. Вищим керівним органом ордену була генеральна конгруенція, а на чолі провінції стояв генерал. Головна мета діяльності ордену та його членів полягала в тому, щоб всіма методами, виходячи з принципу "мета виправдовує засоби", починаючи від агітації, активної участі в діяльності церкви, структурах влади, у світському житті тощо і закінчуючи навіть фізичним нищенням опонентів католицької церкви, захищати її та поширювати католицизм на інші континенти.
До антиреформаторської боротьби активно приєднався і Папа Римський. Він протягом 1545-1563 рр. скликав у Трієнті три католицькі собори, які відхилили будь-які компроміси з протестантами, оголосивши їх єретиками. На виконання рішень соборів папство стало рішуче вести боротьбу з усякими порушеннями духовенством правил відправлення богослужіння, різних обрядів та папських розпоряджень і декреталій. Було також зміцнено і розширено богословські факультети в університетах, збільшено мережу церковних і світських католицьких шкіл, посилилася боротьба духовенства за маси. В Римі створено центральний інквізиційний трибунал, який став головним центром боротьби з реформаторами та єрессю. Інквізиція публічно скарала на смерть тисячі людей і масу кинула в тюрми.
Однак зупинити процеси глибоких суспільних перетворень у цілому ряді країн Європи було вже неможливо. Навпаки, починаючи із середини XVI ст. антицерковний і антифеодальний реформаційний рух набуває нового розмаху, який, окрім всього іншого, доповнюється визвольною боротьбою поневолених народів проти іноземного гніту й утворенням незалежних національних держав.
Перші європейські революції та їх вплив на цивілізаційний поступ людства
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Європейське Відродження. Реформація і Контрреформація в Європі“ на сторінці 3. Приємного читання.
