У 1980-ті роки становище в економіці переважної більшості країн, що розвиваються, різко погіршилося. Загальнопоширеною стала характеристика цього періоду як втраченого десятиліття. Проте різні регіони і країни по-різному відреагували на кризу 1980-х років. Так, досить успішно справилася з нею четвірка "азійських тигрів". Динаміка їх розвитку, яка зберігалася і в роки кризи, була пов'язана перш за все з освоєнням нових технологій. У Латинській Америці втрачене десятиліття відбилося важкими наслідками. Проте криза 1980-х років зовсім не призвела до краху національних економік латиноамериканських держав. Породивши величезні труднощі, криза стала в той же час каталізатором технологічних зрушень у промисловості. Саме в другій половині 1980-х років у Бразилії, Аргентині, Мексиці з'явились додаткові імпульси розвитку ядерної енергетики, мікроелектроніки, інформатики, біотехнології. 1985 р. бразильські спеціалісти запустили перший у Латинській Америці супутник зв'язку.
Із цих регіонів "третього світу" найважче становище склалося в Тропічній Африці. Там спостерігаються дуже низькі показники економічного розвитку і катастрофічне зростання злиднів. Основна маса населення живе впроголодь, а багато просто голодують.
Отже, незважаючи на певні успіхи країн Азії, Африки і Латинської Америки, досягти рівня розвинутих країн їм не вдалося. Це зумовлено економічною залежністю перших від других. Один із проявів цієї залежності - висока частка транснаціональних корпорацій у народному господарстві країн, що розвиваються.
Західний капітал взагалі відіграє суперечливу роль у "третьому світі". Виступаючи в багатьох випадках стимулятором модернізованих процесів, він водночас надає їм однобокий і збитковий характер.
Концентрованим виразом залежності країн, що розвиваються, від західних центрів є їх зовнішній борг. Гостро потребуючи фінансових засобів, країни "третього світу" протягом 1960- 1980-х років були змушені брати все нові й нові позики і кредити на Заході. В результаті до кінця 1980-х років загальна сума зовнішньої заборгованості африканських, азійських і латиноамериканських держав перевищила 1 трлн дол. США і надалі продовжувала зростати.
До кінця 1980-х років остаточно визначилась важлива тенденція світового ринку. Якщо спочатку країни "третього світу" відігравати роль аграрної периферії промислово розвинутих держав Заходу, то зараз найпередовіші з них перетворюються в промислову периферію постіндустріального суспільства.
У політичній сфері країн, що розвиваються, на початкових етапах модернізації чітко виявилася тенденція в усьому копіювати Захід. Так, більшість країн Азії і Африки, які тільки що визволилися від колоніального панування, пробували з ходу впровадити в себе представницьку демократію західного зразка. Проте пересаджування західних політичних інститутів на ґрунт незахідних суспільств без урахування особливостей цього ґрунту призводить до негативних результатів.
Після Другої світової війни у більшості країн Азії, Африки і Латинської Америки спостерігалося чергування демократичних і диктаторських політичних режимів. Встановлення диктатури в кожному конкретному випадку пояснювалося складною сукупністю конкретних обставин, але були і загальні причини.
В умовах, коли нагромадження суперечностей ставило ту або іншу країну перед перспективою революції, яка загрожувала основам влади місцевих правлячих кланів, останні йшли, як правило, на встановлення терористичних режимів, які здійснювали масові репресії. У більшості випадків це виправдовувалось необхідністю боротьби зі світовим комунізмом. Виникали такі режими частіше всього в результаті військових переворотів; армія ставала їх головною опорою. Досить згадати в цьому зв'язку Індонезію після 1965 р., Бразилію 1964-1985 рр., Аргентину 1966-1973 і 1976-1983 рр., Чилі за Піночета в 1973-1989 рр., Уругвай у 1973-1984 рр.
До числа країн, в яких в основному вкоренилися демократичні інститути, можна віднести Індію, Малайзію, Сінгапур, Шрі-Ланку, Таїланд і Ліван. В усіх цих країнах створено досить розвинуту систему політичних партій, періодично проводяться вибори, функціонують представницькі органи влади. Разом з тим варто зазначити, що з усіх цих країн лише в Малайзії і Сінгапурі не спостерігалося перерв у функціонуванні механізму представницької демократії. У Туреччині й Таїланді конституційний процес періодично переривався військовими переворотами. У Лівані можливості функціонування представницьких органів з 1975 р. були різко обмежені в умовах громадянської війни та іноземного військового втручання. У Шрі-Ланці дії демократичних процедур практично не поширюються на район міжетнічного збройного конфлікту, де урядові війська воюють з тамільськими партизанськими формуваннями. В Індії Індіра Ганді використала неконституційні засоби виходу з політичної кризи.
Особливо варто зазначити, що навіть там, де представницька демократія західного зразка здавалося б, вкоренилася вже досить глибоко, її інститути наповнюються зовсім особливим змістом, відмінним від західного. Особливо яскраво це видно на прикладі великої демократії Азії - Індії. У її політичній системі до цього часу дуже значну роль відіграють традиційні кастові відмінності.
У зв'язку з тим, що демократія передбачає дотримання балансу різних інтересів, тим більше коли мова йде про життєві устрої дуже значної частини населення, справжня модернізація не може бути здійснена шляхом викорінення традицій неєвропейських цивілізацій, повного стирання неповторних рис історичного обличчя народів Сходу і Латинської Америки. Разом з тим увійти в сучасність ці народи не зможуть, не подолавши деяких особливостей своєї спадщини. Здебільшого тих традицій, які несумісні з уявленнями про права людини.
Таким чином, однозначної відповіді на питання: чи можна стати вільним, залишаючись самим собою - немає. Народи "третього світу" ніколи не зможуть вирватися із лещат відсталості, якщо не впровадять у своє життя західний принцип свободи вибору і, виходячи з нього, демократію, громадянське суспільство і т. ін. Але зробити це можна, лише поєднуючи названий принцип і засновані на ньому громадські інститути з культурними традиціями. Отже, стати вільним можна тільки залишаючись самим собою й одночасно істотно змінившись. Засвоєння досягнень іншої цивілізації може бути міцним лише в тому випадку, якщо воно буде творчим. А творчість виключає механічне копіювання. На творчі зусилля, проте, здатний лише той, хто зумів зберегти своє власне обличчя, свою неповторну індивідуальність.
Незважаючи на важку спадщину колоніалізму, азіатські та африканські країни прагнуть відігравати дедалі більшу роль у світовій економічній системі, посилити свої позиції на світовому ринку. З цією метою вони об'єднуються у великі міжнародні економічні організації, які захищають їхні спільні інтереси. Серед них Африканський банк розвитку, заснований 1963 р., Конфедерація з координації розвитку Півдня Африки (1980 р.), заснована 1945 р. Ліга арабських держав. Остання поряд з політичними питаннями багато уваги приділяє економічному співробітництву. Впливовою організацією стала Організація африканської єдності (ОАЄ), створена 1963 p., яка координує політичне й економічне співробітництво країн континенту (з 2001 р. - Африканський Союз).
Наростання інтеграційних процесів характерне для країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР). Однією з перших регіональних організацій була створена в 1966 р. Азіатсько-Тихоокеанська рада (АЗПАК). Спочатку до її складу входили Японія, Австралія, Нова Зеландія, Таїланд, Філіппіни, Малайзія, Південна Корея, Південний В'єтнам і Тайвань. Проте останнім часом на перші ролі виходить АСЕАН - Асоціація держав Південно-Східної Азії, створена в Бангкоку 1967 р. за ініціативою Індонезії.
Протягом двох останніх десятиліть країни - члени АСЕАН - Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, а з 1984 р. і Бруней добилися швидкого визнання світовим співтовариством ваги, авторитету і ролі Асоціації. Рішучого поштовху процесам у Південно-Східній Азії надали стрімкі геополітичні події на початку 90-х років, коли завершився період тривалого біполярного протистояння в міжнародних відносинах. Ставши дуже важливим політичним, економічним та інтеграційним центром сучасності, країни АСЕАН оголосили про свій вихід за рамки регіоналізму, про бажання відігравати одну з ключових ролей на міжнародній арені. У 1995 р. сьомим повноправним членом АСЕАН став В'єтнам. Розглядається питання про входження до АСЕАН Лаосу, М'янми і Камбоджі.
У 90-ті роки зросла роль нових регіональних організацій - АФТА (зона вільної торгівлі АСЕАН), АПЕК (Азіатсько-Тихо-океанське співробітництво), які своєю діяльністю посилюють інтеграційні процеси в АТР. Отже, паралельно з реформуванням економіки у країнах "третього світу" розгорнулася боротьба за політичні реформи, за демократичний розвиток. Історичний досвід переконливо доводить, що тільки відмовившись від силових погроз і прагнення вирішити проблеми воєнним шляхом, ставши на шлях ринкових реформ і демократичних перетворень, можна посісти гідне місце у світовій співдружності цивілізованих держав.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Країни "третього світу" в постколоніальну добу“ на сторінці 3. Приємного читання.
