Країни "третього світу" в постколоніальну добу

Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть

З першої половини 80-х років найбільш загрозливий виклик індійській державності надійшов від сикхської общини Пенджабу, чисельність якої 14 млн осіб, це один із найбагатших штатів, хлібна житниця країни. Сикхи становлять значну частину офіцерського корпусу і державних службовців. Тому націоналістичні ідеї, сепаратистські устремління, терористична діяльність сикхської общини, бажання створити власну державу "Халістан" дестабілізують соціально-політичну ситуацію в країні.

Важкі часи після індо-пакистанського поділу переживають індійські мусульмани, яких налічується близько 100 млн осіб. На відміну від Ірану, в Індії реалізується принцип релігійної нейтральності держави на фоні множинних віросповідальних орієнтацій суспільства.

Релігійна проблематика наклала відбиток і на формування ідеології національно-визвольної боротьби М.К. Ганді, в якій було зроблено спробу досягти синтезу індуїзму і християнства. Велика увага в цій системі поглядів приділялася ідеї перебудови індійського суспільства на принципах самозабезпечення і самоврядування сільських співтовариств. Ганді вважав, що в ході свого розвитку цивілізація деформувала природний ритм праці й життя людей, створила соціально-політичні інститути, які пригнічують особистість, руйнують морально-релігійні основи суспільства. Сам термін "цивілізація" Ганді трактував у індійсько-буддійському дусі: "Цивілізація - це та поведінка, яка вказує людині шлях обов'язку... По-гуджаратськи слово "цивілізація" означає "добра поведінка"... Тому наші предки поставили межу потуранню слабкостям. Вони зрозуміли, що щастя - це, головним чином, стан душі. Не обов'язково людина щаслива, коли вона багата, або нещаслива, коли вона бідна". Певною мірою Ганді був антиурбаністом, вбачаючи головну рушійну силу антиколоніальної боротьби в селянстві, з недовірою ставлячись до цінностей великого міста. Ганді виступав проти кастового поділу індійського суспільства, проте вважав, що спадкові якості людини визначають її місце і роль у суспільстві.

У другій половині XX ст. певну популярність здобули ідеї Ф. Фанона про необхідність боротьби за нову особистість "кольорового індивіда", духовну деколонізацію. Виникають своєрідні концепції Е. Блайдена, наприклад, про природний характер расової ворожнечі, необхідності збереження біологічної чистоти, принципових відмінностей культури і характеру європейців і африканців. Європейцям згідно з цією концепцією притаманні індивідуалізм, культ науки, грубий матеріалізм, жорстокість; африканцям - природність, доброзичливість, духовність.

У післявоєнні роки африканські держави переживають розквіт освіти, зростання мережі вищих навчальних закладів і кількості студентів. У 50-60-х роках чисельність осіб, які здобували освіту у вищих навчальних закладах, збільшилася у 15-16 разів. З 1960 по 1980 р. цей показник зріс у 8 разів. Після проголошення незалежності в Західній Африці діяло 11 університетів (1969 р.), а за 70-ті роки було засновано ще 13.

Ряд країн і регіонів Східної Азії - Тайвань, Гонконг, Сінгапур досягли видатних успіхів і займають провідні позиції у світі завдяки використанню конфуціанства в умовах модернізації. У цих країнах конфуціанство становить основну систему цінностей і диктує спосіб життя. Воно є основою етики бізнесу, суспільного й особистого життя. Конфуціанська концепція самодисципліни та управління родиною і державою є складовою політичної філософії. Суспільному устрою в цих країнах притаманна жорстка регуляція відносин, мета якої - забезпечити порядок у суспільстві, запобігти конфліктам. У соціалістичному Китаї, наприклад, до 1978 р. ідеї модернізації за західним взірцем вважались "філософією пригноблення Заходом". У традиційному Китаї більше цікавилися суспільством, ніж природою, відносинами між людьми. Культивувались такі риси, як покірність долі, сердечність, ощадливість, обережність тощо. Релігійну традицію Китаю характеризують висока раціональність, відсутність релігійного фанатизму, екстремізму, терпимість до інакодумців.

На Тайвані й у Сінгапурі, наприклад, вивчення конфуціанства входить до державних освітніх програм. Взагалі освіта у Східній Азії відкриває шлях до влади, дипломи і вчені ступені цінуються надзвичайно високо. Досвід цих держав - це своєрідне поєднання авторитарної політичної влади з поступовою відмовою від диктату в економіці й переходом до ринкових принципів. Такий симбіоз охороняє суспільство від найбільш тяжких катаклізмів, забезпечує зберігання стабільності.

Велика група країн (Індія, Пакистан, Марокко, Туніс та ін.) обрала цінності ринкового плюралізму, зміцнення зв'язків із західними країнами. Практика показала, чим більше заохочувалося приватне підприємство, чим швидше ліквідувалася феодальна спадщина і зміцнювалися конституційні основи держави - тим успішніше переборювалися труднощі становлення суверенітету.

Ряд країн Азії, Африки, зазнаючи постійного тиску з боку СРСР, що прагнув до геополітичного панування, обрали так званий шлях "соціалістичної орієнтації". Серед них - Алжир, Сирія, Гвінея-Вісау, Ефіопія, Мозамбік, Ангола, Народно-Демократична Республіка Ємен та ін. Для цієї групи країн були характерні наявність держсектору, централізоване регулювання економіки, насильницьке кооперування, авторитарні політичні структури із суттєвим обмеженням громадянських свобод та ін. У 80-ті роки майже усі країни, що обрали цей шлях розвитку, опинилися у глибокій політичній кризі. На зламі 80-90-х років вони стали на шлях економічної та політичної лібералізації, офіційно відмовились від ідеології марксизму-ленінізму.

Незважаючи на всі ці проблеми, більшість країн Азії та деякі країни Африки в другій половині XX ст. перетворилися з переважно аграрних на аграрно-індустріальні, а деякі навіть стали передовими індустріальними державами.

Зріс і міжнародний авторитет молодих незалежних держав. На початку 60-х років серед них виник широкий Рух неприєднання. Його започаткували в Белграді у вересні 1961 р. представники 25 країн. На чолі руху стояли визначні державні діячі Дж. Неру (Індія), Й. Тімо (Югославія), Г.А. Насер (Єгипет), Сукарно (Індонезія). У 1961 р. у Каїрі схвалено принципи руху, серед яких основними були: незалежна політика, підтримка національно-визвольного руху, неучасть у багатосторонніх військових союзах, широке співробітництво. На початок 90-х років до цього Руху входило понад 100 держав усіх континентів. Це країни з найрізноманітнішими режимами. Оскільки рішення в ньому мають рекомендаційний характер і приймаються на основі загальної згоди, на конференціях Руху вдається уникати конфліктів і гострих розбіжностей.

Латинська Америка у повоєнні роки продовжувала значно відставати від розвинутих країн. Головним гальмом для цього регіону було збереження у більшості країн напівфеодальних пережитків. Економіка мала переважно аграрно-сировинний характер. При владі тут були досить часто військові диктаторські режими. Маючи гостру потребу в промисловому устаткуванні та машинах, країни Латинської Америки витрачали величезні кошти на імпорт. За цих умов виникає й реалізується ідея імпортної індустрії, тобто створення власного машинобудування та ін" ших галузей важкої промисловості для задоволення потреб економічного розвитку. З цією метою здійснюється одержавлення значної частини економіки шляхом викупу або прямої націоналізації приватних підприємств, а також будівництва підприємств державного сектору. Процес цей триває декілька років - з другої половини 40-х років до кінця 50-х років: в Аргентині під час правління президента Хуана Домінго Перони (1946- 1953 рр.), у Мексиці за президента Мігеля Алемана (1946- 1953 рр.), у Бразилії під час перебування при владі президента Жетуліу Варгаса (1951-1954 рр.), у Чилі в період правління президента Гонсалеса Відели (1946-1952 рр.). Завдяки цим заходам виробництво промислової продукції наприкінці 50-х років зросло в країнах Латинської Америки у 2,5 раза порівняно з довоєнним періодом.

У 1950-1970-ті роки в країнах "третього світу" в цілому спостерігалося зростання продуктивних сил. Деякою мірою підвищилась і роль цих країн у світовій економіці. Водночас варто зазначити, що ситуація у тих чи інших країнах і регіонах була не однаковою: у той час як одні зуміли вирватися далеко вперед, інші значно відстали. Та й стартові умови помітно відрізнялися. Країни Латинської Америки, добившись незалежності ще на початку минулого століття, до середини XX століття пройшли значний відрізок шляху капіталістичного розвитку. Держави Тропічної Африки і Азії змушені були розпочинати процес модернізації з дуже низького вихідного рівня.

Наймасштабнішими є досягнення великих країн, що розвиваються, які розпоряджаються значним людським, сировинним і виробничим потенціалом.

Так, Бразилія, яка рано стала на шлях індустріалізації, за загальним обсягом промислової продукції, що випускалася, до початку 1980-х років перевершила такі країни, як Іспанія і Канада. У цій латиноамериканській країні до того часу було створено найрозвинутіший у "третьому світі" машинобудівний комплекс. Помітних успіхів у справі створення аналогічного комплексу досягла також Індія.

Найбільші країни, що розвиваються, значно підвищили свій науково-технічний потенціал. Беззаперечним лідером "третього світу" на цьому напрямку є Індія. Ця країна, де сотні мільйонів залишаються напівголодними і неписьменними, де така велика роль релігійних традицій, має разом з тим третій у світі за чисельністю науковий потенціал (близько 3 млн осіб). В Індії налічується близько 900 науково-дослідних центрів (включаючи університети і приватні наукові установи). У Бразилії таких центрів до середини 1970-х років налічувалось близько 480, у Мексиці - більше 300, в Індонезії - більше 100, в Нігерії на початку 1970-х років - близько 90. Пізніше кількість подібних центрів зросла в усіх цих країнах.

Індія на рубежі 1970-1980-х років добилась часткового самозабезпечення комп'ютерною технікою і можливості експортувати сучасну високу технологію. У країні здійснюються програми космічних досліджень. Загальновизнано внесок учених Індії у світову науку в таких галузях, як фізика високих енергій, фізична космологія, біомедичні науки (агрономія, селекція, генна інженерія, фармакологія), науки соціогуманітарного кола (політекономія і соціологія розвитку, етнологія, політологія, порівняльне мовознавство і т. д.).

Певних успіхів на шляху науково-технічного прогресу досягнуто найбільшими і найрозвинутішими країнами Латинської Америки - Бразилією, Аргентиною, Мексикою. Так, відомі досягнення Аргентини в галузі ядерної енергетики і біотехнології, експлуатації на науковій основі біоресурсів моря. У Мексиці інтенсивно розробляються нові технології в енергетиці, нафтохімії, фармацевтиці, у виробництві медичного устаткування, проводяться науково-дослідні розробки з метою підвищення врожайності сільськогосподарських культур. У Бразилії було розроблено способи одержання альтернативних (синтетичних і нетрадиційних) енергоносіїв, налагоджено виробництво власної комп'ютерної техніки, складних лікарських препаратів.

Найвражаючіших успіхів на шляху модернізації в 1960- 1980-х роках досягли деякі країни Азії.

За ними закріпилась назва нових індустріальних країн. До них належать Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея. Цю східноазійську четвірку часто називають також "драконами" або "тиграми" Східної Азії, підкреслюючи глибоко динамічний характер їх еволюції. Починаючи з 1960 р. у цих країнах спостерігалося бурхливе зростання промислового потенціалу. Товари "азійських тигрів" довели свою конкурентоспроможність на світовому ринку, у тому числі й у країнах Західної Європи і Північної Америки. Це стосується навіть таких передових галузей, як електроніка і хімічна промисловість.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Країни "третього світу" в постколоніальну добу“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Тема 1. Зародження індустріальної цивілізації і формування цілісності світового розвитку (кінець XV-XVII ст.)

  • Великі географічні відкриття та їх наслідки для розвитку світової цивілізації

  • Європейське Відродження. Реформація і Контрреформація в Європі

  • Перші європейські революції та їх вплив на цивілізаційний поступ людства

  • Російська держава у XVI-XVII століттях

  • Європейська колонізація Північної Америки. Початок формування північноамериканської нації

  • Східні цивілізації у період зародження індустріального суспільства

  • Формування нових світоглядних цінностей

  • Тема 2. Європейсько-Американська цивілізація та позаєвропейський світ У XVIII - середині XIX ст.

  • Романтизм, національне відродження та об'єднавчий рух в Європі

  • Формування та розвиток основних ідейно-політичних доктрин XIX століття: консерватизму, лібералізму, соціалізму, анархізму

  • Соціально-економічні трансформації країн Європи і США. Становлення парламентаризму

  • Позаєвропейський світ: основні тенденції суспільного розвитку

  • Тема 3. Модернізація капіталізму: новітня доба (кінець XIX - початок XX ст.)

  • Парламентаризм - апогей європейської державно-правової еволюції

  • Міжнародні відносини в контексті модернізації капіталізму

  • Англо-бурська війна 1899-1902 рр.

  • Модернізація - генератор науково-культурного прогресу на зламі XIX-XX століть

  • Тема 4. Перша світова війна (1914-1918 рр.)

  • Початок Першої світової війни. Бойові дії на фронтах 1914 р.

  • Воєнні дії 1915-1916 рр.

  • Ставлення до війни народів воюючих країн. Еволюція громадської позиції

  • Кампанії 1917-1918 рр. Вступ у війну США та вихід з неї Росії

  • Підсумки Першої світової війни

  • Тема 5. Міжвоєнний період світової історії: суспільно-політичні трансформації

  • Нові геополітичні реалії міжвоєнного періоду

  • Тенденції та моделі соціально-економічного розвитку. Культурні трансформації

  • Основні політичні ідеології міжвоєнного періоду

  • Загострення суперечностей у міждержавних відносинах напередодні війни

  • Тема 6. Друга світова війна (1939-1945 рр.)

  • Напад фашистської Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської коаліції

  • Докорінний перелом у ході Другої світової війни та її завершення

  • Основні підсумки та уроки Другої світової війни

  • Тема 7. Геополітичні зміни в післявоєнному світі. Формування постіндустріальних суспільств (друга половина 40-х - 80-ті роки XX ст.)

  • Початок "холодної війни"

  • Модернізація державно-політичних систем країн Заходу в другій половиш XX століття

  • Світова система соціалізму в другій половині 40-х - наприкінці 80-х років

  • Країни "третього світу" в постколоніальну добу
  • Від відбудови до науково-технічної революції: стратегія економічного розвитку

  • Соціально-економічні наслідки НТР

  • Економічні перетворення і реформи на шляху до постіндустріальних суспільств

  • Тема 8. Світ наприкінці XX - на початку XXI ст.: нові тенденції розвитку

  • Глобалізація та її вплив на соціально-політичний та етнодержавний розвиток світу

  • Тенденції світового економічного розвитку

  • Інформатизація суспільства - визначальний фактор сучасного стану розвитку людства

  • Післямова