Початок "холодної війни"

Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть

В усіх соціалістичних державах, подібно до культу особи Сталіна, склався культ власних "вождів" - Б. Берута (Польща), К. Готвальда (Чехословаччина), М. Ракоші (Угорщина), Г. Георгіу-Деж (Румунія), Й. Броз-Тіто (Югославія) тощо.

Разом з тим було б історично неправильно стверджувати, що тільки вплив та присутність військ СРСР були причиною соціалістичних змін у країнах Європи і Азії. Радянські війська були, наприклад, в Австрії, Норвегії, Фінляндії, Ірані, але ці країни продовжили розвиток у своїх історичних рамках. Водночас радянських військ не було в Албанії або В'єтнамі, але революції тут відбулися. Справа в тому, що в післявоєнний період на фоні скорочення промислового виробництва спостерігалися зростання безробіття (40 млн осіб у 1949 р.) й загострення класового протистояння в усьому світі, посилення нерівномірностей розвитку країн, зростання чисельності, особливо в Європі, прихильників комуністичної ідеї.

Радянський Союз поставляв у молоді соціалістичні країни транспорт, будівельні матеріали, машини, механізми, необхідну сировину, що дало змогу їм вже в 1947 р. досягти довоєнного рівня розвитку. Постачалось у великих обсягах навіть продовольство, тоді як переважна більшість населення СРСР голодувала, а мільйони вмирали голодною смертю. За офіційними даними, під час голоду 1946-1947 рр. тільки в Україні померло від голоду 800 тис. осіб.

Спектр економічних відносин було перенесено в політику, З кожною з цих держав СРСР уклав договори про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу. Було укладено аналогічні двосторонні договори. Завершився цей процес утворенням у 1949 р. Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ)9 яка була покликана координувати розвиток економіки країн "народної демократії". Державами-засновницями були СРСР, Болгарія, Польща, Угорщина, Румунія та Чехословаччина. В 1949 р. до РЕВ вступила Албанія, яка не набула, проте, офіційного членства в РЕВ і вийшла з неї в 1968 р. У 1950 р. до РЕВ вступила НДР, у 1962 р. - Монголія, в 1972 р. - Куба і в 1978 р. - В'єтнам. Югославія не була членом РЕВ, але всі роки тісно співробітничала з нею за угодою 1964 р. На договірних засадах з РЕВ активно співробітничали також Фінляндія, Ірак і Мексика. Багато країн "третього світу", зокрема так званої соціалістичної орієнтації, співробітничали з РЕВ як спостерігачі.

На Далекому Сході міжнародна ситуація в повоєнні роки залишалася напруженою.

СРСР, беручи участь у війні з Японією, за угодою із союзниками тимчасово окупував Південно-Східний Китай (Маньчжурію) і північ Корейського півострова (до 38-ї паралелі). З півдня Корею зайняли американські війська. Знову повторився європейський сценарій. У зонах тимчасової окупації встановлюються прорадянський і проамериканський режими. Як наслідок - розкол Кореї на дві держави та нагнітання напруженості у відносинах між ними. За підтримки СРСР китайські комуністи здобули перемогу в громадянській війні. 1 жовтня 1949 р. було проголошено Китайську Народну Республіку (КНР).

Мирний договір з Японією було укладено лише у вересні 1951 р. на міжнародній конференції у Сан-Франциско. Проте СРСР, Польща, Чехословаччина, які були учасниками цього форуму, свої підписи так і не поставили, мотивуючи тим, що до участі в ній не запрошено делегації від Китаю, Монголії та інших союзників у боротьбі з Японією.

СРСР також підтримував Північний В'єтнам, де національно-визвольний рух теж очолили комуністи. їх боротьба закінчилася перемогою і проголошенням 2 вересня 1945 р. Демократичної Республіки В'єтнам (ДРВ). Перемогою народної революції на Кубі в січні 1959 р. завершився процес створення світової соціалістичної системи. Наприкінці 80-х років XX ст. до складу світової системи соціалізму входило 15 держав, які займали 26,2 % площі земної кулі та налічували 32,3 % світового населення. Тут створювалася третина світового національного прибутку. Зважаючи навіть на кількісні показники, слід вести мову про світову соціалістичну систему як суттєвий фактор світового розвитку другої половини XX ст.

Завершило поділ країн світу на ворогуючі табори створення Організації Варшавського договору (ОВД), Рішення про створення цього військово-політичного блоку прийняли в травні 1955 р. на нараді у Варшаві керівники Албанії" Угорщини, НДР, Польщі, Болгарії, Румунії, Чехословаччини і СРСР. Оскільки держави, які увійшли до ОВД, були розвинені значно слабше західноєвропейських, то, по суті, Заходу протистояв лише СРСР, а тому радянське керівництво не поспішало офіційно оформляти військовий блок з ідеологічних міркувань. Це давало можливість переконувати світову громадськість, що ОВД створено як противагу всім існуючим блокам, що саме ОВД буде захисником антиімперіалістичних сил у світі.

Договір ОВД передбачав створення системи колективної безпеки, взаємодопомоги на випадок агресії. Строк його дії було визначено в 20 років. Було створено Об'єднане командування ОВД (за прикладом НАТО) та Політично-консультативний комітет. Організацію ОВД було оголошено відкритою для інших держав. Варшавський договір політично й військово протистояв НАТО в Європі, а військові контингенти ОВД на території країн-засновниць часто виконували суто поліційні функції і придушували антикомуністичні виступи.

Таким чином, наприкінці 40-х - на початку 50-хроків остаточно утвердилась біполярна система міжнародних відносин, тобто два потужні світові центри, до яких тяжіли держави прихильниці. Саме біполярна система й визначила подальший світовий розвиток XX ст.

Найважливішою складовою і проявом біполяризації світу була гонка озброєнь.

США, поки вони були монопольними володарями ядерної зброї, діяли за доктриною "ядерного стримування". Ціною неймовірних зусиль СРСР у 1948 р. створив, а в 1949 р. випробував власну ядерну зброю, а в 1952 р. ще й водневу, а тому міг вести діалог на рівних умовах з противником і також заявив про своє право на світову ядерну гегемонію.

Довгий час американська і радянська сторони вважали, що найкращий спосіб тиску на протилежну сторону - це загроза її знищення. Загроза ядерного конфлікту призводить до політики "рівноваги страху". Французький філософ Реймон Арон визначив цю ситуацію висловом, що став крилатим - "Війна неможлива, мир неймовірний". Противники намагались розмістити якнайближче до кордонів противника свою зброю масового знищення. США вдалось вести таку політику активніше, ніж СРСР, тому що вони мали більше коло прихильників. їм вдалось розмістити ядерну зброю в ряді країн Європи, в Туреччині. З їх допомогою ядерну зброю створили Великобританія (1959 р.), Франція (1960 р.).

У 50-60-ті роки XX ст. політичне протистояння неодноразово призводило до виникнення воєнних конфліктів. Якщо в Європі зі створенням НАТО та ОВД постала загрозлива рівновага, то регіони Азії, Близького Сходу, Африки перетворились в арену нестабільності і збройних конфліктів. Серед них слід виокремити корейську війну (1950-1953), першу арабо-ізраїльську війну (1948-1949), англо-франко-ізраїльську агресію проти Єгипту восени 1956 р. та ін. Рецидиви подібного мислення продовжувались і в 60-ті роки; Карибська криза (1962), війна США у В'єтнамі (1965р.), друга арабо-ізраїльська війна (1967) та ін.

У повоєнній історії були непоодинокі випадки, коли "холодна війна" мало не переростала в "гарячу" (Корейська (1950- 1953 рр.) та Карибська (1962 р.) кризи тощо). При цьому керівництво обох біполярних систем проголошувало мирні заяви, пропозиції з обмеження та скорочення ядерної і звичайних видів зброї. І кожна сторона розцінювала ці заяви противника як ідеологічний, пропагандистський камуфляж, а кращі наукові та технологічні центри світу продовжували працювати над створенням нових видів зброї.

Проте і в такій ситуації людство не бажало залишатися заручником біполяризації. Тому в 70-80-ті роки було укладено ряд міждержавних угод, щоб запобігти вибуху війни внаслідок непорозуміння чи політичної недалекоглядності, У 1972 р. було підписано Угоду про обмеження деяких видів стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1) та договір Про скорочення систем протиракетної оборони в 1979 р. (ПРО). Але у зв'язку зі вступом СРСР у війну в Афганістані, Сенат США відмовився ратифікувати договір ПРО. До того ж США створили нейтронну бомбу, а на початку 80-х років розпочали програму Стратегічної оборонної ініціативи (СОІ).

Паралельно з військово-силовими методами в Європі активно відбувався пошук шляхів ослаблення напруженості. У березні 1969 р. країни ОВД з ініціативи СРСР звернулися до європейської спільноти з пропозицією створення системи колективної безпеки в Європі. Цю ідею активно підтримали позаблокові держави.

80-ті роки позначені рухом народів за зміцнення міжнародного співробітництва.

Найбільші досягнення в цьому процесі мали народи Європи. Вони виявили прагнення до спільних принципів співжиття, співробітництва, розв'язання суперечностей і створення на їх основі нової системи міжнародних відносин. їх спільні зусилля в цьому напрямку отримали назву "європейський процес".

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Початок "холодної війни"“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Тема 1. Зародження індустріальної цивілізації і формування цілісності світового розвитку (кінець XV-XVII ст.)

  • Великі географічні відкриття та їх наслідки для розвитку світової цивілізації

  • Європейське Відродження. Реформація і Контрреформація в Європі

  • Перші європейські революції та їх вплив на цивілізаційний поступ людства

  • Російська держава у XVI-XVII століттях

  • Європейська колонізація Північної Америки. Початок формування північноамериканської нації

  • Східні цивілізації у період зародження індустріального суспільства

  • Формування нових світоглядних цінностей

  • Тема 2. Європейсько-Американська цивілізація та позаєвропейський світ У XVIII - середині XIX ст.

  • Романтизм, національне відродження та об'єднавчий рух в Європі

  • Формування та розвиток основних ідейно-політичних доктрин XIX століття: консерватизму, лібералізму, соціалізму, анархізму

  • Соціально-економічні трансформації країн Європи і США. Становлення парламентаризму

  • Позаєвропейський світ: основні тенденції суспільного розвитку

  • Тема 3. Модернізація капіталізму: новітня доба (кінець XIX - початок XX ст.)

  • Парламентаризм - апогей європейської державно-правової еволюції

  • Міжнародні відносини в контексті модернізації капіталізму

  • Англо-бурська війна 1899-1902 рр.

  • Модернізація - генератор науково-культурного прогресу на зламі XIX-XX століть

  • Тема 4. Перша світова війна (1914-1918 рр.)

  • Початок Першої світової війни. Бойові дії на фронтах 1914 р.

  • Воєнні дії 1915-1916 рр.

  • Ставлення до війни народів воюючих країн. Еволюція громадської позиції

  • Кампанії 1917-1918 рр. Вступ у війну США та вихід з неї Росії

  • Підсумки Першої світової війни

  • Тема 5. Міжвоєнний період світової історії: суспільно-політичні трансформації

  • Нові геополітичні реалії міжвоєнного періоду

  • Тенденції та моделі соціально-економічного розвитку. Культурні трансформації

  • Основні політичні ідеології міжвоєнного періоду

  • Загострення суперечностей у міждержавних відносинах напередодні війни

  • Тема 6. Друга світова війна (1939-1945 рр.)

  • Напад фашистської Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської коаліції

  • Докорінний перелом у ході Другої світової війни та її завершення

  • Основні підсумки та уроки Другої світової війни

  • Тема 7. Геополітичні зміни в післявоєнному світі. Формування постіндустріальних суспільств (друга половина 40-х - 80-ті роки XX ст.)

  • Початок "холодної війни"
  • Модернізація державно-політичних систем країн Заходу в другій половиш XX століття

  • Світова система соціалізму в другій половині 40-х - наприкінці 80-х років

  • Країни "третього світу" в постколоніальну добу

  • Від відбудови до науково-технічної революції: стратегія економічного розвитку

  • Соціально-економічні наслідки НТР

  • Економічні перетворення і реформи на шляху до постіндустріальних суспільств

  • Тема 8. Світ наприкінці XX - на початку XXI ст.: нові тенденції розвитку

  • Глобалізація та її вплив на соціально-політичний та етнодержавний розвиток світу

  • Тенденції світового економічного розвитку

  • Інформатизація суспільства - визначальний фактор сучасного стану розвитку людства

  • Післямова