Дострокові вибори забезпечили соціал-ліберальній коаліції переконливу перемогу – більшість у 36 місць у бундестазі. СДПН домоглася найбільшого за післявоєнний період виборчого успіху – 45,8% голосів, завдяки чому соціал-демократи утворили в бундестазі найбільшу фракцію.
Як парламентська партія СДПН посилила свої позиції завдяки розширенню своєї електоральної бази, що складається тепер з трьох основних груп: з робітників, молодих виборців та з представників нових середніх прошарків (службовців і чиновників).
Взимку 1974 р. Німеччина відчула на собі наслідки світової нафтової кризи. У країні посилилася інфляція, зросла кількість безробітних. Соціал-демократи програвали комунальні та земельні вибори. Критична ситуація для СДПН ще більше ускладнилася після викриття особистого референта канцлера Г. Гійома, який виявився східнонімецьким розвідником. У травні 1974 р. В. Брандт подав у відставку. Його наступником став соціал-демократ Гельмут Шмідт, який займав в уряді посаду міністра економіки.
У другій половині 1970-х років число страйків зросло. Уряд відповів жорсткими заходами. У1980 році були прийняті закони, що дозволяють локаути та новий порядок заповнення вакантних місць. Встановлювалося п'ять кваліфікаційних ступенів, причому рівень кваліфікації при вступі на роботу підлягав суворій перевірці. У 1980-1981 роках уряд більш ніж на чверть скоротив податки на підприємців, одночасно збільшивши внески робітників до фонду страхування у зв'язку з хворобою, безробіттям та старістю. Вперше за всю історію ФРН уряд у 1982 році скоротив на 10,3% соціальні витрати за статтею "Сім'я та молодь".
З осені 1980 р. ФРН вступила в нову стадію економічної кризи. Скоротився загальнонаціональний продукт, впало промислове виробництво, посилилася інфляція, зросло безробіття. ВДП вийшла з коаліції і приєдналася до блоку ХДС / ХСС. Християнські демократи і вільні демократи домовилися про зміщення канцлера Г. Шмідта, поставивши на голосування в бундестазі "конструктивний вотум недовіри". Кандидатом на пост канцлера був висунутий лідер ХДС Гельмут Коль. Першого жовтня 1982 р. Г. Коль став новим федеральним канцлером.
Поразка СДПН змусила задуматися над причинами невдач і звернутися знову до перегляду свого теоретичного багажу. У грудні 1989 року на надзвичайному з'їзді СДПН у Берліні була прийнята нова програма партії. Вона мала компромісний характер, враховуючи різні позиції лівих, центристів'ї правих. Саме цим пояснюється відсутність чіткості з цілої низки програмних питань.
У Програмі була зроблена спроба реабілітувати поняття "соціалізм". Реабілітація поняття "соціалізм" знадобилася соціал-демократам у зв'язку з тим, що в цей період почався крах соціалістичних режимів. Соціал-демократи повертаються до розуміння соціалізму, як способу справедливого розподілу продуктів. І якщо капіталістична система економіки ефективно виробляє, то соціалісти можуть справедливо розподіляти ці продукти і виступати за формування солідарного соціалістичного суспільства. У Берлінській програмі висувалася ідея формування нового типу "солідарного суспільства" – солідарність особистостей, що висувають вимоги щодо свого місця у виробничій, партійної та суспільної ієрархії, у духовному розвитку та культурі.
У соціальній сфері СДПН бачила свої завдання в забезпеченні права на працю, в гу манізації праці га підвищенні рівня соціальної захищеності населення. Концептуальною основою політики СДПН у галузі праці та трудових відносин стало нове розуміння праці, яке полягає в тому, що рівноцінними слід вважати всі форми суспільно необхідної праці – як оплачуваної, так і не оплачуваної. Особливу увагу в програмі приділяється досягненню реальної рівноправності чоловіків і жінок.
Новий образ СДПН, як партії соціально-екологічної орієнтації, не сприяв її успіху. Вона продовжувала втрачати голоси виборців на федеральних виборах і все більше втрачала довіру суспільства, бо їй не вдалося представити себе громадськості в ролі альтернативи правлячій коаліції ХДС-ВДП.
Наприкінці 1990-х років найважливішою проблемою, яка не була відображена в Берлінській програмі, стала глобалізація, насамперед, капіталів товарних і грошових ринків, що вимагає нових підходів до вирішення найрізноманітніших питань суспільного життя. Наприкінці 1990-х років у ФРН і в інших європейських країнах загострилося питання про необхідність оновлення програм соціал-демократії.
На парламентських виборах у вересні 1998 року СДПН, набравши 41% голосів, перервала 16-річне правління правої коаліції ХДС / ВДП і утворила з партією зелених, лівоцентристський уряд. Федеральним канцлером став Герхард Шредер.
Об'єднання Німеччини та поширення західних соціальних стандартів на східні землі значною мірою підірвали підвалини соціальної держави. Невирішеність багатьох соціально-економічних проблем вже давала про себе знати і, головне, створювала серйозні загрози для найближчого майбутнього країни. Ситуація, що склалася в Німеччині в середині та другій половині 1990-х років, свідчила про незавершеність неоконсервативних перетворень, і здійснювати їх довелося уряду "червоно-зеленої" коаліції на чолі з Г. Шредером. Парадокс полягав у тому, що реформи неоконсервативного характеру довелося проводити соціал-демократам, партії, яка традиційно захищала найманих працівників і виступала за розширення соціальної допомоги трудящим.
Тільки сильний і рішучий політик міг піти на реформи, які свідомо не будуть популярні в суспільстві. Таким політиком і був Г. Шредер. Він розумів об'єктивну необхідність реформ і говорив про це вже в ході передвиборної кампанії 1998 року. Новий канцлер мав намір провести всеосяжну модернізацію країни.
Позиція Г. Шредера щодо необхідності проведення непопулярних реформ, його зусилля затвердити в партії курс "нового центру", відводячи її від багатьох традиційних соціал-демократичних цінностей, була неоднозначно сприйнята і оцінена в СДПН. Курс Г. Шредера не підтримав голова партії О. Лафонтенякий, на думку більшості партійних функціонерів, був занадто "лівим". О. Лафонтен увійшов до складу уряду як міністр фінансів із широкими повноваженнями. У грудні 1999 року на з'їзді в Берліні Г. Шредер зміг домогтися консолідації партії на основі програми "нового центру" і був обраний її головою.
У своїй практичній діяльності уряд Г. Шредера пішов на скорочення витрат на соціальні потреби. Лише ті, хто не в змозі зробити це, могли розраховувати на допомогу держави.
Незважаючи на серйозні труднощі, "червоно-зелена" коаліція змогла виграти вибори в бундестаг у 2002 році, хоча і з певними втратами. 17 жовтня 2003 р. Г. Шредер представив бундестагу пакет реформ під назвою "Порядок денний – 2010". Йшлося про податкову реформу, реформу системи комунального фінансування, охорони здоров'я, пенсійного забезпечення та ринку праці.
Під тиском Г. Шредера і його найближчого оточення програма реформ "Порядок денний – 2010" була схвалена партійним з'їздом. Тим не менш, вона натрапила на серйозне невдоволення значної частини традиційного електорату соціал-демократів, який розраховував на перерозподіл багатств від багатих до бідних, а не навпаки. Популярність уряду Г. Шредера різко пішла вниз. У цих умовах у лютому 2004 року Г. Шредер подав у відставку з поста голови партії. У листопаді 2005 року партійний з'їзд обрав головою партії М. Платцека. Проте у квітні 2006 року він прийняв рішення залишити свій пост за станом здоров'я. Лідером партії став К. Бек, що належав до так званих "традиціоналістів", які дуже насторожено ставилися до нових концепцій.
Тим часом невдачі та поразки СДПН набули лавиноподібного характеру. Партія програла вибори в ландтаги в багатьох землях. Г. Шредер пішов ва-банк, вік заявив про свій намір домагатися проведення позачергових виборів до бундестагу.
Г. Шредер робив наголос на необхідності зміцнення дружніх зв'язків з Росією та Францією. Однак не тільки ХДС / ХСС, але "зелені" та багато соціал-демократів не хотіли продовження його панібратських відносин з В. Пугіним.
Вибори 18 вересня не були переможними ні для однієї зі сторін. Блок ХДС / ХСС отримав 35,2% голосів і 226 місць у бундестазі. СДПН отримала всього 34,3% і 222 місця. Жодна з "народних" партій – СДПН і блок ХДС / ХСС – не змогла утворити правлячу коаліцію з молодшим партнером, в такому випадку вони все одно не мали 6 необхідної в парламенті більшості. У підсумку 10 жовтня 2005 р. в ході переговорів між двома СДПН і блоком ХДС / ХСС було прийнято рішення про створення коаліційного уряду на чолі з А. Меркель. Соціал-демократи отримали в новому кабінеті міністрів 8 крісел з 15. Г. Шредер заявив про завершення своєї політичної кар'єри.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини“ на сторінці 3. Приємного читання.
