Після виборів СДПН запропонувала сформувати уряд з представників усіх партій, що пройшли до бундестагу. Почалися складні переговори, що тривали місяць. У результаті була досягнута домовленість про створення урядової коаліції з ХДС / ХСС і ВДП. Участь СДПН у переговорах пішла їй на користь, бо відпала колишня оцінка партії як "природної опозиційної партії", і її почали розглядати в перспективі, як урядову партію.
У 1966 році вперше за весь післявоєнний період у ФРН відбулося скорочення промислового виробництва, почало зростати безробіття. Економічна криза 1966-1967 років показала нездатність ХДС / ХСС і канцлера Л. Ерхарда знайти вихід з кризи. З відходом з політичної арени К. Аденауера християнські демократи втратили свого єдиного на той час лідера державного масштабу і виявилися не в змозі надати політиці ФРН нових імпульсів.
У 1966 році на посаді канцлера Л. Ерхарда змінив Курт Кізінгер. Пропозиції уряду К. Кізінгера щодо вирішення економічних проблем не мали підтримки з боку ВДП. Ліберали не хотіли розділяти відповідальність за новий економічний курс і вийшли з уряду.
Не маючи більшості в бундестазі, уряд К. Кізінгера змушений був запропонувати керівництву СДПН створення коаліційного уряду. Лідери СДПН прийняли пропозицію ХДС / ХСС, незважаючи на бурю протесту з боку членів партії. СДПН вперше увійшла в уряд у ролі молодшого партнера.
Умовами вступу СДПН у коаліцію були: у зовнішній політиці – відмова ФРН від спроб володіння атомною зброєю, нормалізація відносин з державами на Сході; у внутрішній політиці – реорганізація фінансової системи.
Уряд "великої коаліції" було утворено в листопаді 1966 р., і проіснував він до чергових виборів у бундестаг у 1969 році. Після смерті Е. Олленхауера в 1963 році головою СДПН був обраний В. Брандт[1]. Він як.лідер партії отримав пост віце-канцлера і міністра закордонних справ. Міністрами стали ще 7 соціал-демократів.
У виборчу боротьбу 1969 р. СДПН вступає з абсолютно іншою програмою, ніж у ХДС / ХСС. В. Брандт проголосив мету партії: припинення конфронтації, мирне співіснування двох німецьких держав, розвиток ділових контактів із країнами Східної Європи. У сфері внутрішньої політики СДПН йшла під гаслом "Зважитися на розширення демократії". Соціал-демократи пропонували нові форми участі громадян у суспільно-політичному житті.
Вибори 1969 р. принесли перемогу СДПН з перевагою всього в 6 мандатів і лише завдяки союзу з ВДП. Двадцятирічне правління християнських демократів закінчилося. Про зміцнення позицій СДПН у політичному житті ФРН свідчило те, що навесні 1969 р. федеральні збори обрали президентом країни соціал- демократа Г. Хайнемана.
Успіх соціал-демократів пояснюється кількома обставинами: подоланням економічної кризи 1966-1967 років; обіцянкою реформ, яких хотіли багато виборців; великою увагою до вимог науково-технічного прогресу; висловлюваннями і деякими практичними кроками на користь розрядки в міжнародних відносинах.
Незважаючи на незначну більшість у бундестазі (12 мандатів), СДПН і ВДП сформували уряд "малої коаліції". В. Брандт став канцлером, а лідер ВДП В. Шеєль – міністром закордонних справ.
Був прийнятий закон про підприємства, відповідно до якого там, де працювало більше п'яти осіб, створювалися виробничі ради. До складу ради завжди входив представник і від молодих робітників.
Найбільшим соціальним проектом соціал-демократів стала реформа загальної освіти. Були введені стипендії та безкоштовне відвідування занять у вишах. У результаті до 1979 року кількість студентів із робочих родин зросла вдвічі і становила 14%.
У 1972 році були прийняті два важливих закони – про статут підприємства і розширені мережі соціального забезпечення. Перший закон передбачав принцип "свободи колективних договорів", що дозволяє профспілкам від імені працівників укладати з підприємцями угоди про ставки заробітної плати та інші умови праці.
Хоча коаліція СДПН – ВДП провела далекосяжні реформи всередині країни, але вона запам'яталася, насамперед, своїми зовнішньополітичними ініціативами, які отримали назву "Нова східна політика". Суть цієї політики полягала у відмові від доктрини "Хальштейна"[2], визнання кордонів, що склалися в Європі після Другої світової війни, нормалізації відносин Західної Німеччини з її східноєвропейськими сусідами, в тому числі з НДР.
На початку 1970-х років ФРН уклала договори з СРСР і Польщею (1971 рік), з Чехословаччиною (1973 рік). У 1971 році була підписана чотиристороння угода по Західному Берліну: Радянський Союз визнавав належність Західного Берліна до Заходу, гарантував вільний доступ із Західної Німеччини до Західного Берліна і визнавав право жителів Західного Берліна відвідувати Східний Берлін. 8 листопада 1972 р. Східна і Західна Німеччина офіційно визнали суверенітет одна одної і погодилися обмінятися дипломатичними представництвами.
Проведена В. Брандтом політика примирення отримує міжнародне визнання. У 1971 році йому присуджується Нобелівська премія миру.
Супротивники "Нової східної політики" звинуватили В. Брандта в "продажу німецьких інтересів". З 1970 року опозиція докладає чимало зусиль, щоб переманити на свій бік депутатів, незадоволених "Новою східною політикою", і це їй вдається. Шість депутатів від ВДП перейшли в табір ХДС / ХСС.
У бундестазі виникла патова ситуація, яка давала шанс християнським демократам на усунення уряду В. Брандта, не чекаючи нових парламентських виборів. До порядку роботи парламенту внесено питання про вотум недовіри В. Брандту. На пост канцлера висунутий представник ХДС Р. Барцель.
Депутати від ХДС / ХСС були впевнені, що кандидатура Р. Барцеля отримає підтримку. Однак два депутати від ХДС (імена яких досі невідомі) не проголосували за Р. Барцеля, і коаліція СДПН – ВДП залишилася при владі. В. Брандт, впевнений у підтримці виборців, скористався можливістю, що надається конституцією, розпустив бундестаг і призначив нові вибори.
• На виборах 1972 головною ідеєю програми СДПН стала "якість життя". Партія намагається об'єднати традиційні матеріальні інтереси і нові потреби трудящих (екологічний захист, поліпшення умов праці, розвиток системи соціального забезпечення та громадського транспорту, охорони здоров'я, професійної підготовки, комунальних служб і т. д.).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини“ на сторінці 2. Приємного читання.
