Режим П'ятої республіки характеризується значним зниженням ролі парламенту в проведенні державної політики в цілому і зовнішньополітичного курсу зокрема. Наприклад, парламент не може бути ініціатором укладення міжнародних угод, практично усунений від участі у веденні переговорів (виняток становить залучення окремих парламентаріїв для участі в офіційних делегаціях).
Повноваження парламенту в міжнародних відносинах обумовлені в конституції або є наслідком загальної компетенції Національної асамблеї і Сенату. Ці повноваження можна об'єднати в три основні групи: законодавчі, контрольні, бюджетні функції.
Відповідно до конституції країни парламент здійснює законодавче оформлення зовнішньополітичних рішень, зокрема ратифікацію міжнародних договорів і угод. Відповідно до ст. 53 Конституції ратифікації, або схваленню законом, підлягають "мирні договори, торгові договори, договори або угоди, що належать до міжнародних організацій, договори, що накладають зобов'язання на державні фінанси, які змінюють постанови законодавчих органів, що належать до положення особистості, поступку, обміну або приєднанню території".
У практиці П'ятої республіки не існує будь-яких часових обмежень для передачі урядом укладених міжнародних угод на розгляд парламенту. Зазвичай це відбувається протягом року, проте існують приклади, коли виконавча влада вносила документи на розгляд законодавчої влади через десять років після укладення угоди. Законодавчо не зафіксовано питання про те, в яку з палат парламенту в першу чергу необхідно представляти документ.
Парламент не володіє ініціативою щодо змісту договорів і того, які договори і коли передати йому для прийняття закону про ратифікацію. Таким чином, процедурою ратифікації не передбачається внесення поправок до договору. Парламент виносить рішення лише про схвалення, відхилення або відтермінування голосування по законопроекту. Відтермінування голосування може бути обґрунтованим. Розгляд угод та проектів законів про ратифікацію зазвичай відбувається в комісіях, де один з її членів коротко доповідає про суть документа. Спільне голосування у парламенті за міжнародними угодами та договорами найчастіше відбувається без будь-якого обговорення. До найважливішої компетенції парламенту належать питання оголошення війни та стану облоги, оголошення миру (ст. 35 Конституції Франції).
Контрольна функція парламенту включає в себе заслуховування прем'єр-міністра, міністрів, державних секретарів з питань зовнішньої політики. Зазвичай виступи керівників уряду і міністерств у парламенті проходять щосереди і транслюються по телебаченню. У рамках парламенту готуються аналітичні доповіді з актуальних проблем міжнародних відносин та зовнішньої політики, висновки яких використовуються при розробці пріоритетів у діяльності виконавчої влади.
Однією з найважливіших функцій парламенту є ухвалення урядового бюджету, що включає бюджет зовнішньополітичного відомства. Ця функція належить до непрямих функцій участі парламенту у здійсненні парламентського контролю над зовнішньою політикою країни. Водночас обговорення бюджету дає підставу для глибокого аналізу зовнішньополітичних пріоритетів.
Значне місце у французькому парламенті належить постійним комісіям, які виконують основний обсяг реальної законотворчої роботи. У комісіях відбувається попередній розгляд питань, що виносяться на засідання палат. Завдяки цьому забезпечується спеціалізація в роботі парламенту в умовах ускладнення його завдань, необхідності професійного підходу до вирішення державних проблем. Відповідно до регламенту кількість постійних комісій у кожній з палат обмежено шістьма: зовнішньополітичні питання належать до компетенції комісії з міжнародних справ (Національна Асамблея) і комісії з міжнародних справ, оборони та збройних сил (Сенат).
У функціонуванні зовнішньополітичного механізму важлива роль належить Конституційній раді. Згідно зі ст. 54 Конституції Франції, рада є останньою інстанцією у разі суперечки між президентом і парламентом з приводу конституційності законодавчих актів та міжнародних угод. У разі наявних розбіжностей з ініціативи президента, прем'єр-міністра або керівника однієї з палат парламенту Конституційна Рада виносить остаточне (яке не підлягає оскарженню) рішення про відповідність того чи іншого міжнародного договору Конституції.
Головним інструментом реалізації зовнішньої політики країни є Міністерство закордонних справ. Керівник зовнішньополітичного відомства займає особливе становище в системі виконавчої влади. Його контакти з президентом в практиці П'ятої республіки мають характер щотижневих зустрічей, на яких, як правило, прем'єр-міністр не присутній. Крім того, міністр є членом уряду, який, не маючи формально контролю над усією сукупністю інститутів і засобів, що використовуються при здійсненні зовнішніх відносин, проте несе в кінцевому рахунку відповідальність за зовнішньополітичну діяльність інших адміністративних органів.
З 1853 р. Міністерство закордонних справ перебуває в центрі Парижа на набережній Орсе. Назва місця розташування міністерства використовується як його неофіційне найменування.
Активні міжнародні зв'язки здійснюються практично всіма міністерствами і відомствами країни. У Франції, як і в інших індустріальних країнах, усе більш виразно проявляється тенденція скорочення дистанції, яка розділяє внутрішні і зовнішні завдання управлінських структур. Практично всі міністерства країни мають у своєму, складі підрозділи, що відповідають за зовнішні зв'язки. Приміром, у міжнародному департаменті Міністерства освіти працює понад сто осіб. Багато міністерств мають свої представництва за кордоном.
Одним з найважливіших засобів захисту національних інтересів Франції є її збройні сили. Франція – член ядерного клубу, традиційно володіє добре озброєною і великою за чисельністю армією. Наявність великої армії дозволяє Франції активно брати участь у різних миротворчих операціях, що природно підвищує роль країни у світовій політиці.
Важлива роль у зборі, аналізі інформації, використовуваної вищими посадовими особами країни при прийнятті зовнішньополітичних рішень, належить спеціальним службам.
Все більш помітну роль у формуванні зовнішньополітичного курсу Франції відіграють наукові кола. Політичні структури все частіше звертаються до них за необхідними рекомендаціями. У Франції існує широка мережа зовнішньополітичних наукових центрів. Вони поділяються за статусом на університетські і незалежні (приватні). Найбільш авторитетними серед неурядових дослідницьких груп є Французький інститут міжнародних відносин – Institut francaise des relations internationales (IFRI), Інститут міжнародних і стратегічних відносин – Institut des relations internationales et strategiques (IRIS), Центр перспективних досліджень та міжнародної інформації – Centre d'etudes prospectives et d'informations internationales.
Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки“ на сторінці 2. Приємного читання.
