Французька комуністична партія

Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -

Модернізація Французької комуністичної партії, яку проводив Робер Ю, включала, зокрема, і відкидання демократичного централізму як принципу побудови партії та революційного інтернаціоналізму, на зміну якому прийшла антиглобалістська політика ФКП.

В уряді "Плюралістичних лівих" (Соціалістична партія, Французька комуністична партія, "Зелені", Радикальна партія лівих, Республіканський і громадянський рух) під керівництвом соціаліста Л. Жоспена (прем'єр-міністр з 1997 по 2002 рік) ФКП, що здобула на виборах майже 10% голосів, знову займала міністерські пости.

У 2001 році пост генерального секретаря зайняла Марі-Жорж Бюффе, Робер Ю отримав посаду голови партії. У першому турі президентських виборів 2002 року Робер Ю отримав усього 3,4% голосів. На парламентських виборах 2002 року ФКП стала четвертою, отримавши 4,8% голосів і завоювала 21 мандат. У 2003 році Ю залишив пост голови, і Бюффе стала одноосібним лідером партії.

У 2005 році під час підготовки референдуму щодо Конституції ЄС, ФКП спільно з іншими лівими (троцькістами, лівими соціалістами, альтерглобалістами) розгорнула проти неоліберального проекту Конституції кампанію, яка виявилася успішною. У 2006 році ФКП та інші ліві партії підтримали масові протести проти Закону про перший найм, які в кінцевому підсумку змусили президента Ж. Ширака відмовитися від планів проведення подібної реформи. Водночас, навіть ці протести показали, що ФКП програє більш динамічним і орієнтованим на молодь сегментам радикальних лівих – таким, як Революційна комуністична ліга.

Напередодні першого туру президентських виборів 2007 року комуністи пропонували крайнім лівим виступити єдиним фронтом, однак Бюффе вважала, що єдино можливою кандидатурою буде вона. Інші ж ліві партії, які брали участь у кампанії "Ні" на референдумі щодо Конституції ЄС, виставили власних кандидатів, і Бюффе набрала лише 1,94%.

На парламентських виборах 2007 року ФКП отримала 15 місць, на п'ять місць нижче від мінімально необхідних для формування парламентської групи. ФКП згодом об'єдналася із зеленими та іншими лівими депутатами, щоб бути в змозі сформувати парламентську групу, яка знаходилась би лівіше від Соціалістичної партії, яка отримала назву "Демократичні і республіканські ліві".

У 2008 році навколо ФКП був створений Лівий фронт, який вперше брав участь у виборах 2009 року в Європейський парламент. Лівий фронт отримав 5 місць, з них 3 – ФКП. Комуністична партія входить у Лівий фронт спільно з Лівою партією, "Унітарними лівими" і низкою менших лівих партій і груп.

На президентські вибори 2012 року компартія висунула свого кандидата. 16-18 червня на з'їзді ФКП, у присутності членів Лівого фронту, була підтримана кандидатура Жан-Люк Мелоншона як кандидата від Фронту на президентські вибори. Він отримав 11,1% голосів, що значно вище, ніж отримували кандидати від ФКП на попередніх чотирьох виборах. На виборах у Європарламент 2014 року коаліція Лівий фронт, куди входить ФКП, набрала 6,34%, отримавши 3 мандати з 74 відведених Франції.

Ідеологічні зміни, яких зазнала Французька комуністична партія з 1920 року, призвели до трансформації ФКП з класичної комуністичної партії радянського зразка до значної лібералізації партії у 1970-80-ті роки, що означало відкидання основоположних, доктринальних засад функціонування комуністичної партії та перехід до єврокомунізму. Трансформація Французької комуністичної партії продовжилася та поглибилася на межі XX та XXI століть.

Французька комуністична партія пройшла довгий шлях від зародження в 1920 році в умовах, які сприяли популяризації її ідеології, до піку своєї підтримки в повоєнний період і до зменшення своєї ролі в політичному житті Франції наприкінці 1990-х – початку 2000-х років і необхідності переосмислення своєї діяльності та зміни доктринальних засад функціонування. До кінця XX століття, однак, ФКП втратила багатьох своїх традиційних прихильників із робітників, і після розпаду Радянського Союзу партія зробила переоцінку своєї підтримки ортодоксального марксизму, хоча вона, як і раніше, називає себе комуністичною партією. Незважаючи на зміни, яких зазнала партійна ідеологія, Французька комуністична партія залишається вірною антикапіталістичній та антиглобалістській риториці.

Наступний розділ:

Національний фронт

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Французька комуністична партія“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Політична система фрн

  • Німецький федералізм

  • Виборча система

  • Розділ 2. Політичні партії ФРН

  • Християнський соціальний союз у Баварії

  • "Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини

  • Вільна демократична партія

  • Ліві

  • "Союз 90 / Зелені"

  • Німецькі партії "третього ешелону"

  • Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"

  • Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН

  • Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"

  • Зовнішня політика ФРН у період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера

  • Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки

  • "Стратегія рівноваги" Г. Шмідта

  • Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля

  • Розділ 4. Домінанти зовнішньої політики ФРН у постбіполярний період

  • Зовнішньополітичні пріоритети "червоно-зеленої" коаліції

  • Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель

  • Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки

  • Адміністративно-територіальний устрій Франції

  • Виборча система

  • Розділ 6. Політичні партії п'ятої французької республіки

  • Соціалістична партія

  • Французька комуністична партія
  • Національний фронт

  • Центристські партії

  • Троцькісти

  • Зелені

  • Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки

  • Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики

  • Дипломатія Ж. Помпіду

  • Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. Д'естена

  • Антигегемонізм Ф. Миттерана

  • Зовнішня політика президента Ж. Ширака

  • Пріоритети зовнішньої політики Н. Саркозі

  • Додаток 1. ПРЕЗИДЕНТИ П'ЯТОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ