Виборча система

Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -

• депутатів Національної Асамблеї (зараз близько 600 чоловік);

• регіональних і генеральних радників, обраних у департаменті (існує 26 рад регіонів і близько 100 рад департаментів – у сукупності близько 4 000 таких радників);

• делегатів муніципальних рад або заступників делегатів (їх приблизно 104 тис. осіб).

Виборча колегія зараз складається приблизно з 145 000 чоловік, 95% з яких – делегати від муніципальних рад. Це єдині вибори, де голосування є обов'язковим для членів виборчої колегії. Таким чином, сенатори обираються головним чином муніципальними радниками. Саме останні через свою чисельність фактично визначають результати виборів сенаторів.

Кількість делегатів коливається в пропорційній залежності від чисельності населення комуни. Сенаторами можуть бути обрані особи, які відповідають таким вимогам (пасивне виборче право): мінімальний вік для обрання – 35 років, громадянство Франції, проходження військової служби у збройних силах. -

Не можуть бути обраними до Сенату громадяни, які перебувають під опікою, а також особи, визнані винними в порушенні виборчого законодавства, та банкрути.

Заборонено суміщати посаду сенатора з посадою члена уряду, депутата Національної Асамблеї, судді Конституційного суду, члена Економічної і Соціальної Ради, державного службовця, керівника компанії, в якій частина акцій належить державі. Заборонено також поєднувати депутатський мандат з іншими виборними посадами.

Висування кандидатів у сенатори проводиться політичними партіями або шляхом самовисування. Кандидат повинен внести виборчу заставу в розмірі близько 400 євро, яка повертається, якщо на його підтримку буде подано понад 10% усіх голосів виборців при самовисуванні або якщо партійний список, у який включений кандидат, набере не менше 5% поданих голосів.

Сенатори обираються за мажоритарною системою в департаментах, від яких обирається не більш як 4 сенатори (таких департаментів 85 із загальних 99), а також у всіх заморських французьких територіях. А також за пропорційною системою в тих департаментах, які представлені в Сенаті п'ятьма і більше сенаторами (таких департаментів відповідно 14). За пропорційною системою обираються 69 сенаторів, решта – за мажоритарною системою абсолютної більшості. Голосування відбувається в головному місті департаменту: від департаменту членами колегії обирається, як уже було зазначено вище, два, три і більше сенаторів.

У тих колегіях, де сенаторів обирають за пропорційною системою, виборці голосують за партійні списки. Голоси, віддані за партійні списки, діляться на кількість відведених для департаменту мандатів (визначається виборча квота). Для визначення кількості місць, які отримує партія, голоси, подані за списки, діляться на квоту.

Вибори в колегіях, які обирають сенаторів за мажоритарною системою, проводяться в порядку, аналогічному до процедури обрання членів Національної Асамблеї, тобто в два тури. Вакантні місця сенаторів, обраних за мажоритарною системою, які вийшли зі складу парламенту, заповнюються заступниками, які обиралися разом із кандидатами (крім випадків відставки, коли проводяться дозибори протягом трьох місяців). У разі виходу зі складу парламенту сенатора, обраного за пропорційною системою, його місце займає наступний у партійному списку кандидат.

На думку фахівців, виборча система Франції за багатьма параметрами не відповідає демократичним вимогам. Істинно демократичні вибори – це уособлення суверенних прав, що належать населенню країни, вільне волевиявлення якого лежить в основі повноважень і легітимності державної влади.

Насамперед, не відповідає демократичним стандартам мажоритарна система відносної більшості, застосовувана при виборах Національної Асамблеї. Мажоритарна двотурова система відносної більшості діяла на всіх виборах в Національну Асамблею Франції з 1958 року по 1981 рік, і після одноразової відмови від неї на виборах до 1986 року, які проводилися на основі пропорційної системи, знову була відновлена наприкінці 1986 року. При мажоритарній системі відносної більшості для перемоги на виборах кандидатові необхідно набрати більше голосів виборців, ніж кожен з інших кандидатів, нехай навіть за нього проголосувало менше половини виборців.

Традиційно вже багато років у Франції існує ситуація, де партії більшості, що збирають менше 50% всіх голосів виборців, мають майже 75% місць у парламенті. Таким чином, складається спотворена картина реального співвідношення політичних сил у країні: партія, що отримала меншість голосів виборців, отримує більшість депутатських місць.

Не відповідають демократичним вимогам і особливі способи нарізки виборчих округів, що отримали назву "виборча геометрія" та "виборча географія". У Франції виборчі округи встановлюються міністерством внутрішніх справ і затверджуються парламентом, тому нарізка округів залежить від партії або коаліції партій, що мають більшість у парламенті.

Так, наприклад, на виборах у Національну Асамблею Франції в 1958 р. Французька Комуністична партія за числом зібраних по країні голосів вийшла на перше місце, проте отримала лише 10 мандатів у парламенті, а Об'єднання на підтримку республіки, що зібрало сумарно значно меншу кількість голосів, набуло в Національній Асамблеї майже в двадцять разів більше мандатів ніж ФКП.

У 1986 році парламент Франції прийняв виборчий закон, що передбачав формування округів з приблизно рівною кількістю населення.

Перед виборами в Національну Асамблею в 2007 році Конституційна Рада Франції заздалегідь попередила уряд про актуальну потребу негайного оновлення "виборчої карти", оскільки виборчі округи продовжують ґрунтуватися на вельми застарілому перепису населення 1982 року. Зрозуміло, що за останні 25 років і демографічна, і електоральна ситуації кардинальним чином змінилися. Однак система виборчих округів так і не була оновлена і, таким чином, в черговий раз був порушений принцип рівності при голосуванні, про що і застерігала Конституційна Рада.

Особливістю виборчих кампаній у Франції довгий час була відсутність політтехнологів. Специфікою політичного життя є непоступливість і непримиренність, а ознакою хорошого тону вважається невпинна критика уряду, чим охоче займається навіть урядова більшість у парламенті. Тому виборчі кампанії тут мають переважно політичний, а не технологічний характер, і поряд з іміджем кандидатів важливу роль відіграють їхні програми, партійна належність. Сказане означає, що організація політичних кампаній здійснюється у Франції силами не тільки консультантів, але і партійних організацій, причому перші успішно взаємодіють з другими.

При відсутності партійної підтримки у Франції практично неможливо виграти вибори, навіть маючи сильну команду консультантів та менеджерів. Тому головною особливістю французької моделі політичного консалтингу слід вважати важливу поки ще роль партійно-політичного забезпечення кампаній, до якого тісно примикає забезпечення технологічне, здійснюване професійними консультантами.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Виборча система“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Політична система фрн

  • Німецький федералізм

  • Виборча система

  • Розділ 2. Політичні партії ФРН

  • Християнський соціальний союз у Баварії

  • "Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини

  • Вільна демократична партія

  • Ліві

  • "Союз 90 / Зелені"

  • Німецькі партії "третього ешелону"

  • Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"

  • Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН

  • Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"

  • Зовнішня політика ФРН у період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера

  • Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки

  • "Стратегія рівноваги" Г. Шмідта

  • Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля

  • Розділ 4. Домінанти зовнішньої політики ФРН у постбіполярний період

  • Зовнішньополітичні пріоритети "червоно-зеленої" коаліції

  • Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель

  • Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки

  • Адміністративно-територіальний устрій Франції

  • Виборча система
  • Розділ 6. Політичні партії п'ятої французької республіки

  • Соціалістична партія

  • Французька комуністична партія

  • Національний фронт

  • Центристські партії

  • Троцькісти

  • Зелені

  • Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки

  • Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики

  • Дипломатія Ж. Помпіду

  • Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. Д'естена

  • Антигегемонізм Ф. Миттерана

  • Зовнішня політика президента Ж. Ширака

  • Пріоритети зовнішньої політики Н. Саркозі

  • Додаток 1. ПРЕЗИДЕНТИ П'ЯТОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ