Адміністративно-територіальний устрій Франції

Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -

• створення та фінансування регіональних музеїв, збереження та використання регіональних архівів (останнє регіон може за домовленістю довірити департаменту). Регіон також згідно із законом від 13 серпня 2004 року відповідає за загальну інвентаризацію предметів культурної спадщини, хоча на прохання менших територіальних утворень чи їх об'єднань регіон може доручити їм збереження культурних цінностей. Згідно із цим законом регіон, а також департамент має можливість брати участь в експерименті, за яким відповідно до чинного законодавства максимум на чотири роки ці територіальні одиниці можуть отримувати кредити на облаштування та реставрацію об'єктів культурної спадщини, котрі не перебувають у власності держави, або ж підприємств;

• організація та фінансування циклу початкової професійної художньої освіти.

Нарешті, регіональна влада у Франції опікується сферою охорони здоров'я, якій раніше на місцевому рівні не надавали належного значення. Це полягає в такому.

• регіони, а також комуни та департаменти за умови узгодження цього з державною владою мають право здійснювати вакцинацію, заходи із систематичної боротьби проти туберкульозу, прокази, СНІДу та інфекцій, які передаються статевим шляхом;

• регіони також у межах експерименту за власним бажанням і заявкою можуть на термін до чотирьох років брати участь у фінансуванні та реалізації санітарного обладнання.

Творіння Революції – департамент – являє собою автономне. колективне місцеве утворення, що має орган для нарад та виборних виконавців. Виник департамент завдяки законові від

10 серпня 1871 року. Франція нараховує 96 департаментів у метрополії, хоча нумерація зупиняється на 95-му департаменті. Колишній департамент Корсика (20) був розділений на два департаменти (2А та 2В) в 1976 році. Окрім того, Франція має 5 заморських департаментів. П'ятим заморським та загалом 101-им департаментом у 2011 році стала Майотта[1].

Управляє цим адміністративним утворенням Генеральна рада, яку обирають кожні шість років шляхом прямих виборів. Своєю чергою, Рада обирає президента, тобто керівника департаменту. Президент забезпечує виконання рішень Генеральної ради, управляє бюджетом та наймає свій виконавчий персонал.

Департамент має значні повноваження, до яких, зокрема, належать: громадська активність, побудова та утримання коледжів (середніх навчальних закладів), укрупнення сільських земельних ділянок, організація шкільного транспортного забезпечення.

Кожен департамент поділяється на 3-4 округи (за винятком Території Бельфор[2], яка становить один округ), у кожен з яких призначається супрефект. Супрефекта мають сприяти роботі префекта свого департаменту. Столиця округу називається супрефектурою. Якщо ж головне місто округу е столицею департаменту, воно має статус префектури. Округи ж поділяються на кантони та комуни. Потрібно розрізняти округи і так звані муніципальні округи, які є адміністративними одиницями великих міст (Париж, Марсель, Ліон). Всього у Франції 342 округи.

Кантон – адміністративно-територіальна одиниця у складі округу, що включає декілька комун (принаймні в сільській місцевості, у містах, навпаки, одна комуна може відповідати декільком кантонам). Кантони насамперед є структурною основою виборчої системи. Кожен кантон обирає свого представника в Генеральну раду відповідного департаменту. Всього у Франції сьогодні налічується 4 055 кантонів.

Комуна є найменшою адміністративною одиницею, але водночас і найдавнішою. Початок її історії сягає ще часів середньовіччя, однак створено таку адміністративну одиницю було лише 1789 року, а законодавчого закріплення своїх прав та повноважень вона здобула завдяки законові від 5 квітня 1884 року, який став справжньою хартією комун.

Комунами управляють виборні Муніципальні ради, до яких обирають депутатів шляхом загального прямого голосування кожні шість років. Члени Муніципальних рад обирають із свого складу мера. Мер є керівником комуни, він представляє її інтереси і управляє місцевим бюджетом. Окрім того, мер наймає персонал для управління справами комуни. До сфери його компетенції належать такі напрями: школи, благоустрій міста, громадська активність, мережа доріг, шкільний транспорт, збір сміття в місті, сфера медичного забезпечення.

Комуна – єдина адміністративно-територіальна одиниця, де немає окремого державного владного органу. Водночас, мер виступає і в ролі представника держави у питанні відання актів громадянського стану мешканцям міста, забезпечення громадського порядку, організації виборів і видання місцевих нормативних актів.

Багато функцій державної виконавчої влади, що належали меру, з 1983 р. передані до функцій місцевого самоврядування. Тобто роль комуни як державної адміністративної одиниці дуже зменшилась, і вона стала реально автономним територіальним колективом. Комуна як юридична реальність включає 3 елементи: назву, територію та населення.

Комуни можуть значно відрізнятися одна від одної за чисельністю населення. До комун належать і багатомільйонний Париж, і село з десятьма мешканцями. На початок 2004 р. у Франції налічувалося 36 782 комуни, а середня чисельність населення комуни – 380 осіб.

Деякі спільноти наділені особливим статусом, врегульованим законом. У метропольній Франції це: комуни Парижа, Ліона, Марселя, а також департамент Парижа; територіальна спільнота Корсики, що замінила регіон за законом від 13 травня 1991 року.

28 березня 2003 року через конституційну поправку було запроваджено 4 заморські спільноти з різним статусом. Французька Полінезія, за законом від 27 лютого 2004 року, також називається заморським краєм й наділена широкою автономією. Вона поділяється на 5 адміністративних підрозділів, які, своєю чергою, поділяються на 48 комун. Французька Полінезія має локальний уряд, очолюваний президентом Французької Полінезії. Сен-П'єр і Мікелон має статус, близький до департаменту. Волліс і Футуна має особливий статус, поєднуючи три монархії (Ало, Сіґаве, Увеа). Королі цих королівств очолюють територіальну раду, до якої також входять три представники французького уряду. Сен-Бартельмі став заморською спільнотою 15 липня 2007 року, від'єднавшись від Гваделупи. В острова є президент (який обирається кожні 5 років), однопалатна Територіальна Рада 19 учасників і виконавча рада 7 учасників. Сен-Мартен теж 15 липня 2007 року від'єднався від Гваделупи. Острів має президента і Територіальну Раду.

Нова Каледонія має особливий статус спільноти, який гарантує дуже широку автономію. До 2018 року має відбутися референдум про незалежність цієї території. Нова Каледонія поділяється на 3 провінції й 33 комуни.

Існує ще 3 адміністративні одиниці, що входять до складу Франції, але не мають постійного населення. Французькі Південні і Антарктичні території поділяються на 5 районів: острови Каргелен, острів Амстердам та острів Сен-Поль, острови Крозе та земля Аделі. Острів Кліппертон – з 21 лютого 2007 року безпосередньо підпорядковується урядові Франції, до того часу – був у складі Французької Полінезії.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Адміністративно-територіальний устрій Франції“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Політична система фрн

  • Німецький федералізм

  • Виборча система

  • Розділ 2. Політичні партії ФРН

  • Християнський соціальний союз у Баварії

  • "Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини

  • Вільна демократична партія

  • Ліві

  • "Союз 90 / Зелені"

  • Німецькі партії "третього ешелону"

  • Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"

  • Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН

  • Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"

  • Зовнішня політика ФРН у період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера

  • Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки

  • "Стратегія рівноваги" Г. Шмідта

  • Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля

  • Розділ 4. Домінанти зовнішньої політики ФРН у постбіполярний період

  • Зовнішньополітичні пріоритети "червоно-зеленої" коаліції

  • Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель

  • Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки

  • Адміністративно-територіальний устрій Франції
  • Виборча система

  • Розділ 6. Політичні партії п'ятої французької республіки

  • Соціалістична партія

  • Французька комуністична партія

  • Національний фронт

  • Центристські партії

  • Троцькісти

  • Зелені

  • Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки

  • Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики

  • Дипломатія Ж. Помпіду

  • Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. Д'естена

  • Антигегемонізм Ф. Миттерана

  • Зовнішня політика президента Ж. Ширака

  • Пріоритети зовнішньої політики Н. Саркозі

  • Додаток 1. ПРЕЗИДЕНТИ П'ЯТОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ