Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель

Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -

Із приходом до влади А. Меркель на новий якісний рівень перейшли відносини ФРН з Францією. Обидві країни займають спільну позицію щодо подальшого розширення Євросоюзу. Так, президент Франції та канцлер ФРН підтвердили, що вони проти вступу Туреччини в Європейський Союз. Саркозі заявив, що "не варто потрапляти в пастку, вважаючи, що всі сусідні країни з Європою повинні ставати членами Євросоюзу".

Однією з останніх віх франко-німецьких відносин стала згода канцлера ФРН А. Меркель та президента Франції Н. Саркозі щодо створення Середземноморського союзу на початку березня 2008 р. Цей проект відкритий для всіх членів ЄС і створюється з метою об'єднання декількох середземноморських країн, у тому числі Алжиру, Тунісу, Марокко. На думку Парижа, цей союз зможе ефективно вирішувати проблеми міграційної політики, на перший план ставить розвиток цінностей правової держави та пропонує нові механізми в політиці захисту безпеки. Коли про Середземноморський союз заговорили відкрито, Німеччина зайняла критичну позицію. Канцлер ФРН А. Меркель також не виключала перспективи, що нова структура зможе створити загрозу ЄС. Проте пізніше Н. Саркозі та А. Меркель продемонстрували свою одностайність. Що стосується прерогативних напрямів політики Саркозі під час головування в ЄС, він виділив такі проблеми: боротьба зі зміною клімату (проект зі зниження забруднюючих викидів в атмосферу є частиною нової енергетичної стратегії ЄС, завдання якої – забезпечити стабільний та безпечний розвиток енергоринку й активніше використовувати відновлювальні джерела енергії); перегляд європейської політики у сфері міграції, відповідно до рішення Франції про повернення в НАТО. Це амбіційна програма, для успіху якої потребується підтримка Німеччини.

Актуальним питанням у сфері політики безпеки стало врегулювання конфлікту на Кавказі. Федеральний уряд Німеччини підтримує Францію в цьому питанні. У ході телефонної бесіди міністри Німеччини та Франції підтвердили намір Євросоюзу виконати всі обіцянки, зокрема, якомога швидше направити в регіон місію спостерігачів ЄС. За словами міністра закордонних справ ФРН Франка-Вальтера Штайнмайєра, Євросоюз має намір внести свій вклад у довгострокову стабільність на Кавказі, і відправка місії спостерігачів є лише першим кроком. Обидві держави пообіцяли активно включитись у процес обговорення конфлікту.

Таким чином, стає зрозуміло, що у відносинах Німеччини та Франції є величезні перспективи, якщо вище перераховані проблеми будуть вирішені якомога швидше. Вплив Німеччини та Франції зростає в Європі і дедалі більше відчувається у світі. Ці країни прагнуть до політичної ролі, яка відповідала б економічній могутності держав. Вони мають намір залишатися найактивнішими прихильниками подальшого розширення інтеграційних процесів у Європі, вбачаючи у цьому посилення своєї ролі у світі та в Європі зокрема.

Очоливши німецький уряд у листопаді 2005 р., канцлер А. Меркель здійснила перші візити в Париж, Варшаву, Брюссель та Відень. Потім вона попрямувала до Вашингтона. І тільки після цього відвідала Москву. Такий маршрут говорив про те, що після приходу до влади А. Меркель параметри зовнішньої політики Німеччини дещо змінилися. Відразу стало зрозуміло, що новий канцлер бажала швидко піти на зближення з США, прагнула відновити трансатлантичний союз і зберегти Америку на чолі цього союзу. Змінена ж атмосфера у взаєминах лідерів двох країн, безсумнівно, сприяла пошуку конструктивних шляхів вирішення проблем, що нагромадилися останніми роками в двосторонніх і – в ширшому контексті – відносинах між ЄС і США.

У рамках "великої коаліції", яка перебуває нині при владі у ФРН, існує принципова згода з приводу необхідності підвищення значущості НАТО. Зокрема, в коаліційному договорі ХДС, ХСС та СДПН від 11 листопада 2005 р. йдеться: "Ми виступаємо за те, щоб Атлантичний альянс став центральним місцем трансатлантичного діалогу в галузі безпеки, де трансатлантичні партнери проводять рівноправні консультації та здійснюють координування зі стратегічних питань".

Таким чином, можна констатувати, що США залишаються найважливішим пріоритетом німецької зовнішньої політики, їхні відносини мають як двосторонній, так і багатосторонній контекст. Після закінчення холодної війни і в міру прогресу європейської інтеграції значення відносин із США для Німеччини трохи знизилося. У той же час не можна не відзначити, що кризи між Берліном і Вашингтоном сприймалися і сприймаються більшістю представників політичної еліти по обидві сторони Атлантики як прикрі тимчасові непорозуміння.

У списку зовнішньополітичних пріоритетів "великої коаліції", що прийшла до влади наприкінці 2005 р., політика щодо країн, які розвиваються, стоїть на останньому, сьомому місці. І все ж політика щодо країн, які розвиваються, продовжує залишатися самостійною частиною німецької зовнішньої політики як цілого.

У коаліційному договорі ХДС/ХСС і СДПН було підкреслено, що загострення проблем розвитку, насамперед в Африці і в окремих регіонах Азії і Латинської Америки, безпосередньо загрожують миру й добробуту в Німеччині і Європі. Тому ФРН буде послідовно реалізовувати цілі і принципи, проголошені у рішеннях ООН, конференції з питань фінансування країн, що розвиваються, в Монтерреї, а також всесвітнього саміту в Йоханнезбурзі. Внутрішньодержавні економічні труднощі змушують правлячу еліту Німеччини, як і раніше, робити ставку у вирішенні проблем третього світу переважно на багатосторонньому рівні в рамках визнаних міжнародних інститутів і фінансових організацій, таких, як ЄС, Світовий банк і Міжнародний валютний фонд. Про це прямо говориться у міжпартійному договорі. Тому не випадково у сфері двостороннього співробітництва передбачається подальше скорочення країн-рецепієнтів німецької допомоги.

Особливий інтерес для Федеративної Республіки представляють так звані "порогові" країни, які виросли з "коротких штанців" країн, що розвиваються, але ке увійшли ще до кола промислово розвинутих або постіндустріальних держав. З погляду перспектив глобальної структурної політики вони є центральними гравцями, від яких вирішальною мірою залежатимуть стабільність і динаміка світової економіки, світової політики, а також майбутнє глобальної екосистеми. Особливу увагу Берлін приділяє Китаю, Індії, Бразилії, Мексиці та Південній Африці. Від співпраці з цими країнами вигоду отримують передусім німецькі фірми, які активно працюють на їхніх ринках.

Уряд А. Меркель активно взявся за розвиток двостороннього співробітництва з Китаєм. Уже в 2006 р. відбулися три німецько- китайські зустрічі на вищому рівні, у ході яких була узгоджена низка важливих документів. Зокрема, у вересні в Берліні були підписані угоди про кооперацію в галузі виробництва медичної техніки та біотехнології, про заснування інституту німецько-китайських молодіжних обмінів, про відкриття в Німеччині Інституту ім. Конфуція з вивчення китайської мови та культури, про будівництво на китайських верфях для ФРН восьми контейнеровозів і шести танкерів.

У 2007 р. Пекін відвідали президент ФРН X. Келер, канцлер А. Меркель, міністр оборони Ф. Юнг, держміністр у Відомстві канцлера, уповноважений федерального уряду з питань культури та ЗМІ Б. Нойман. Однак інтенсивний діалог був на час перерваний китайською стороною після того, як у вересні А. Меркель прийняла у своїй офіційній резиденції в Берліні духовного лідера тибетців Далай-ламу. Сам факт цієї зустрічі унікальний, оскільки жоден глава німецького уряду не наважився на такий крок, знаючи, чим це може загрожувати двостороннім відносинам. Реакція влади КНР була передбачувана. Вони розцінили зустріч як "грубе втручання" у внутрішні справи Китаю і практично заморозили на час усі зв'язки з Німеччиною як на двосторонньому, так і на багатосторонньому рівні. Лише завдяки активній участі міністра закордонних справ ФРН Ф.-В. Штайнмайєра, який не припиняв інтенсивний багатомісячний діалог зі своїм китайським колегою, до січня 2008 р. ситуацію вдалося якоюсь мірою нормалізувати. При цьому і канцлеру, і міністру закордонних справ довелося зробити неодноразові заяви про підтримку формули "єдиного Китаю".

Якщо довгий час федеральне міністерство з економічного співробітництва і розвитку було монополістом в царині державної допомоги країнам, що розвиваються, то останнім часом окреслилася тенденція до збільшення числа акторів на цьому полі. Свій внесок у розширення і поглиблення відносин з країнами третього світу вносять і федеральні землі, і громади. А це означає, що міністерство змушене все більше брати на себе функції координатора в процесі кооперації з країнами, що розвиваються, враховуючи, що держава, а точніше, федеральний центр, поодинці не може впоратися із завданням надання ефективної допомоги третьому світу. Тому партнерами міністерства з боку німецької економіки виступають понад 100 фірм і підприємств. Крім того, з ним співпрацюють політичні фонди, церковні ініціативи, напівдержавні організації.

У період "великої коаліції" Німеччина успішно головувала в "Групі восьми", запустивши так званий "хайлігендамський процес" (залучення до роботи "вісімки" країн "третього світу"). Не в останню чергу завдяки особистим зусиллям, наполегливості А. Меркель в умовах настання глобальної фінансово-економічної кризи була реалізована ідея створення "Групи двадцяти". Під час головування в Євросоюзі Берлін зробив максимум зусиль для виведення ЄС з конституційної та структурної криз. Віддаючи належне наполегливості та витримці канцлера ФРН, яка при грі в "європейський покер" робила ставки, немислимі для неї у сфері внутрішньої політики, аналітики відзначали, що німецьке головування, як мінімум, проторувало дорогу вкрай необхідним інституційним реформам в ЄС – виробленню та ратифікації Лісабонського договору. Та й фінансові негаразди Німеччина змогла досить легко подолати.

Усупереч прогнозам міжнародного експертного співтовариства російсько-ншецький діалог не був відданий забуттю і не відійшов на другий план, а демонстрував стабільність і позитивну динаміку. А. Меркель дивним чином зберегла спадкоємність політики Г. Шредера, правда, доповнившії її тематикою прав людини.

Заступивши на пост глави уряду, А. Меркель довела, що хоче, але, головне, може успішно вчитися бути лідером не тільки національного, а й світового масштабу. Найбільших успіхів вона досягла на міжнародному подіумі. Уся повнота зовнішньополітичної компетенції сконцентрувалася в руках А. Меркель. Зовнішню політику А. Меркель розглядає під кутом користі, яку вона може отримати для себе у внутрішній політиці. У колах американських дипломатів за канцлером закріпилося прізвисько "тефлонова Меркель". Як відомо, подібним епітетом прийнято нагороджувати політика, що вміє виходити сухим з будь-якої, навіть найбільш мокрої води.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Політична система фрн

  • Німецький федералізм

  • Виборча система

  • Розділ 2. Політичні партії ФРН

  • Християнський соціальний союз у Баварії

  • "Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини

  • Вільна демократична партія

  • Ліві

  • "Союз 90 / Зелені"

  • Німецькі партії "третього ешелону"

  • Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"

  • Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН

  • Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"

  • Зовнішня політика ФРН у період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера

  • Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки

  • "Стратегія рівноваги" Г. Шмідта

  • Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля

  • Розділ 4. Домінанти зовнішньої політики ФРН у постбіполярний період

  • Зовнішньополітичні пріоритети "червоно-зеленої" коаліції

  • Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель
  • Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки

  • Адміністративно-територіальний устрій Франції

  • Виборча система

  • Розділ 6. Політичні партії п'ятої французької республіки

  • Соціалістична партія

  • Французька комуністична партія

  • Національний фронт

  • Центристські партії

  • Троцькісти

  • Зелені

  • Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки

  • Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики

  • Дипломатія Ж. Помпіду

  • Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. Д'естена

  • Антигегемонізм Ф. Миттерана

  • Зовнішня політика президента Ж. Ширака

  • Пріоритети зовнішньої політики Н. Саркозі

  • Додаток 1. ПРЕЗИДЕНТИ П'ЯТОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ