Розділ 24. У Святому святих

Питання про святиню стало ключем, котрий допоміг зрозуміти таємниці розчарування 1844 р. Воно відкрило струнку та послідовну систему істини й довело, що рука Божа керувала великим адвентистським рухом. Воно висвітлило становище і роботу народу Божого, відкрило йому його обов'язки. Подібно до того, як учні Ісуса після жахливої ночі, проведеної в душевних стражданнях і розчаруванні, “зраділи, побачивши Господа” (Івана 20:20), так тепер і ті, хто з вірою очікували Його Другого приходу, відчули радість. Вони сподівалися, що Спаситель прийде у славі, щоб нагородити Своїх слуг. Коли ж їхні надії не справдились, вони втратили Ісуса з поля зору і, подібно до ридаючої біля гробу Марії, промовляли крізь сльози: “Взяли мого Господа, і я не знаю, де поклали Його” (Івана 20:13). Тепер же вони знову побачили у Святому святих свого співчутливого Первосвященика, Котрий незабаром прийде як їхній Цар і Визволитель. Світло зі святині освічувало минуле, теперішнє і майбутнє. Вірні діти Божі знали, що непомильне Провидіння Боже провадило їх. Хоч самі вони, подібно до перших учнів, і не розуміли тієї вістки, яку проповідували, однак це була непорушна Істина. Проповідуючи її, вони виконали намір Божий, і їхня праця не була даремною перед Господом. Відроджені до “живої надії”, вони раділи “радістю невимовною і преславною” (1 Петра 1:3, 8).

Як пророцтво Даниїла: “Аж до двох тисяч трьохсот вечорів та ранків, — і тоді буде визнана очищеною святиня” (8:14), так і перша ангельська вістка: “Бійтеся Бога і віддайте славу Йому, бо настав час суду Його” (Об'явлення 14:7), вказували на служіння Христа у Святому святих і на слідчий суд, а не на прихід Христа для звільнення Свого народу і знищення нечестивих. Помилка була не в обчисленні пророчих періодів, а в тій події, яка мала відбутися наприкінці 2300 днів. Через цю помилку віруючі зазнали розчарування, однак усе передбачене в пророцтві й Писанні виконалось. Саме тоді, коли вони оплакували свої зруйновані надії, сталась подія, передбачена цією вісткою, яка мала здійснитися перш ніж прийде Господь, щоб винагородити Своїх слуг.

Христос прийшов, але не на землю, як вони сподівалися; згідно з прообразом, Він увійшов до Святого святих — храму Божого на небі. Пророку Даниїлу було показано, що Христос підійде до Стародавнього днями: “Бачив я в нічних видіннях, аж ось на небесних хмарах ішов ніби Син Чоловічий; дійшов Він до Стародавнього днями”, — а не до землі, — “і приведено Його поперед Нього” (Даниїла 7:13).

Цей прихід передрікав і пророк Малахія: “Господь, Котрого ви шукаєте, прийде негайно у храм Свій. Ангел союзу, Якого ви бажаєте, — ось Він іде, — говорить Господь сил” (Малахії 3:1). Прихід Господа до Свого храму стався раптово і несподівано для Його народу. Вони Його не шукали там. Вони гадали, що Він прийде на землю “у вогні полум'яному, щоб відплатити тим, що не знають Бога і не слухають Євангелія” (2 Солунянам 1:8).

Проте народ ще не був готовий зустріти свого Господа. Вони повинні були краще приготуватися до цієї події. Вони мали отримати світло, яке б спрямовувало їхні погляди до храму Божого на небі, коли вірою вони попрямують за своїм Первосвящеником до місця Його служіння і зрозуміють свої нові обов'язки. Церква повинна була прийняти ще одну вістку застереження і повчання.

Пророк сказав: “Хто витримає день Його приходу? І хто встоїть, коли Він з'явиться? Та ж Він, немов вогонь ливарний, неначе луг у пральників. Засяде, як Той, що топить і пронищує срібло. Очистить синів Левія і переллє їх, як золото й срібло, і вони будуть тими, що приносять Господеві жертву справедливо” (Малахії 3:2, 3). Ті, що житимуть на землі, коли закінчиться заступницьке служіння Христа в небесній святині, залишаться перед святим Богом без Посередника, їхній одяг має бути незаплямованим; їхній характер має бути очищеним від гріха через кроплення кров'ю. Завдяки благодаті Божій та власним наполегливим зусиллям вони повинні бути переможцями у боротьбі зі злом. В той час, як на небі відбувається слідчий суд і гріхи розкаяних віруючих вилучаються зі святині, серед народу Божого має відбутись особлива робота очищення, усунення гріха. Ця робота ясно представлена у вістках 14-го розділу книги Відкриття.

Коли ця робота закінчиться, послідовники Христа будуть готові до Його приходу. “І тоді Господеві буде приємний дар Юди та Єрусалима, як за днів віковічних, за років стародавніх” (Малахії 3:4). Тоді Церква, котру Господь візьме зі Собою під час Свого приходу, буде “славною Церквою, яка не має плями ані пороку, чи чогось подібного” (Ефесянам 5:27). Тоді вона буде “наче рання зоря, гарна, мов місяць, ясна, мов сонце, страшна, мов військові загони з прапорами” (Пісня над піснями 6:10).

Окрім пророцтва про те, що Господь прийде до Свого храму, Малахія також говорить про Його Другий прихід та суд, який Він здійснить: “Я прийду до вас швидко, щоб суд судити, і буду скорим свідком: проти чарівників, перелюбників, кривоприсяжників та проти тих, що утискають наймита з його заробітком, удову та сироту, і що приходня позбавляють права і Мене не бояться, — говорить Господь сил” (Малахії 3:5). Юда говорить про цю ж саму подію в наступних словах: “Ось іде Господь зі Своїми тисячами святих, щоб учинити суд над усіма і викрити між ними нечестивих у всіх ділах, які чинило їхнє безчестя” (Юди 14, 15). Цей прихід та прихід Господа до Свого храму — дві різні події.

Вхід Христа як нашого Первосвященика до Святого святих для очищення святині, про який пророкував Даниїл (8:14), наближення Сина Людського до Стародавнього днями, зображене в Даниїла 7:13, та прихід Господа до Свого храму, про що пророкував Малахія, — є описами тієї самої події. Вона зображена також приходом нареченого на весілля в притчі Христа про десять дів, (Матвія 25).

Влітку і восени 1844 р. була проголошена вістка: “Ось Жених іде”. Тоді виявились дві категорії людей, зображених в притчі мудрими і нерозумними дівами: одні з радістю

чекали приходу Господа та старанно готувалися до зустрічі з Ним; а інші, під впливом страху і миттєвого пориву, задовольнялися лише теорією Істини, але не прийняли благодаті Божої. В притчі, коли Жених прийшов, “готові ввійшли з Ним на весілля”. Отже, прихід жениха, зображений тут, відбувся перед початком весільного бенкету. Шлюб символізує прийняття Христом Свого Царства. Святе місто — Новий Єрусалим, столиця і представник Царства — назване “нареченою, дружиною Агнця”. Ангел сказав Йоанові: “Підійди, я покажу тобі жінку, наречену Агнця”. “І поніс він мене в дусі, — писав пророк, — ... І показав мені велике місто, святий Єрусалим, який спускався з неба від Бога” (Об'явлення 21:9—10). Отже, наречена символізує собою святе місто, а дівчата, що виходять назустріч нареченому, — Церкву. У книзі Відкриття зазначається, що діти Божі будуть гостями на шлюбній вечері (Об'явлення 19:9). Якщо вони гості, то не можуть бути одночасно зображені нареченою. Христос, як сказав пророк Даниїл, отримає від Стародавнього днями на небесах “владу, славу й царство”; Він отримає Новий Єрусалим, столицю Свого Царства, “приготований, як наречена, прикрашена для чоловіка свого” (Даниїла 7:14,Об'явлення 21:2). Прийнявши Царство, Він прийде у славі Своїй, як Цар над царями і Пан над панами, для спасіння Свого народу, котрий має сісти “з Авраамом, Ісааком та Яковом” за столом у Його Царстві (Матвія 8:11; Луки 22:30), щоб взяти участь у шлюбній вечері Агнця.

Вістка “ось Жених іде”, проголошена влітку 1844 p., спонукала тисячі людей очікувати скорий прихід Господа. В призначений час Жених прийшов, але не на землю, як сподівалися, а до Стародавнього днями на небесах, на весільну вечерю, щоб прийняти Своє Царство. “Готові ввійшли з Ним на весілля, і двері зачинились” (Матвія 25:10). Вони не повинні бути особисто присутніми під час шлюбу, бо він відбувається на небесах, а вони перебувають на землі. Послідовники Христа мають очікувати “Господаря свого, коли Він повернеться з весілля” (Луки 12:36), але вони повинні розуміти Його діяльність і вірою йти слідом за Ним до престолу Божого. В цьому розумінні вони увійшли на весільну вечерю.

У притчі на весільну вечерю ввійшли ті, хто мав олію у своїх посудинах і світильниках. Ті, хто разом з пізнайням Істини Святого Письма прийняли також Духа і благодать Божу; хто в ніч найсуворішого випробування терпляче чекали, досліджуючи Біблію, щоб отримати яскравіше світло, — ті зрозуміли істину про небесну святиню та нове служіння Спасителя. Вони вірою пішли за Ним до небесної святині. І всі, хто через свідоцтво Святого Письма приймає ці ж істини, вірою споглядаючи на Христа, Який стоїть перед Богом, щоб виконати останню частину Свого посередницького служіння і в його кінці прийняти Своє Царство, — зображені учасниками весільного бенкету.

У притчі, викладеній у 22-му розділі Євангелія від Матвія, використаний такий самий символ шлюбу. В ній ясно показано, що слідчий суд відбудеться перед весільною учтою. Перед весільним бенкетом заходить Цар, щоб оглянути гостей, чи всі вони одягнені в шлюбний одяг, — в одяг непорочного характеру, омитого і вибіленого кров'ю Агнця (Матвія 22:11; Об'явлення 7:14). Хто не має на собі такого одягу, буде вигнаний; а всі, одягнені у весільні шати, — прийняті Богом та визнані гідними увійти до Його Царства, сісти з Ним на Його престолі. Ця справа дослідження характеру та визначення, хто готовий для Царства Божого, відбувається під час слідчого суду — останнього акту служіння в небесній святині.

Коли завершиться слідство і справи веж, хто називали себе послідовниками Христа протягом усіх століть, будуть досліджені та вирішені, тоді й тільки тоді закінчиться час випробування, і двері милості зачиняться. Таким чином, коротке речення: “І готові ввійшли з ним на весілля, і двері зачинились”, — охоплює всю останню фазу служіння Спасителя і підводить нас до того часу, коли велика справа спасіння людства буде закінчена.

Служіння в першому відділі земної святині, котра, як ми бачили, була образом небесної, закінчувалося тоді, коли первосвященик входив до Святого святих в День очищення. Бог звелів: “Та щоб жодного чоловіка не було в скиті заповіту, коли він входить на очищення до святині, аж до виходу його” (Левіт 16:17). Так і Христос, коли увійшов до Святого святих, щоб виконати останню частину Свого служіння викуплення, завершив служіння в першому відділенні. Але коли закінчилося служіння в першому відділенні, почалося служіння в другому. Коли первосвященик у прообразному служінні в День очищення залишав Святе, він з'являвся перед Богом, щоб представити Йому кров жертви за гріх, за всіх ізраїльтян, котрі щиро розкаялися в своїх гріхах. Таким чином, Христос закінчив тільки частину Свого заступницького служіння, щоб розпочати другу. Він і далі продовжує заступатися за грішника перед Отцем в ім'я Своєї крові.

Ця істина була незрозумілою для адвентистів у 1844 р. Коли минув час, в який чекали приходу Спасителя, вони все ще продовжували вірити в близькість Його приходу і вважали, що живуть під час великої кризи і що посередницьке служіння Христа як Заступника за грішників припинилось, їм здавалося, що Біблія навчає, ніби час випробування людей закінчиться напередодні приходу Христа на хмарах небесних. Таке розуміння ґрунтувалося на текстах Писання, які вказували на час, коли люди будуть шукати, стукати і плакати біля дверей милості, але двері більше не відчиняться. І тепер вони запитували себе: чи ця дата, на яку вони призначили прихід Христа, не є початком цього часу скорботи, що мав передувати Його приходу? Проголосивши застереження про суд, що наближається, вони вирішили, що їхня робота для світу зроблена, і тому втратили почуття відповідальності за спасіння грішників; а зухвалі, богозневажливі глузування нечестивих видавалися їм ще одним доказом того, що Дух Божий залишив тих, хто відкинув Його ласку. Все це зміцнило їхнє переконання: час випробовування закінчився або, як вони висловлювались тоді, “двері ласки зачинились”.

Однак, досліджуючи питання про святиню, віруючі отримали більше світла. Тепер вони переконались, що були праві, коли вважали, що кінець 2300 днів у 1844 р. знаменував важливу подію. І хоча двері надії та милості, через які протягом вісімнадцяти століть люди мали доступ до Бога, насправді зачинилися, відчинились інші двері, і грішникам пропонувалося прощення гріхів через заступництво Христа в Святому святих. Закінчилась одна частина Його служіння, на зміну якій прийшла інша. Двері до небесної святині, де Христос продовжує Своє служіння за грішника, усе ще відчинені.

Тоді віруючі зрозуміли значення слів Христа, записаних в книзі Відкриття і звернених до тогочасної церкви: “Це говорить Святий, Істинний, Хто має ключ Давидів, Котрий відчиняє, — і ніхто не зачинить, зачиняє, — і ніхто не відчинить; знаю діла твої: ось, Я відчинив перед тобою двері, і ніхто не може зачинити їх” (Об'явлення 3:7—8).