Розділ 55. Змова язичників

(На підставі Неємії 6)

Санваллат і його спільники не наважувалися на відкриту війну з юдеями, натомість причаїлися і з дедалі більшою злістю намагалися розчаровувати, бентежити та шкодити їм. Відбудова стіни навколо Єрусалима швидко наближалася до свого завершення. Якщо буде закінчений мур і поставлені ворота, то ці вороги Ізраїлю не зможуть навіть мріяти про те, щоб увійти до міста. Тому вони з особливою ревністю намагалися перешкодити цій роботі. Нарешті вони розробили план, за яким сподівалися виманити Неємію з міста, захопити його і вбити або ув'язнити.

Прикинувшись, ніби бажають перемир'я між ворогуючими сторонами, вони запропонували Неємії зустрітися в одному із селищ на рівнині Оно. Але просвітлений Святим Духом щодо справжнього наміру ворогів, Неємія відмовився. “І послав я до них послів, — пише він, — говорячи: я роблю велику працю, і тому не можу прийти. Чого б то мала перериватися робота, коли я залишу її і зійду до вас?” Але спокусники наполягали. Чотири рази вони посилали за ним і щоразу отримували одну і ту саму відповідь.

Переконавшись, що їхні плани не спрацьовують, вороги вдалися до більш рішучих дій. Санваллат послав до Неємії людину з відкритим листом такого змісту: “Між народами ходить поголоска, та й Гешем каже: ти та юдеї задумали збунтуватись, тому-то ти й будуєш стіну, бажаючи стати їхнім царем... Ти навіть пророків понаставляв, щоб оповіщали про тебе в Єрусалимі, говорячи: Є цар над Юдеєю! А тепер дійде чутка про все це до царя. Отож, приходь, і порадьмося разом”.

Якби такі чутки відповідали дійсності, тоді була б причина для занепокоєння, адже якби щось подібне дійшло до царя, тоді найменша підозра могла б обернутися найсуворішою карою. Але Неємія був упевнений у фальшивості листа, написаного лише для того, щоб викликати страх і заманити його в пастку. Його припущення підтверджував той факт, що лист надійшов відкритим, очевидно, для того, щоб люди ознайомилися з його змістом і злякалися.

Неємія негайно дав відповідь: “Не було таких речей, про які ти говориш, вигадав ти їх своїм розумом”. Неємії були відомі лихі задуми сатани. Він знав, що усе це робилося, щоб послабити руки будівельників і таким чином зруйнувати їхні плани.

Сатана зазнавав поразку за поразкою; нарешті зі ще більшою злобою й хитрістю він приготував набагато підступнішу і небезпечнішу пастку для Божого слуги. Санваллат і його спільники підкупили людей, які, удаючи друзів Неємії, мали переказати йому згубну пораду, котра нібито походила від Господа. Головною дійовою особою в цій брудній справі був Шемая, який досі користувався доброю репутацією в Неємії. Цей чоловік замкнувся в кімнаті неподалік від Святині, удаючи, що боїться за власне життя. На той час храм уже був захищений мурами і ворітьми, але міські ворота ще не були встановлені. Роблячи вигляд, що дуже тривожиться за безпеку Неємії, Шемая порадив йому сховатися у храмі. “Ходімо разом у Божий дім, у середину храму, — запропонував він, — і замкнімо за собою двері, бо прийдуть убити тебе, — власне вночі прийдуть убити тебе”.

Якби Неємія послухався цієї підступної поради, йому довелося б пожертвувати своєю вірою в Бога і постати перед народом жалюгідним боягузом. Адже він сам стверджував, що виконує важливу місію і покладається на Божу силу, тому було б непослідовно ховатися через страх. У разі його малодушності, охоплений тривогою народ також кинувся б шукати собі сховище, а місто залишилося б незахищеним і стало б легкою здобиччю ворогів. Цей єдиний нерозважний учинок Неємії перекреслив би все, чого йому вдалося досі досягти.

Неємія швидко зорієнтувався у справжньому намірі свого “порадника”. “І зрозумів я, що то не Бог послав його, — повідомляє Неємія, — а він сам сказав про мене те пророцтво, бо Товія та Санваллат підкупили його. А підкупили його для того, щоб я зі страху вчинив так і згрішив, та щоб вони могли пустити про мене недобру славу...”

Ця зрадницька порада була придумана не тільки Шемаєю; чимало мужів, які користувалися доброю репутацією і називали себе друзями Неємії, на той час були в таємній змові з його ворогами. Але даремно вони снували свої тенета. Неємія безстрашно відповів: “Хіба такий чоловік, як я, може втікати? Та й хто такий, щоб увійти в храм і залишитись живим? Не піду!”

Незважаючи на підступи ворогів, відкритих і таємних, будівництво невпинно просувалося вперед. Не минуло і двох місяців від часу прибуття Неємії до Єрусалима, як місто вже було оточене укріпленнями. По стінах походжали будівельники, поглядаючи вниз на своїх вражених переможених ворогів. “Як почули про це всі наші вороги, та побачили всі народи, що були навколо нас, — пише Неємія, — то вони налякались і вельми занепали духом, бо зрозуміли, що ця праця була зроблена за волею нашого Бога”.

Однак навіть такого доказу Господнього керівництва виявилося недостатньо, щоб покласти край незадоволенню, заколотам і віроломству ізраїльтян. “Того часу юдейські вельможі писали багато листів до Товії, а й від Товії приходили листи до них. Бо багато було в Юдеї таких, котрі були зв'язані з ним клятвою; він бо був зятем Шеханії”. Тут можна бачити згубні наслідки шлюбів з ідолопоклонниками. Юдейська громада поріднилася з Божими ворогами, і цей зв'язок перетворився на пастку. Подібно до іноземців, які вийшли з Ізраїлем з Єгипту, язичники були джерелом постійних клопотів. Вони не віддалися повністю на служіння Богові, і коли Його справа вимагала якоїсь жертви, ці люди були готові порушити навіть урочисту присягу про співпрацю та взаємопідтримку.

Люди, котрі раніше були головними ініціаторами змов проти юдеїв, тепер висловлювали бажання налагодити з ними дружні стосунки. Юдейські вельможі, які були пов'язані шлюбом з ідолопоклонниками та провадили зрадницьке листування з Товією, присягнувши служити йому, тепер відгукувалися про нього як про здібну, передбачливу людину, дружба з якою може бути дуже корисною для юдеїв. Водночас вони повідомляли Товію про плани й дії Неємії. Таким чином, справа Божа виявилася незахищеною від нападів ворогів, що давало змогу неправильно тлумачити слова й дії Неємії, перешкоджаючи його роботі.

Коли бідні й пригноблені звернулися до Неємії з проханням покласти край їхнім кривдам, він сміливо виступив на їхній захист, примусивши порушників усунути ганьбу, якою вони вкрили себе. Проте владу, застосовану ним для захисту своїх пригноблених співвітчизників, він не використовував особисто для себе. Його добрі зусилля зіткнулися з невдячністю і віроломством декотрих юдеїв, проте він не скористався своєю владою для покарання зрадників. Спокійно і безкорисливо він продовжував служити народові, у жодному разі не послаблюючи своїх зусиль та не втрачаючи горливості в праці.

Атаки сатани завжди спрямовані проти тих, хто дбає про просування Божої справи. Диявол часто зазнає поразок, однак з новою силою кидається у бій, використовуючи все нові засоби. Проте найбільше слід побоюватися таємних дій тих, котрі видають себе за прихильників Божої роботи. Відкрита опозиція може бути лютою, шаленою, але вона не така небезпечна для Церкви, як таємна ворожнеча тих, хто, вдаючи із себе Божого слугу, насправді є слугою сатани. Такі люди готові завжди скористатись нагодою, щоб вчинити зраду, якою поспішать скористатися вороги в своїй боротьбі з Божими слугами.

Князь темряви використовуватиме всі можливі засоби, щоб схилити Божих слуг до союзу з його спільниками. Віруючих постійно спокушатимуть знехтувати їхнім обов'язком, але, подібно до Неємії, вони повинні рішуче відповідати: “Я роблю велику працю, і не можу прийти”. Божі працівники мають упевнено звершувати свою роботу, а їхні вчинки самі спростують усі фальсифікації, до яких вдаються у своїй злобі вороги, які ставлять за мету зашкодити їм. Зустрівшись із погрозами, глузуванням чи наклепами, вони, подібно до відбудовників єрусалимських стін, не повинні відволікатися від своєї роботи. Ані на мить їм не слід послаблювати свою пильність, оскільки вороги завжди готові до нападу. Необхідно постійно заносити молитви до Бога та “ставити проти них охорону вдень та вночі”.(Неєм.4:3)

З наближенням кінця часу сатана все сильніше спокушатиме Божих слуг. Він діятиме через людей, які будуть висміювати й ображати “будівничих стіни”. Але якщо ці будівничі зійдуть додолу, щоб таким чином відбити напади ворога, робота буде загальмована. Вони мають викривати задуми своїх противників, але не дозволяти відволікати себе від праці. Істина сильніша за оману, а тому правда переможе фальш.

Божі діти не повинні вступати в надто близькі стосунки з ворогами, щоб ті не відвертали їх від виконання обов'язку. Хто якимось необачним учинком ганьбить Божу справу або послаблює руки своїх співпрацівників, той вкриває себе чорною і майже незмивною плямою ганьби, створюючи серйозну перешкоду для своєї корисності в майбутньому.

“Ті, що Закон залишають, — безбожних вихваляють”.(Прип.28:4) Коли люди, які об'єдналися зі світом, однак вважають себе праведними, пропонують укласти угоду із тими, котрі завжди були противниками істини, ми повинні боятися цього й уникати їх так само рішуче, як і Неємія. Їхні поради походять від ворога усякого добра. Це — мова пристосуванців, і сьогодні ми повинні так само рішуче відкинути її, як це було зроблено в давнину. Необхідно рішуче протистояти усякому впливові, який може послабити віру Божого народу в Його керівну силу.