Розділ 52. Людина великих можливостей

(На підставі Неємії 1-2)

Неємія, один із єврейських полонених, займав почесне впливове становище при перському дворі. Як чашник царя, він мав вільний доступ до нього. Завдяки положенню, здібностям і вірності, Неємія став другом і радником монарха. Незважаючи на царські милості й розкіш, що оточувала його, він не забував ані свого Бога, ані свого народу. Виявляючи глибоке зацікавлення долею Єрусалима, він пов'язував свої радощі й надії з його процвітанням. Через цього мужа, підготовленого до майбутньої роботи завдяки проживанню при царському дворі, Бог бажав злити благословення на Свій народ у землі їхніх предків.

Від посланців з Юдеї цей відданий Ізраїлю чоловік довідався, що для Єрусалима, вибраного Богом міста, настали вельми скрутні часи. Вигнанці, які повернулися на батьківщину, зазнавали переслідувань і наруги. Хоча храм і деякі частини міста були відбудовані, але відновлювальні роботи та служіння в храмі зазнавали перешкод; народ жив у постійній тривозі, оскільки більша частина міської стіни лежала в руїнах.

Пригнічений смутком, Неємія не міг ані їсти, ані пити; він “плакав, був у жалобі кілька днів і постив”. У своєму горі він звернувся до Божественного Помічника. “Молився я, — говорить він, — перед Богом Небесним”. Він щиро визнав власні провини та гріхи свого народу. Неємія благав Бога підтримати Ізраїль, дати йому мужність і силу, допомогти відбудувати зруйновану Юдею.

Під час молитви Неємія відчув, як міцніють його віра й мужність. Його уста були сповнені святих аргументів. Він вказував на ганьбу, яка впаде на Бога, якщо Його народ, котрий навернувся тепер до Нього, буде залишений напризволяще та на ганьбу. Він благав Господа виконати Його обітницю: “Коли навернетеся до Мене, і будете дотримувати Заповіді Мої й виконувати їх, то якщо навіть будуть ваші вигнанці на краю неба, — той звідти позбираю їх, і приведу до того місця, яке Я вибрав, щоб там перебувало ім'я Моє”.(П. Закону4:29-31) Ця обітниця була дана Ізраїлеві через Мойсея напередодні їхнього вступу до Ханаану, і впродовж віків вона залишалася незмінною. Тепер Божий народ навернувся до Нього з каяттям та вірою, і ця обітниця не могла не виконатися.

Неємія не раз виливав свою душу перед Богом, благаючи за Свій народ. Але на цей раз під час молитви в його душі визріло святе рішення: якщо вдасться отримати згоду царя і необхідну допомогу для доставки інструментів та матеріалів, він особисто візьметься за справу відбудови єрусалимських мурів і повернення Ізраїлеві національної могутності. Він благав Господа допомогти йому знайти милість в очах царя для здійснення цього задуму. “Дай же сьогодні успіх Своєму слузі, — благав він, — і дай знайти милосердя перед оцим мужем”.

Упродовж чотирьох місяців Неємія чекав слушної нагоди, щоб звернутися зі своїм проханням до царя. Хоч на його серці лежав важкий тягар, проте увесь цей час він намагався бути бадьорим у присутності царя. В розкішних царських палатах і особливо в присутності монарха він намагався нічим не видавати своїх душевних переживань. Усі повинні були тут виглядати радісними і щасливими. Ніщо не повинно було затьмарювати безтурботності жодного із царських слуг. Але коли Неємія залишався на самоті, далеко від людських очей, Бог і ангели ставали свідками його численних молитов, каяття і сліз. Однак скорбота, що обтяжувала серце цього патріота свого народу, не могла залишатися непоміченою. Безсонні ночі та клопітливі дні залишили свій відбиток на його обличчі. Цар, дбаючи про власну безпеку, мав звичку вивчати людські обличчя, проникаючи навіть в те, що приховувалося під зовнішньою безтурботною маскою. Він зауважив, що якась таємна печаль мучить його чашника. “Чому обличчя твоє сумне, — запитав він, — чи ти не хворий? Ніщо інше, як маєш на серці якусь журбу”.

Запитання царя налякало Неємію. Чи не розгнівається цар, коли довідається, що, перебуваючи на царській службі, його придворний подумки був далеко звідси разом зі своїм страждаючим народом? Чи не поплатиться він за це своїм життям? Невже його план щодо відродження могутності Єрусалима зазнає поразки? “Я вельми злякався”, — пише Неємія. З очима, повними сліз, тремтячими устами відкрив він цареві причину свого суму. “Нехай цар живе повіки! — відповів чашник. — Як же не бути сумним моєму обличчю, коли місто, де гроби батьків моїх, зруйноване, а брами його спалені вогнем!”

Розповідь про становище Єрусалима викликала в монарха співчуття і не збудила жодних упереджень. Наступне запитання: “Чого ж ти просиш?” — дало Неємії нагоду, якої він так довго чекав. Але муж Божий не наважився відповісти монархові, доки не отримає вказівки від Того, Хто був вищий за Артаксеркса. Перед ним стояло священне завдання, для виконання якого він мав просити царської допомоги. Тому Неємія розумів: багато залежатиме від того, чи зможе він викласти цю справу так, щоб отримати схвалення і допомогу царя. “І я помолився, — говорить він, — до Небесного Бога”. Під час цієї короткої молитви Неємія побував у присутності Царя царів і заручився силою, здатною змінювати людське серце так, як ріка змінює свою течію.

Можливість молитися так, як це зробив Неємія у хвилину відчаю, має можливість використати кожний християнин, особливо коли інша форма молитви неможлива. У щоденних життєвих клопотах ті, кому доводиться спілкуватися з людьми, бувають збентеженими і розгубленими; подібно до Неємії вони можуть звертатися до Бога з проханням про божественне керівництво. Так само мандрівники на морі або на суші в момент будь-якої серйозної небезпеки можуть довіритися Небесному захистові. У хвилини несподіваних труднощів і небезпек серце може кликати про допомогу до Того, Хто присягався врятувати Своїх вірних, коли б вони лише не звернулися до Нього. За будь-яких обставин, у будь-яких умовах душа, яку обтяжують горе і турботи або долають спокуси, може знайти впевненість, підтримку і допомогу в безмежній любові й силі вірного Своєму Заповітові Бога.

Під час короткої молитви до Царя царів Неємія знайшов мужність розповісти Артаксерксові про своє бажання звільнитися на деякий час від своїх обов'язків при дворі, попросити дозволу відбудувати руїни Єрусалима, аби знову зробити його могутнім укріпленим містом. Це прохання мало надзвичайно важливі наслідки для юдейського народу. “І дав мені цар (за моїм проханням), — говорить Неємія, — тому що добродійна рука мого Бога була наді мною”.

Отримавши необхідну допомогу, Неємія із розсудливістю й обачністю узявся за потрібне в таких випадках приготування для успішного завершення справи. Він не знехтував жодним запобіжним засобом, який міг би сприяти виконанню його наміру. Про свій задум не сказав навіть своїм співвітчизникам. Хоча він знав, що чимало людей радітимуть його успіхові, однак побоювався, що декотрі своїми необачними вчинками можуть викликати заздрість у ворогів, прирікаючи цим Божу справу на поразку.

Цар настільки милостиво вислухав його прохання, що Неємія відважився просити у нього подальшої допомоги. Щоб надати своїй місії більшої ваги й авторитету та убезпечити подорож, він попросив послати з ним військовий ескорт. Божий слуга заручився царськими листами до правителів заєфратських областей, через територію яких мала пролягати його подорож до Юдеї. Він узяв також листа, адресованого дозорцеві царевого лісу на Ліванських горах, котрому було наказано забезпечити Неємію необхідними лісоматеріалами. Щоб не дати приводу до скарг на перевищення ним влади, Неємія потурбувався про чітке окреслення своїх прав і повноважень.

Цей приклад розумної передбачливості та рішучих дій повинен стати уроком для всіх християн. Божі діти повинні не тільки з вірою молитися, але старанно й обачливо працювати. Вони зустрічаються з різноманітними труднощами і часто заважають Провидінню діяти їм же на добро, вважаючи обережність і старанність властивостями, які мало узгоджуються з релігією. Заносячи молитву і журбу з плачем до Господа, Неємія не вважав, що цим він вже виконав свій обов'язок. Він поєднував благання із зусиллями і щиро молився про успіх початої справи. Старанне обдумування та докладно розроблені плани в наш час не менш суттєві для виконання священних завдань, ніж під час відбудови єрусалимських стін.

Неємія не покладався на випадок. Необхідні засоби він просив у тих, хто міг їх дати. Господь задля істини готовий і сьогодні впливати на серця тих, котрі володіють Його благами. Божі працівники повинні користуватися допомогою, яку Він посилає їм через людей. Їхні дари можуть відкрити шлях Істині, світло якої досягне багатьох темних куточків Землі.

Можливо, такі жертводавці навіть не вірять у Христа і не знайомі з Його Словом, але це не повинно бути причиною для відмови від використання їхніх дарів.