TextBook О пів на дванадцяту, коли Віктор і Яна нарешті випровадили гостей, Арсен допоміг невістці прибрати зі столу, поскладав брудні тарілки й бокали до посудомийної машини, а потому зазирнув до Марка.
— Ще не спиш?
Хлопець звівся на ліктях.
— Ні, заходь.
Чоловік пройшов до кімнати, ввімкнув настільну лампу й сів у крісло навпроти ліжка.
— Щось побачив? — кивнув на вікно.
— Нє-а. Хмари постійно набігали, і я не встигав налаштовуватися. Зате розібрався в контролері.
— Нічого, ще встигнеш.
У жовтавому світлі, яке накладало на обличчя м’які тіні та розгладжувало зморшки, дідові очі здавалися Марку перебільшено яскравими — немов полакованими. Їхній блиск виказував, що Арсен випив більше, ніж зазвичай, утім не понад міру, бо сп’янілим не був. Видовжене обличчя зберігало звичний вираз незворушності й легкого зацікавлення.
Несподівано Арсен Грозан прискалив око.
— Бачив, що ти був не сам.
— Де? — дурнувато вирячився Марк.
— На даху.
«Де ж іще?»
Хлопчак спершу насупився, а потім зашарівся.
— Коли ти там був?
— Години дві тому. Піднімався, щоб глянути, як ти, хотів ще торта принести, потім почув, як ти і твоя подружка щось жваво обговорюєте, і вирішив не заважати.
— Але ми не цей… — відмахнувся хлопець, іще більше наливаючись фарбою. — Вона не подружка!
— Не подружка?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не озирайся і мовчи» автора Кідрук М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „8“ на сторінці 1. Приємного читання.