Оперативні втручання повинні бути адаптовані до стадії патологічного процесу. Одним із способів хірургічного лікування при РА є синов- та синовкапсулектомія, показаннями до якої є запальний процес у І стадії РА (стійкий синовит), коли рентгенологічно не визначаються ознаки ураження кістково-хрящової частини суглоба, який не піддається консервативному лікуванню протягом 4-6 місяців, часто рецидивуючий синовіїт, артрит із стійким больовим синдромом та обмеженням функції. Об'єктивним підтвердженням для необхідності її проведення є дані сонографії.
Своєчасне видалення ураженої синовіальної оболонки попереджає інтенсивний розвиток грануляційної тканини та пануса, які призводять до деструкції кістково-хрящових складових та незворотної втрати функції суглоба. Оперативне втручання найбільш ефективне в тих випадках, коли осередок запалення переважно локалізується в синовіальній мембрані, не проникаючи в субхондральні відділи суглоба. У більшості хворих відразу після операції зникає біль, значно покращується функція суглоба, зменшується рівень запального процесу в цілому, що покращує якість життя.
У II стадії захворювання (продуктивно- деструктивний панартрит) обсяг оперативного втручання залежить від фази патологічного процесу. У 1-й фазі (ексудативнопроліферативна) показана тотальна синовкапсулектомія з обов'язковим видаленням панусу, редресація уражених суглобів.
При наявності стійкого синовіїту, який не піддається консервативному лікуванню в II–III стадіях РА, проводять розширену синовкапсулектомію (поряд з видаленням ураженої синовії видаляють змінені ділянки хряща, остеофіти, панус, грануляційну тканину, змінені меніски).
У 2-й фазі (проліферативно-деструктивна) синовкапсулектомія може поєднуватися з артролізом і хейлектомією – дебридментом суглоба.
Вищеозначені оперативні втручання можуть бути виконані "класичним" способом або з використанням сучасних малоінвазивних технологій – артроскопічного методу, який є малотравматичним, дозволяє досить радикально видалити синовіальну оболонку та інші уражені структурні елементи суглоба, провести адекватну діагностику ураження та скорочує термін відновного лікування.
У 3-й фазі (деструктивно-склеротична), як і в III стадії (анкілозування) РА, показані реконструктивно-відновні операції на суглобах – артропластика або артродез у функціонально вигідному положенні.
Сучасним способом відновлення функції суглобів у 3 фазі II стадії та в III стадії патологічного процесу є тотальне ендопротезування. Застосування цього методу дозволяє в короткий термін усунути больовий синдром, відновити обсяг рухів у суглобі, суттєво зменшити інвалідизацію.
Санаторно-курортне лікування хворим на РА показане тільки при мінімальній активності РА або в стадії ремісії. Показані бальнеотерапія (радонові, сірководневі ванни), грязьові аплікації на курортах Одеси, Євпаторії, Сак, Хмільника, П'ятигорська.
Важливим моментом для досягнення позитивних результатів у хворих на РА є нефармакологічні заходи, які включають у себе інформованість та розуміння пацієнтами свого захворювання, соціальний сервіс, організацію відпочинку, дотримання ортопедичного режиму (зміна стереотипу рухової активності, застосування ортезів під час сну для утримання кінцівки в правильному положенні), ізометричні (статичні) вправи, кінезотерапію, гідрокінезотерапію, трудотерапію.
Сифіліс кісток та суглобів
Раніше сифіліс вважали виключно шкірною хворобою, але втягнення в патологічний процес кісткової системи (до 90-95 % випадків) робить його надзвичайно актуальним для ортопедії. Виділяють вроджений сифіліс кісток, ураження кісткової тканини при третинному сифілісі та сифілітичне ураження суглобів, іноді зміни в кістках є єдиною ознакою сифілісу.
З клінічної точки зору вроджений сифіліс ділиться на чотири групи: внутрішньо- утробний, грудного віку, сифіліс рецидивного періоду та вроджений пізній сифіліс. Принципової різниці між сифілісом плода та грудного періоду немає, він є продовженням внутрішньоутробного захворювання. З іншої сторони, сифіліс рецидивного періоду, який уражує дітей до 4 років, та пізній вроджений, який уражує дітей віком 4-14 років, анатомічно та рентгенологічно проявляється майже однаково та не відрізняється від третинного набутого сифілісу.
При сифілісі плода і новонародженого бліда спірохета проникає в кістку гематогенним шляхом та осідає в типових місцях, де проходить найбільш енергійний ріст кісткової тканини, а з 5-6 місяця внутрішньоутробного розвитку до 5-6 місяця після народження сифілітична інфекція досягає максимуму своїх проявів у кістці. Максимально специфічні зміни виникають на місці росту кістки в довжину – в епіфізарних хрящових зонах, і на місці росту в товщину – у внутрішньому шарі окістя.
Таким чином, вроджений сифіліс викликає два типи характерних змін:
• сифілітичний остеохондрит на епіфізарних кінцях довгих трубчастих кісток;
• сифілітичний періостит переважно в ділянці діафізів
довгих трубчастих кісток.
Рідше виникає сифілітичний остеомієліт, що призводить до діафізарних деструктивних змін кісткової тканини.
Як остеохондрит, так і періостит є множинним ураженням скелета, але найчастіше уражують симетричні місця. Найбільш різко сифілітичний періостит проявляється на плечовій, променевій, ліктьовій та великогомілковій кістках, рідше – на стегновій та малогомілковій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Травматологія та ортопедія» автора Голки Г.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загальні захворювання системи опори та руху“ на сторінці 10. Приємного читання.
