Рентгенологічна картина сифілітичного остеохондриту зводиться до кількох елементів. По-перше, поява окремих дрібних дефектів у зоні попереднього окостеніння або її фрагментація, тобто втрата гомогенності. По-друге, руйнування зони попереднього окостеніння, що проявляється переходом загостреного та виїденого кінця метафіза у світлу тінь епіфізарного хряща. Оскільки в метафізі губчаста та коркова речовини можуть бути значно зруйновані, досить часто зустрічаються патологічні зміщення або навіть внутрішньометафізарні патологічні переломи (псевдопараліч Парро). Іноді він є єдиним проявом вродженого сифілісу та виявляється набряком білясуглобових тканин, дуже болючим при пальпації.
Сифілітичний періостит зустрічається дещо рідше за остеохондрит. За локалізацією сифілітичний періостит буває діафізарним та епіметафізарним.
Діафізарний періостит являє собою характерну картину муфти або циліндричного футляра, який оточує весь діафіз довгої кістки у вигляді симетричної або ексцентричної шкаралупи.
Епіметафізарні періостити завжди супроводжують сифілітичний остеохондрит, періостальна реакція виражена слабше. Шкаралупа, що оточує периферійну третину кістки, має форму пляшки, вужча частина якої поступово зливається з діафізом кістки.
Пізній вроджений сифіліс кісток проявляється у віці 8-14 років. Для нього характерна тріада Hutchinson (сифілітичні зуби, ураження органа слуху та паренхіматозний сифілітичний кератит), симптом Авситидійського - Ігуменакіса (потовщення груднинного кінця правої ключиці). Найчастіше процес локалізується в ділянках діафізарних та метафізарних відділів трубчастих кісток. Частіше в процес втягуються великогомілкові кістки, які в результаті токсичного подразнення епіфізарних зон видовжуються та приймають шаблеподібну форму, хоч іноді спостерігаються і множинні ураження кісток.
Для рентгенологічної картини характерні періостит, склероз, а також руйнування кістки з утворенням секвестрів – гум. Звичайно вони мають округлу або овальну форму діаметром до 2 см, розташовуються на поверхні компактної речовини, рідше – в центрі трубчастої кістки. Навколо осередків руйнування виникають склеротичні зони. Часто визначаються сифілітичні дифузні остеоперіостити, які локалізуються в діафізарних та метафізарних відділах кісток, але можуть розповсюджуватися на мета- й епіфізарні відділи. Внаслідок некрозу кісткової речовини та формування секвестрів процес проривається назовні та виникає сифілітичний остеомієліт, який може ускладнюватися патологічним переломом кістки. При дифузному ураженні кісткової тканини гумозним процесом руйнування, некроз та секвестрація кістки виражені менше. Вони представлені у вигляді багатьох ледь помітних, дрібних осередків деструкції. Кістка виглядає затемненою, потовщеною та різко окресленою.
Третинний сифіліс кісток. Зустрічається дуже рідко. Патологічні процеси в кістці виникають через декілька років після початку захворювання та уражують переважно поверхнево розташовані довгі трубчасті або плоскі кістки: поверхневі частини великогомілкової кістки, медіальну поверхню та передній гребінь великогомілкової кістки, череп, ключицю, груднину, кістки передпліччя, особливо ліктьову.
Процес у кістці має обмежений або розлитий гумозний характер. При цьому сифілітичний процес може виявлятися в будь- якій частині кістки – в окісті, кірковій або губчастій речовині, рідше – в кістковому мозку.
Клінічно періостит проявляється обмеженим або поширеним згрубінням кістки, дуже болючим при натисканні. Характерною ознакою є нічний біль, який зменшується вдень, під час рухів. Локально – набряк та напруженість шкіри, після натискання пальцем утворюється ямка.
Рентгенологічна картина гумозного остеоперіоститу досить характерна. У типовому місці, а саме – на діафізі однієї з вказаних кісток, частіше великогомілкової, виявляється незначне обмежене потовщення кістки. Зовнішні контури періостального остеофіту гладкі та різко обмежені, кістковомозковий канал на рівні гумозного ос- теоперіоститу може бути звуженим.
Сама гума являє собою блюдцеподібний або овальний світлий безструктурний дефект, розташований на найбільш випуклому та центральному місці остеофіта безпосередньо під окістям. Розміри осередку деструкції не більше 1,5-2 см, довга вісь гуми паралельна осі кістки.
Множинні ізольовані гуми дають таку ж картину. Якщо гуми розташовані густо, то на ураженій ділянці на фоні темної склерозованої кістки виступають овальні та круглі світлі дефекти, які зливаються між собою. Значні некрози, руйнування та секвестрація не притаманні гумозному періоститу, але можуть спостерігатися в рідкісних тяжких випадках.
Розлитий сифілітичний періостит уражує переважно великогомілкову кістку, переважає симетричний двобічний процес. По передній поверхні кістки виявляється розлитий періостальний остеофіт, піднятий над кісткою у вигляді сегмента різної величини. Патологічна тінь частіше гомогенна, але іноді можна побачити дуже дрібні округлі або овальні світлі місця, які відповідають гумам, що зливаються між собою.
Окремі гуми, які зливаються між собою, досягають розмірів горіха та більше, призводять до руйнування кістковомозкових і кісткових елементів та їх заміщення грануляційною тканиною, а навколо самої гуми розвивається остеосклеротичний процес. Це явище носить назву сифілітичний остеомієліт.
При третинному сифілісі часто виявляється деструкція кісткової перегородки носа (сідлоподібний ніс).
Важливим моментом є зв'язок між клінічними та анатомо-рентгенологічними симптомами. Невідповідність між ними, а саме – великі анатомічні та рентгенологічні зміни в кістці при невеликих клінічних, особливо суб'єктивних ознаках, завжди свідчить на користь сифілісу. Генералізація патологічних змін виключає можливість третинного сифілісу, а множинність уражень скелета, тобто захворювання двох, трьох чи більше кісток свідчить на користь останнього.
Сифілітичні ураження хребців зустрічаються рідко, переважно у віці 30-40 років. Гумозна форма призводить до руйнування хребців, частіше ІІ-ІІІ та V-VII шийних, рідше грудних та дуже рідко – в поперековому відділі. Сифілітичний спондиліт проявляється руйнуванням та зникненням міжхребцевого диска, звуженням міжхребцевого простору, сплющенням ураженого хребця та вторинною деформацією хребта. Інколи спостерігаються перифокальні та натічні абсцеси, остеопороз.
Сифілітичні ураження суглобів. Зустрічаються досить рідко, сифілітичне ураження суглобів виникає у 8 раз рідше, ніж туберкульозне. Хворіють переважно особи від 20 до 50 років, однаково часто чоловіки і жінки. У половині випадків уражується колінний суглоб, потім – ліктьовий, надп'ятково-гомілковий, плечовий, груднинно-ключичний.
Для уражень суглобів звичайне безболісне симетричне накопления серозної рідини, яка дає позитивну реакцію Wassermann. Сифілітичні гоніти перебігають у вигляді хронічного синовіїту, інколи хворих турбує нічний біль. Суглоби різко збільшуються в об'ємі, але функціональні порушення звичайно не виражені, не відбувається формування контрактур.
Головна діагностична ознака – невідповідність між клінічними проявами захворювання та рентгенологічними симптомами – значні зміни на рентгенограмах при добрій функції суглоба та незначних болях свідчать на користь сифілітичної природи ураження. Інша рентгенологічна ознака – відсутність остеопорозу. Найбільш цінним об'єктивним рентгенологічним симптомом є періостальні нашарування на кінцях однієї з кісток. При цьому відсутні гострі або гребнеподібні крайові екзостози, характерні для деформуючого остеоартрозу. При ураженні колінного суглоба діагностичне значення може мати збільшення розмірів наколінка. Важливі також осередки остеосклерозу в епіфізарному відділі кістки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Травматологія та ортопедія» автора Голки Г.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загальні захворювання системи опори та руху“ на сторінці 11. Приємного читання.
