Це остеосинтез за допомогою пластин. Остеосинтез пластинами розроблений та впроваджений A. Lane наприкінці XIX – початку XX століття. В XX столітті завдяки ідеям R. Pauwels, який запропонував стягувати кістку на боці, протилежному силам компресії, та ідеям R. Danis, який сформулював принцип первинного заживления перелому в умовах компресії, як біологічної необхідності, була створена теорія цього способу оперативного лікування переломів. У 1958 році М. Muller, M. AIIgower, R. Scneider та Н. Willenegger створили асоціацію з вивчення внутрішньої фіксації (AO/ASIF) та теорію накісткового остеосинтезу, що ґрунтувалась на бездоганній репозиції кісткових відламків, їх з'єднанні пластинами та ранній функції. Було створено універсальний інструментарій та імплантати високої якості. R. Mathys, швейцарський дизайнер металевих корпусів для годинників, є автором кортикальних гвинтів та інструментарію для виконання остеосинтезу. Пластини для остеосинтезу постійно удосконалюються (рис. 221).
Накістковий остеосинтез застосовують при поперечних, косих, косопоперечних, багатовідламкових переломах плечової, великогомілкової, стегнової кісток, кісток передпліччя; короткі пластини показані при переломах дрібних трубчастих кісток. Для фіксації навколосуглобових та внутрішньосуглобових переломів передбачені пластини різної форми.
Сучасні конструкції пластин дозволяють забезпечити стабільну фіксацію відламків, що дозволяє в післяопераційному періоді уникати гіпсової іммобілізації.
Перевагами накісткового остеосинтезу є:
• стабільність та функціональність;
• реалізація кісткоутворювального процесу за прямим типом;
Рис. 2.21. Пластини для накісткового остеосинтезу
• збереження внтутрішньокістковомозкового кровообігу;
• вчасне відновлення м'язового каркасу;
• можливість одночасного зрощення перелому та відновлення рухів у суміжних суглобах.
Недоліками накісткового остеосинтезу є:
• неможливість виконання без спеціального інструментарію;
• травматичність виконання, пошкодження м'язів та окістя;
• імовірність гнійно-інфекційних ускладнень, остеомієліту;
• травматичне видалення пластин.
Інтрамедулярний остеосинтез Це внутрішньокісткова фіксація за допомогою металевих та металополімерних стержнів (цвяхів). Такий спосіб остеосинтезу може бути застосований при всіх діафізарних переломах, переломах проксимального та дистального відділів (внутрішньо-суглобових та навколосуглобових) стегна, переломах проксимального відділу великогомілкової кістки, переломах хірургічної шийки плечової кістки.
Протягом багатьох років на Україні використовувались різноманітні внутрішньокістковомозкові стержні для остеосинтезу переломів довгих кісток. Найбільшого розповсюдження набули стержні Сиваша,
Дуброва, Богданова, ЦІТО, Охотського - Су- валяна, Кюнчера та їх численні модифікації (рис. 2.22). Авторські технічні рішення з удосконалення таких металевих конструкцій суттєво не впливали на стабільність остеосинтезу і на потенційні репаративні можливості кісткової тканини. На сьогодні всі ці фіксатори мають історичний сенс і як сучасний спосіб інтрамедулярного остеосинтезу практично не застосовуються.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Травматологія та ортопедія» автора Голки Г.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Оперативні методи лікування переломів“ на сторінці 2. Приємного читання.
