Розділ L у якому Тібальд мириться з Марґаритою і зустрічається зі старим знайомим

— Цілком і повністю згоден з ним. І не так важливо, як називатиметься ця об’єднана держава — Великою Францією чи Великою Ґаллією, хто виграє об’єднувальні змагання — Париж чи Тулуза…

— А ви як думаєте?

— Гадаю, Париж програє. Ґаллам дуже пощастило, що понад триста років у новий час вони перебували під владою Риму.

— Пощастило, кажете?

— Як це не парадоксально, але це факт. Не кажучи уже про позитивний культурний вплив Італії, жорстка, централізована влада римської корони примусила ґаллів згуртуватися в боротьбі проти чужоземного панування. За три з половиною сторіччя перебування в складі Римської Імперії вони стали єдиним народом навіть у більшій мірі, ніж самі італійці. Вся ґалльська знать розмовляє однією мовою — ланґедокською чи, якщо хочете, ґалльською, а відмінності між діалектами простолюду далеко не такі значні, як у Франції. Єдино, чого бракує Ґаллії для її успішної експансії на північ, це сильної королівської влади.

— Така незабаром з’явиться, — з зітханням відповіла Марґарита. — Гаразд, облишимо це. Повернімося до наших баранів, то пак до Бланки та Красунчика. І до нашої поеми про них. Ви, до речі, не передумали?

— Якщо ви наполягаєте…

— Я лише пропоную вам свою допомогу, — уточнила принцеса. — У вас багатий чоловічий досвід, у мене — жіночий. Отже, ми будемо писати нашу поему ґалльською мовою…

— Краще латиною.

— Латиною? Але тоді в нас вийде радше науковий трактат, а не поема. „De amoris natura et de amore in natura“.[45] Як вам таке?

Замість відповіді Тібальд різко зупинив свого коня.

— Що з вами? — здивовано спитала Марґарита, також зупинившись.

— Неправильно.

— Що?

— Назва.

— Вам не подобається?

— В загальних рисах подобається. Але її слід уточнити.

— А саме?

— „De Margaritae amoris natura et de eicum amore in natura“.[46]

— Як це розуміти, ґрафе?!