Розділ LII Прозріння

Прозріння

Філіп розплющив очі і, очманіло втупившись у полум’я свічки, що горіла на тумбі біля ліжка, мляво роздумував, спав він чи лише задрімав, а коли й спав, то як довго. Раптом по його спині пробіг холодок: адже в такому разі все, що сталося вдень, могло просто наснитися йому. Пойнятий тривогою, він швидко перекинувся на інший бік і відразу ж полегшено зітхнув. Моторошний холодок зник, і його заступила приємна теплінь у грудях і глибока, спокійна радість. Ні, це йому не наснилося!

Поруч нього в ліжку лежала Бланка. Вона була цілком гола і навіть не вкрита ковдрою. Її розпущене волосся блищало від вологи, а шкіра пахнула запашним милом. Широкий ворсяний рушник лежав зім’ятий у неї в ногах.

„Геть виснажилася, бідненька, — ніжно всміхнувся Філіп. — Люба, рідна, кохана…“

Їх перша близькість була схожа на зґвалтування за взаємною згодою. Щойно опинившись у Бланчиних покоях, вони стрімголов кинулися в спальню, на ходу зриваючи з себе одяг. Вони наче хотіли за один раз надолужити все згаяне ними, вдосталь накохатися за ті п’ять років, протягом яких вони були знайомі, несамовито рвалися в обійми одно одного, але так і залишалися просто добрими друзями. Вони прагнули вилити одно на одного всю ніжність, всю пристрасть, весь запал — все, що накопичувалося в них день за днем, місяць за місяцем, рік за роком у трепетному очікуванні того моменту, коли з іскорок симпатії, що засяяли в їхніх очах при першій же зустрічі, коли з тремтливих вогників душевної прихильності, що згодом запалали в їхніх серцях, коли, нарешті, з жару фізичного потягу, що пронизував їхні тіла сотнями, а потім і тисячами розжарених голок, спалахнуло всепоглинаюче полум’я кохання…

Обережно, щоб не розбудити Бланку, Філіп сів у ліжку, взяв її вологий рушник і занурився в нього лицем, задихаючись від щастя, що переповнювало всю його істоту. На очі йому навернулися сльози, він ладен був впасти навколішки і заплакати від розчулення. Йому відчайдушно хотілося гепнутися на підлогу, несамовито лупцювати кулаками пухнастий килим і битися, битися головою об стіну… Втім, останнє бажання Філіп відразу притлумив — передусім з тих міркувань, що коли Бланка раптом прокинеться і побачить, як він голий стоїть карачки і буцає головою стіну, то диви ще подумає, що він з’їхав з глузду.

Нарешті Філіп встав з ліжка і перекинув через шию рушник. Після кількох марних спроб вступити в мініатюрні кімнатні тапочки Бланки, він махнув на все рукою і босоніж попрямував до дверей.

Вийшовши із спальні, Філіп мало не зіштовхнувся з Коломбою, Бланчиною покоївкою. Від несподіванки дівчина тихо скрикнула, потім зміряла його з голови до п’ят оцінюючим поглядом, і її губи розтягнулися в хтивій усмішці.

— Не спокушайся, дитинко, — сказав він, погладивши її смагляву щічку. — На служниць я не зазіхаю. Навіть на таких гарненьких, як ти. Тепла вода ще є?

— І да, і нє, монсіньйоре.

— Ба! Як це розуміти?

— Пані недавно милась, так шо в лохані вода ще не остила. Но када вам нада буде гаряча вода, мині прийдеця…

— Ні, не треба. Я обійдуся й тією, що є. А поки, дитинко, піди на кухню і накажи слугам принести нам вечерю.

— Я тіки оттудова, монсіньйоре. Пані мине туда посилала і скоро ужин прибудеть.

Філіп пирхнув.

— А ти откудова така взялась? — спитав він, наслідуючи її кумедну говірку.

— В яком понятії, монсіньйоре?

— Звідки ти родом, питаю.

— А-а, от оно шо! С Корсіки я, монсіньйоре.