Розділ L у якому Тібальд мириться з Марґаритою і зустрічається зі старим знайомим

— А навіщо?

Марґарита зітхнула і кокетливо покосилася на ґрафа.

— Який ти недотепа, Тібальде! Вже пізно, холодає, невдовзі почне смеркатися, і час для „amore in natura“ не дуже вдалий. А так у нас буде дах над головою, і ми зможемо вволю покохатися, незважаючи ні на які примхи погоди.

— То ти згодна? — просяяв Тібальд.

— А як згодна, то що? Думаєш, ми випадково забрели сюди?

— А ні?

— Звісно, ні. Перед від’їздом я сказала комендантові Кастель-Бланко, щоб до вечора мене не чекали. Вже тоді я вирішила провести з тобою ніч у лісниковій садибі. Зараз ми повечеряємо — я дуже голодна! — а потім вкладемося в ліжечко.

Тепер вже зітхнув Тібальд. Важко зітхнув.

— Що з тобою? — тривожно довідалася принцеса.

— Нічого. Зі мною нічого. А от з тобою…

— І що зі мною? — продовжувала розпитувати вона, зупинившись біля воріт садиби.

— Все-таки дивна ти дівчина, Марґарито. Оце щойно ти сказала „вкладемося в ліжечко“ точно таким тоном, як і „повечеряємо“.

— Це тобі здалося, Тібальде.

— Аж ніяк. Ти холодна, як крижинка, люба.

— Ти також, милий.

— Я?! З чого ти взяла?

— А з того, що якби ти був так шалено закоханий у мене, як стверджуєш, і якби хотів мене так пристрасно й несамовито, як хочеш це показати, то напевно не звернув би ніякої уваги на мій тон.

— Он як?

— Так, так, так! Одна лише моя пропозиція покохатися пролунала б для тебе райською музикою, ти мусив би танцювати на радощах і…

— І цілувати землю під твоїми ногами, — саркастично додав Тібальд.