Розділ XIX Літо 1452 року в Ґасконі і в світі

Принц Галлії

Літо 1452 року в Ґасконі і в світі

Після Філіпового повернення герцоґський палац у Тарасконі, що останніми роками мав як ніколи похмурий та занедбаний вигляд, знову ожив і навіть якось помолодів. За короткий час Філіп зібрав у своєму оточенні весь цвіт молодого ґасконського та каталонського дворянства. Його двір не поступався королівському ні розкішшю, ні пишнотою, ні витратами на утримання, і лише умови Тараскона, невеличкого містечка в міжгір’ї Піренеїв, не дозволяли йому стати найблискучішим з дворів усієї Ґаллії. Іноді Філіп подумував над тим, щоб перебратися в Бордо чи, ще краще, до Тулузи, але за сім років вигнання він так знудьгувався за краєм свого дитинства — за високими горами, серед яких зріс, за дрімучими лісами, де він, бувало, вештався цілісінькими днями, за розкішними виноградниками на гірських схилах, за бурхливими річками та спокійними лісовими озерами, що дарували йому приємну прохолоду в спекотні дні, за глибоким піренейським небом, ясно-синім удень і темно-фіолетовим, з розсипом яскравих зірок на оксамитовому тлі, вночі, — всього цього йому так бракувало на чужині, що він вирішив пожити тут рік-другий, аж поки не вгамується його спрага за минулим.

А втім, думки про переселення Філіпові підказувало здебільшого його марнославство. І в Тарасконі він не почував браку блискучого товариства, ба навіть мав його надміру. Найзнатніші вельможі, близькі родичі та друзі Філіпа замешкали призначені для гостей просторі апартаменти в палаці; придворні отримали житло, належне їм за посадою; а решта — хто був недостатньо знатний для почесного гостя, проте вважав себе досить знатним, щоб претендувати на вищу придворну посаду, ніж та, що їм пропонували, а також ті, хто взагалі не отримав посад при дворі, — власним коштом наймали собі помешкання в містечку, що вельми радувало городян, які мали від цього чималий зиск.

Особливо тішило Філіпа, що поруч з ним знову були друзі його дитинства, за якими він дуже скучав у Кастілії. Насамперед це стосувалося Ернана де Шатоф’єра, Ґастона д’Альбре та Сімона де Біґора. Вони, як і раніше, залишалися найкращими Філіповими друзями — але тепер вони були також і його найближчими соратниками, головними сподвижниками, людьми, на яких він міг цілком покластися і яким беззастережно довіряв.

У певному сенсі до цієї трійці приєднався ще й Ґабріель де Шеверні — він був братом Луїзи, і вже одного цього було досить, щоб Філіп почував до нього щиру приязнь. Сім років тому вони потоваришували і навіть по Луїзиній смерті підтримували дружні стосунки, частенько листуючись. Через батькову заборону Ґабріель не мав змоги відвідати Філіпа, коли той жив у Толедо, і опинився в Ґасконі лише завдяки непорозумінню.

Якийсь час після полонення французького короля Ернан де Шатоф’єр вважався загиблим, і керівництво ордену тамплієрів явно поквапилося з офіційним повідомленням про його героїчну смерть. Щойно ця звістка дійшла до Ґасконі, управитель Капсіру оприлюднив Ернанів заповіт, у якому серед інших фіґурувало ім’я Ґабріеля де Шеверні — йому був відписаний маєток поблизу Каркассона. До честі юнака треба сказати, що коли він приїхав вступати у володіння спадком, а натомість зустрівся з живим кузеном, то лише зрадів цьому. В його радості не було й тіні фальші, і така безкорисливість дуже зворушила Ернана, який вже встиг побачити в очах інших своїх родичів приховане розчарування. Зі словами: „Е, та нехай воно запропадеться! Все одно я монах“, — Шатоф’єр подарував Ґабріелеві один зі своїх беарнських замків з великим маєтком, що давав право на баронський титул, а в новому заповіті переписав на нього левову частку земель, що не належали до родового майорату, спадкоємцем якого, згідно із законом, був менший брат Ернанового батька.

А потім приїхав Філіп і призначив Ґабріеля міністром свого двору, відповідно округливши його володіння. Єдине, що засмучувало юнака, то це розлука з рідними. Батько категорично відмовився переїхати з сім’єю до Ґасконі й оселитись у новенькому, ошатному замкові свого старшого сина. Він навіть не захотів відвідати його…

Найближче Ґабріель здружився з Сімоном. І хоч останній був на чотири роки старший, у їхній дружбі домінував Шеверні, що, власне, нікого не дивувало, оскільки Сімон, не бувши дурнем у достотному розумінні цього слова, за рівнем свого інтелектуального розвитку все ще лишався десятирічним хлопчаком. Філіп не міг стримати усмішки, коли бачив Сімона разом з його п’ятирічним сином, і щоразу йому згадувався влучний вислів з Ґастонового листа: „У нашої дорослої дитини з’явилося мале дитя“.

Сам Ґастон д’Альбре, який вже розміняв четвертий десяток, став зрілим чоловіком, а в усьому іншому змінився мало. Він був вмістищем безлічі різних вад, слабинок та пороків, що в поєднанні між собою якимсь незбагненним дивом перетворювалися на достоїнства і загалом складали напрочуд сильну та цілісну натуру. Філіпові ніяк не вдавалося розгадати Ґастона: чи він тільки прикидався таким простим і прямодушним, чи, може, навмисно перегравав, акцентуючи увагу на цих своїх рисах, аби в стороннього спостерігача склалося враження, що його простота і прямодушність — лише позірні. Навіть Ґастонів цинізм (втім, доброзичливий цинізм), який начебто був невід’ємною часткою його світогляду, і той часом здавався Філіпові надто вже награним.

У Ґастона було шість дочок, народжених у законному шлюбі, і стільки ж, якщо не більше, байстрюків обох статей. Філіп по-доброму заздрив плодючості кузена, гідній їх спільного предка, маркґрафа Войовника, — і все ж у цій добрій заздрості відчувався гіркий присмак. Попри всю свою велелюбність, Філіп не знав ще жодної дитини, яку міг би з певністю назвати своєю. Було, правда, кілька підозрюваних (зокрема, нещодавно народжена донька Марії Араґонської, дружини принца Фернандо де Уельви), проте вельми двозначне становище напівбатька обтяжувало Філіпа, лише посилюючи його гіркоту. А втім, з іншого боку, після повернення додому він знай ловив себе на тому, що з ніжністю думає про залишених у Толедо малюків, які, можливо, були його дітьми, і раз по раз напружує свою пам’ять, уявляючи їхні обличчя, в марнім сподіванні відшукати сімейні риси.

Якось Філіп поділився своїми турботами з Ернаном, але той сказав йому, що це пропаще діло, і порадив викинути дурні думки з голови.

— Ти сам винен, — заявив він насамкінець. — Стрибаєш з одного ліжка в інше і вже за тиждень не можеш пригадати, коли і з ким ти спав. Хоч би нотатки робив якісь, чи що. Ну, а жінки… Взагалі-то жінки не по моєму відомству, та все ж я думаю, що їм вірити не можна — особливо в таких питаннях і особливо невірним дружинам. Тобі б трохи постійності, друже, хоч якусь дещицю. Про вірність я вже не кажу — це, далебі, було б смішно. — І на підтвердження своїх останніх слів Шатоф’єр розсміявся.

За останні сім років зовні Ернан сильно змінився — виріс, змужнів, з кремезного хлопчини перетворився на могутнього велетня, став грізним бійцем і талановитим полководцем, — але про зміни в його характері Філіп міг тільки гадати. Найперший його друг був для нього найзагадковішою і найнепередбачуванішою людиною в усім світі. Шатоф’єр мав безліч різних облич та личин, і всі вони були однаково істинні й однаково облудливі. Хоча Філіп знав Ернана змалку, він щоразу відкривав у ньому щось нове й зовсім несподіване для себе, дедалі більше переконуючись, що це знання — лише крапля в морі, і вже давно облишив сподівання коли-небудь збагнути його цілком.

Невдовзі Ернан зосередив у своїх руках командування всім ґасконським воїнством. За Філіповим поданням герцоґ призначив Шатоф’єра верховним адміралом флоту, а Сімонів батько, Робер де Біґор, поступився йому своєю шпагою конетабля Аквітанії та Каталонії в обмін на ґрафський титул. Як старший син новоспеченого ґрафа де Біґор, Сімон автоматично став віконтом, що дало насмішникові Ґастону д’Альбре багату поживу для всіляких інсинуацій. Зокрема, він стверджував, що таким чином Філіп, опосередковано через батька, компенсував Сімонові деякі незручності, пов’язані з носінням на голові відомих всім прикрас. І хоч згадана оборудка мала суто діловий характер, Філіп все ж усвідомлював, що в уїдливих Ґастонових дотепах була частка правди…

Десь за тиждень після першої ночі з Амеліною Філіп хоч-не-хоч мусив був визнати, що досі помилявся, вважаючи Бланку, а потім Нору кращими з жінок сущих, і дійшов висновку, що ніяка інша жінка не годна зрівнятися з його любою сестричкою. Амеліна ладна була молитися на Філіпа, її кохання вистачало на них обох; з нею він пізнав те, чого не змогла дати йому навіть Луїза, — відчуття цілковитої, майже ідеальної гармонії у взаєминах чоловіка та жінки.

Луїзу Філіп любив палко, шалено, нестямно — як, власне, й вона його; проте єдності думок та почуттів вони досягали лише у хвилини любощів. А так між ними частенько виникали всілякі непорозуміння, у кожного з них були свої інтереси й уподобання, які мало цікавили іншого, різні, часом діаметрально протилежні погляди на життя, і вони навіть не намагалися узгодити їх, привести хоч до якогось спільного знаменника. Дивлячись з відстані шести років на своє подружнє життя, Філіп диву давався, яке воно було однобоке, одноманітне. Вони з Луїзою були дуже юні, майже діти, і вбачали в коханні тільки гру — цікаву, захоплюючу гру, в якій належало віддавати себе до останку. А що найцікавіша з усього іншого була, на їхній погляд, саме фізична близькість, то любилися вони до знемоги, і щодня, прокидаючись, вже з нетерпінням чекали настання ночі, щоб із свіжими силами віддатися любовним утіхам.

З Амеліною у Філіпа все було інакше. Він знав її з пелюшок, змалечку вони виховувалися як рідні брат та сестра, ніколи ні з чим не крилися одне від одного, нерідко розмовляли на такі делікатні теми, що у Філіпа просто не повернувся б язик заговорити про це з кимсь іншим, і їм не конче потрібні були слова, щоб порозумітися. Для них мало важило, день зараз чи ніч, в ліжку вони чи поза ним — в усьому вони знаходили собі втіху, коли були разом.

Іноді Філіпові закрадалися думки, що, можливо, це і є справжнє кохання, а з Луїзою в нього було лише палке дитяче захоплення… Однак на згадку про ті дні йому так болісно щеміло в серці, так тоскно робилося на душі, що не лишалося жодного сумніву: насправді кохав він Луїзу. Їх коханню видимо бракувало взаєморозуміння, гармонійної єдності, емоційної наповненості й розмаїтості, але це почуття, безумовно, було первинніше, глибше, ґрунтовніше, ніж те, що зв’язувало його з Амеліною. Луїзина смерть завдала йому не лише душевних мук, а й нестерпного фізичного болю, ніби він втратив частку самого себе, своєї плоті. Філіп цілком здавав собі справу, що якби померла Амеліна, він би так не страждав. Бо не кохав її по-справжньому і, правду кажучи, не хотів би так покохати. Філіп побоювався (і мав на те підстави), що в такому разі він остаточно скалічить Сімонові життя, повністю, а не лише частково, відібравши в нього дружину.

Філіпові й так не давали спокою докори сумління — адже Сімон був його друг, один з трьох найближчих його друзів. Час від часу, зібравшись на рішучості, він намагався припинити свій зв’язок з Амеліною, проте всі його героїчні зусилля пропадали даремно. Щоразу Амеліна заходилася плачем, називала Філіпа жорстоким, бездушним еґоїстом — а це було йому понад силу. Він нічого не міг протиставити жіночим сльозам, а надто ж сльозам своєї любої сестрички, і поступався їй, подумки ганячи себе за безпринципність і водночас радіючи, що Амеліна знову опиниться в його обіймах.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XIX Літо 1452 року в Ґасконі і в світі“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Розділ без назви (2)

  • Від автора

  • Пролоґ Філіп, двадцять перша весна

  • Розділ I Філіп, шістнадцята весна

  • Розділ II Походження

  • Розділ III Обличчя смерті

  • Розділ IV Кінець дитинства

  • Розділ V Мужчина

  • Розділ VI „В час, призначений Богом…“

  • Розділ VII Вигнання

  • Розділ VIII Дон Філіп, герцоґ Аквітанський

  • Розділ IX Бланка Кастільська

  • Розділ X Дон Філіп, принц Беарнський

  • Розділ XI Неприємна звістка

  • Розділ XII Шлюб — справа державна

  • Розділ XIII Амеліна

  • Розділ XIV у якому ми знайомимося ще з двома персонажами нашої повісті, щоб потім надовго попрощатися з ними

  • Розділ XV Марґарита Наваррська

  • Розділ XVI Король та його дочка

  • Розділ XVII у якому ми знову зустрічаємося з Бланкою Кастільською

  • Розділ XVIII у якому з’являється ще один герой нашої повісті

  • Розділ XIX Літо 1452 року в Ґасконі і в світі
  • Розділ XX Дорога

  • Розділ XXI „Творці історії“

  • Розділ XXII Гріхопадіння Бланки Кастільської

  • Розділ XXIII Божевілля Рікарда Іверо

  • Розділ XXIV Гріхопадіння Матільди де Монтіні

  • Розділ XXV з якого випливає, що пантера — теж кицька

  • Розділ XXVI Вечір сюрпризів триває

  • Розділ XXVII у якому ми разом з Марґаритою дізнаємося, чому Філіп відкидає доґмат про непорочне зачаття Сина Божого

  • Розділ XXVIII Тиха вода греблі рве

  • Розділ XXIX Знедолений принц

  • Розділ XXX Святе місце пусте не буває, або про те, як ґраф наочно пересвідчився, що коли дружина не спить зі своїм чоловіком, то вона спить з коханцем

  • Розділ XXXI Знечещена

  • Розділ XXXII у якому між іншим вирішується доля Матільди, а Філіп починає розуміти, що явно поквапився з переоцінкою цінностей

  • Розділ XXXIII у якому Філіп знайомиться з реґламентом турніру і дізнається про деякі подробиці з приватного життя Сімона

  • Розділ XXXIV Страшний сон Шатоф’єра

  • Розділ XXXV Переможець турніру та його королева[36]

  • Розділ XXXVI Королева любові та краси висуває претензії на ґалльський престол

  • Розділ XXXVII Сватання по-ґасконському

  • Розділ XXXVIII у якому Марґарита позбувається мани, а Філіп бачить солодкі сни

  • Розділ XXXIX Брат і сестра

  • Розділ XL Минулого не повернеш

  • Розділ XLI Ще трохи про братів та сестер

  • Розділ XLII Турнір і навколо нього

  • Розділ XLIII Сумне весілля

  • Розділ XLIV Рішучий штурм

  • Розділ XLV у якому Філіп стає боржником, а Ернан тим часом пиячить

  • Розділ XLVI у якому Філіп засвідчує, що не звик довго залишатися боржником

  • Розділ XLVII Нічна нарада

  • Розділ XLVIII про те, як Бланка опинилася в скрутному становищі і як скористався з цього Філіп

  • Розділ XLIX На вправного ловця звір сам біжить

  • Розділ L у якому Тібальд мириться з Марґаритою і зустрічається зі старим знайомим

  • Розділ LI Казка від Тібальда де Труа

  • Розділ LII Прозріння

  • Розділ LIII Ернан відмовляється будь-що розуміти

  • Розділ LIV Жоанна Наваррська

  • Розділ LV Зловмисник

  • Розділ LVI Рікард Іверо

  • Розділ LVII Викриття

  • Розділ LVIII Дочка Кастілії

  • Розділ LIX Сімон де Біґор пише листа[51]

  • Розділ LX у якому Філіпа крають сумніви, а Ернан устряває в чергову пригоду

  • Розділ LXI Таємна місія Ернана

  • Розділ LXII Новий любчик Марґарити

  • Розділ LXIII Звістки добрі, звістки погані…

  • Розділ LXIV Про марність світу цього

  • Розділ LXV Клавдій Іверо

  • Розділ LXVI Гелена Іверо

  • Розділ LXVII у якому число смертей, що так чи інакше стосуються Ернана, має тенденцію до зростання

  • Розділ LXVIII Крижаний подих смерті

  • Розділ LXIX Королеви не плачуть

  • Додаток 1 Дiйовi та згадуванi особи (відомості подані за станом на початок 1452 року; більш докладно про родинні зв’язки див. ґенеалоґічні таблиці) ГОЛОВНІ:

  • ІНШІ:

  • Додаток 2 Ґенеалоґічні таблиці

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи