Розділ XL Минулого не повернеш

Минулого не повернеш

Майже чверть години простояв Рікард у приймальні принцесиних апартаментів, аж поки не повернулася Гелена.

— Марґарита ще не спить, — сказала вона, — і згодилася поговорити з тобою. Тільки недовго.

— Де вона зараз?

— В бібліотеці.

— І в якому стані?

— В кепському. На диво спокійна, а це не до добра. Боюсь, я утнула дурницю, згодившись допомогти тобі. Краще б ти зачекав до ранку…

— Все гаразд, сестричко. Не турбуйся.

— Тобі легко сказати — не турбуйся… Ну, добре, йди. — Вона поцілувала його в губи й додала: — І будь розумником… безумцю ти мій!…

Марґарита справді мала кепський вигляд. Вона сиділа в широкому кріслі попід стіною і навіть не ворухнулася, коли до кімнати ввійшов Рікард, лише спрямувала на нього важкий погляд своїх ясних синіх очей. Світло від трьох запалених у настінному канделябрі свічок, надавало її блідому обличчю зловісний пурпурний відтінок.

— Прошу сідати, кузене, — сухо мовила Марґарита. — Сподіваюсь, ваша сестра переказала вам, що я не схильна до тривалої бесіди?

— Так, кузино, — відповів Рікард, влаштовуючись у сусідньому кріслі, поверненому під прямим кутом до того, в якому сиділа принцеса. Серце його впало: звертання у множині в особистій розмові і підкреслена офіційність тону не обіцяли йому нічого доброго. Більш того, це було лихим знаком.

— Як я зрозуміла зі слів вашої сестри, — вела далі Марґарита, дивлячись повз Рікарда, — ви хочете повідомити про щось дуже важливе.

— Надзвичайно важливе. Але перше…

— Ага! Отже, ти висуваєш попередні умови?

— Ні, не умови. Лише кілька питань.

— Гаразд, — сказала Марґарита, — я відповім на твої питання. У тому разі, звичайно, якщо вони не будуть надто зухвалі. Питай.

Рікард зробив глибокий видих, збираючись на рішучості.

— Марґарито, ти вже знаєш про заручини Кра… Філіпа Аквітанського з Анною Юлією?