Амеліна
Бенкет з нагоди Філіпової коронації, як, власне, і всі бенкети, почався в урочистій і піднесеній обстановці, з пишними промовами та вишуканими здравицями на адресу нового принца Беарнського та його батька, герцоґа, а скінчився ґрандіозною пиятикою. Навіть більшість жінок і майже все високоповажні прелати, крім хіба що архієпископа Марка та падре Антоніо, були п’яні в дим, не кажучи вже про світських вельмож чоловічої статі, що за рідкісним винятком, як от Філіп чи герцоґ, давно втратили лік келихам випитого вина.
Усіх присутніх певною мірою під’юджував Ернан де Шатоф’єр. Він і раніше не відзначався помірністю в їжі та питві, ще бувши тринадцятирічним підлітком міг дати фори будь-кому з дорослих, а після повернення зі Святої Землі взагалі не знав собі рівних за столом і зокрема за чаркою. Саме з його ініціативи, коли товариство як слід розвеселилося, мова зайшла про любовні пригоди Філіпа в Кастілії. Переважній більшості присутніх ця тема припала до вподоби. Юні (і не надто юні) дами пряли зніяковілого Філіпа посовілими очима, а молоді (і не надто молоді) панове навперебій розповідали пікантні історійки з вигаданими і, звісно ж, особливо інтриґуючими подробицями.
Зрештою Філіп вирішив не звертати уваги на ці балачки, і у відповідь, з такою ж нахабною відвертістю, з якою поглядали на нього деякі жінки, задивився на Амеліну, не приховуючи свого замилування нею. Яка вона все ж красуня, його кузина! Яка в неї приємна сліпучо-біла шкіра, яке розкішне золотаве волосся, які гарні сині очі — мов чисті лісові озера погідної літньої днини… Філіп згадав їхню зустріч у парку, ніжні обійми, палкі поцілунки — і його знову пойняла така п’янка знемога, що він аж похитнувся, замалим не випустивши з рук келиха.
— Ти начебто й небагато пив, сину, — здивовано прошепотів герцоґ, що сидів поруч нього. — З чого б це… — Тут він осікся, завваживши млосну поволоку в Амеліниних очах, і тільки сумно всміхнувся на згадку про свою бурхливу молодість.
А Сімон де Біґор, що попервах знай осмикував дружину, врешті збагнув усю марність своїх зусиль і став шукати розради у вині, добре що Амеліна не забувала дбати про вміст його келиха. Сімон і був перший, хто напився до нестями. Пиячив він мовчки, лише наприкінці, заплітаючись язиком, грізно попередив Амеліну:
— Ти-и… це… ди… дивись ме-ені-і… бе… бе… без-с-соро-омнице… — І, мов підкошений, гепнувся їй на руки.
Двоє слуг підхопили непритомного Сімона і винесли його з банкетного залу. Разом з ним залишила зал і Амеліна, і після цього Філіп відверто занудьгував. Він почувався втомленим і геть спустошеним і з величезним нетерпінням чекав на закінчення бенкету. Проте значна частина гостей видимо збиралася розважатись аж до світанку, отож Філіпові, як господареві та винуватцеві святкувань, довелося зоставатися в залі доти, доки всі більш-менш тверезі з присутніх не розійшлися спати. Тільки тоді, в супроводі Ґабріеля де Шеверні, він подався до своїх покоїв, геть-чисто зіґнорувавши недвозначні натяки деяких дам, що явно були не проти опинитися в його ліжку або заманити його в свою спальню. Філіпові аж ніяк не всміхалося провести ніч з п’яною як чіп жінкою, до того ж зараз усі його помисли займала Амеліна, і він міг думати лише про неї…
Опинившись у своїй спальні, Філіп важко плюхнувся в крісло і випростав ноги.
— Але ж я втомився!…
Ґабріель опустився перед ним навпочіпки і стягнув з його ніг черевики.
— Мабуть, я піду ночувати до себе, — сказав він. — Сьогодні моя присутність у ваших покоях була б небажана.
— Га? — ліниво позіхнув Філіп. — Вже підчепив собі панночку?
— Ні, монсеньйор, нікого я не підчепив. Навпаки… Відхиліться трохи. — Він відстебнув золоту пряжку на правому плечі Філіпа, що скріплювала його пурпуровий плащ.
— Ба! Як це розуміти — навпаки? Що тебе хтось підчепив? А яка, власне, різниця, хто перший виявив ініціативу — чоловік чи жінка? Та ніякої!
Ґабріель заперечно похитав головою:
— Може, я неправильно висловився, монсеньйор…
— Бісів сину! — роздратовано лайнувся Філіп. — Що ти заладив: монсеньйоре, монсеньйоре! Зараз ми удвох, тож будь такий ласкавий, звертайся до мене на ім’я. Ти не просто мій дворянин, ти мій друг — такий, як Ернан, Ґастон та Сімон. Навіть якщо ти виявишся мужеложцем, я все одно вважатиму тебе своїм другом, бо ти — Луїзин брат… Гм. Здається, я шокував тебе?
Ґабріель мовчки кивнув, розстібаючи Філіпів камзол.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XIII Амеліна“ на сторінці 1. Приємного читання.