Розділ X Дон Філіп, принц Беарнський

Принц Галлії

Дон Філіп, принц Беарнський

У неділю 15 травня 1452 року, рівно за три тижні після Філіпового повернення додому, з самого ранку гули всі дзвони кафедрального собору вікаріальної єпархії Фуа, що на території великого абатства ордену Святого Бенедикта, в семи милях від Тараскона. Мідний передзвін розносився навкруги і, підхоплений дзвіницями сусідніх замків та сіл, здавалося, поширювався на весь світ.

Сьогоднішній вихідний був незвичайним вихідним, і меса в кафедральному соборі Святого Бенедикта не була звичайною недільною месою. Просторе приміщення храму, осяяне світлом сотень свічок, було вщерть заповнене святково зодягненими сеньйорами і вирядженими, як пави, дамами та дівицями, що представляли вершки ґасконського і каталонського дворянства. Всі вони миттю злетілися до Тараскона, ледве зачули про намічені герцоґом урочистості з нагоди повернення його третього сина та спадкоємця.

Окремо від решти присутніх розташувалася ґрупа з десяти вельмож. Один з них був Ернан де Шатоф’єр, якому відводилася особлива роль у майбутній церемонії. Інші дев’ять були наймогутнішими сеньйорами Беарну та Балеарських островів. Сьогодні був їхній день, незабаром мала відбутися коронація їх нового государя, принца Беарнського — вже шостого відтоді, як у середині минулого сторіччя маркґраф Іспанський Філіп Войовник уклав з підстаркуватим римським намісником Беарну Умберто Конті союз, одружившись з його єдиною дочкою Валентиною, і відібрав у Італії цю останню ґалльську провінцію, що ще залишалася під владою Риму.

Здобувши незалежність від римської корони і лише номінально перебуваючи під патронажем імператора, Беарн з приєднаними до нього згодом Балеарськими островами, що їх маркґраф звільнив від мавританського панування, не ввійшов до складу союзу ґалльських князівств, що звався королівством Ґаллія, а так і лишився самостійною й ні від кого не залежною державою. І хоч правителі Беарну та Балеарів не домоглися від Святого Престолу й Палатинського пагорба[14] надання їхнім володінням статусу королівства, сама процедура вступу на князівський престол була схожа на королівську.

Перший принц Беарнський, Філіп Войовник, був коронований тут, в абатстві Святого Бенедикта. Наступні чотири коронації відбулися вже в Бордо, столиці всієї Ґасконі; та ось, через дев’яносто вісім років, ці древні стіни й високе склепіння собору знову стали свідками урочистого ритуалу наділення божественною владою нащадка славного маркґрафа, шостого принца Беарнського, Філіпа Красивого. І в цьому Філіп вбачав добрий знак.

Окрім місця коронації, обох Філіпів, Войовника та Красивого, ріднила ще одна суттєва обставина. І той, і інший вступали на князівський престол ще за життя своїх батьків — і Карл, на прізвисько Байстрюк, і Філіп, на прізвисько Справедливий, були присутні в цьому соборі на коронації своїх синів і розділяли з ними радість цього урочистого моменту.

Батько Філіпа Красивого, герцоґ Аквітанський, зодягнений у нову шиту золотом мантію й увінчаний герцоґською короною, стояв на видному місці зліва від вівтаря і, поки його перший дворянин, пан де Мірадо, зачитував акт передачі Беарну та Балеарів, радісно і навіть розчулено дивився на обох своїх дітей, що стояли поруч біля підніжжя вівтаря. Атож, їх було двоє — князь світський і князь духовний, двадцятирічний Філіп Аквітанський і тридцятип’ятирічний Марк де Філіппо, архієпископ Тулузький, примас Ґаллії та Наварри, що невдовзі мав вінчати свого єдинокровного брата на княжіння.

Як і Філіп, в дитинстві Марк зазнав багато страждань з вини батька — людини, яку сучасники називали Справедливим. Маркова мати, дочка одного зубожілого каталонського дворянина, що не залишив своїм дітям нічого, крім боргів, вдень старанно виконувала обов’язки фрейліни герцоґині Шарлотти, а більшість ночей (і, слід сказати, з більшим завзяттям) проводила в ліжку її сина. Народився Марк вже в Італії, куди герцоґ (тоді ще майбутній герцоґ) відправив свою коханку, щойно дізнався про її вагітність. Учинив він так з малодушності, зі страху перед батьком, герцоґом Робером, суворим пуританином, який засуджував сина за його легковажність та розпусність і знай погрожував позбавити його спадку.

Після батькової смерті молодий герцоґ і далі приховував існування позашлюбного сина, оскільки закохався в Ізабеллу Ґалльську. А потім, втративши її, він зненавидів весь світ. Прагнучи забутись і втамувати свій біль, він з головою поринув у державні справи, присвятивши їм весь свій час, все своє життя, всього себе, і його нітрохи не турбувала Маркова доля. На щастя, стара герцоґиня, жінка шляхетна і добросерда, що на два роки пережила свого чоловіка, все-таки встигла подбати про внука. Лише завдяки їй Марк з малих літ жив у достатку, не знаючи злиднів, виховувався як справжній вельможа, а згодом здобув блискучу освіту в найпрестижнішому в усій Європі учбовому закладі — університеті Святого Павла в Римі. Правду про своє походження Марк дізнався лише на двадцять другому році життя від умирущої матері, а вперше побачив батька ще через сім років, коли, отримавши ступінь маґістра теолоґії, був призначений молодшим вікарієм тулузької архієпархії і приїхав до Ґаллії.

Зрозуміло, що ні про які синівські почуття з Маркового боку мови йти не могло, зате в його стосунках з герцоґом була повага і взаєморозуміння, а згодом між ними виникло щось на зразок дружби. Відчувши запізніле каяття, герцоґ посприяв стрімкій кар’єрі сина. За неповні п’ять років той з молодшого вікарія став коад’ютором архієпископа, а ще за рік по тому, коли монсеньйор Бартоломео Ґаетані був відкликаний до Рима, щоб обійняти в Курії посаду камерлінґа, папа Павло VII, за клопотанням герцоґа Аквітанського, призначив Марка де Філіппо новим архієпископом Тулузьким і висвятив його в ранг кардинала.

Батькову допомогу Марк сприймав з вдячністю та розумінням, але так і не зміг до кінця простити йому своє сповнене образ і принижень дитинство безбатченка, змарновану молодість матері, якій за самовіддане кохання було відплачено вічною розлукою та забуттям… І можливо, саме та неусвідомлена ворожість, той прихований осуд, що іноді з’являлись у Марковім погляді в перші роки їхнього знайомства, спонукали герцоґа озирнутися назад, переосмислити минуле, по-новому оцінити свої колишні вчинки, зокрема, своє ставлення до Філіпа…

— В ім’я Отця, Сина і Святого Духа, — тим часом читав пан де Мірадо. — Ми, Філіп, з ласки Божої герцоґ Аквітанії, принц Беарну й верховний сюзерен Мальорки та Мінорки, маркґраф Іспанський, князь-протектор Ґасконі та Каталонії, пер[15] Ґаллії, оголошуємо привселюдно, аби це стало відомо кожному підданому нашому і всім нашим родичам, владикам християнським, а також князям невірним, що, визнавши сина нашого Філіпа, ґрафа Кантабрії та Андорри, своїм спадкоємцем і заповідавши йому всі титули, володіння та повноваження, що нині належать нам, разом з тим, дня цього, 15-го травня, року 1452-го від Різдва Христового, за згодою та схваленням його святості папи Павла Сьомого, його імператорської величності Авґуста Дванадцятого, могутніх беарнських та балеарських сеньйорів і Сенату, ми зрікаємося титулу принца Беарну і верховного сюзерена Мальорки та Мінорки з усім належним йому на користь вищезазначеного сеньйора Філіпа, сина нашого, щоб правив він цими володіннями, керуючись волею своєю і за велінням совісті своєї, на власний розсуд і зі згоди підданих своїх, правив мудро та грізно, гідно пам’яті славних предків наших та їхніх діянь, для більшої слави всього роду нашого. Най буде з ним завжди і в усьому поміч Божа та Його благодать, але хай він не забуває, що Всевишній тому й дарував кожній людині вільну волю, щоб в учинках своїх вона керувалася власним розумом і самостійно обирала собі шлях у житті, усвідомлюючи свою відповідальність перед Господом нашим і прагнучи збільшити Його славу та велич Його. Амінь!

Зачитавши акт, пан де Мірадо вручив символічну зв’язку ключів міністра князівського двору своєму наступникові на цій посаді — невисокому худорлявому юнаку вісімнадцяти років з ясно-каштановим волоссям, першому дворянинові нового принца, Ґабріелеві де Шеверні.

Архієпископ підвів Філіп до вівтаря і поклав його праву руку на Біблію.

— Філіпе, — спитав він. — Чи віриш ти у Святу Трійцю і чи визнаєш ти Отця, Сина і Святого Духа як Бога єдиного?

— Так, — відповів Філіп.

— Чи відкидаєш ти Сатану, всі його спокуси та вчинки?

— Так.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Принц Галлії» автора Авраменко О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ X Дон Філіп, принц Беарнський“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Розділ без назви (2)

  • Від автора

  • Пролоґ Філіп, двадцять перша весна

  • Розділ I Філіп, шістнадцята весна

  • Розділ II Походження

  • Розділ III Обличчя смерті

  • Розділ IV Кінець дитинства

  • Розділ V Мужчина

  • Розділ VI „В час, призначений Богом…“

  • Розділ VII Вигнання

  • Розділ VIII Дон Філіп, герцоґ Аквітанський

  • Розділ IX Бланка Кастільська

  • Розділ X Дон Філіп, принц Беарнський
  • Розділ XI Неприємна звістка

  • Розділ XII Шлюб — справа державна

  • Розділ XIII Амеліна

  • Розділ XIV у якому ми знайомимося ще з двома персонажами нашої повісті, щоб потім надовго попрощатися з ними

  • Розділ XV Марґарита Наваррська

  • Розділ XVI Король та його дочка

  • Розділ XVII у якому ми знову зустрічаємося з Бланкою Кастільською

  • Розділ XVIII у якому з’являється ще один герой нашої повісті

  • Розділ XIX Літо 1452 року в Ґасконі і в світі

  • Розділ XX Дорога

  • Розділ XXI „Творці історії“

  • Розділ XXII Гріхопадіння Бланки Кастільської

  • Розділ XXIII Божевілля Рікарда Іверо

  • Розділ XXIV Гріхопадіння Матільди де Монтіні

  • Розділ XXV з якого випливає, що пантера — теж кицька

  • Розділ XXVI Вечір сюрпризів триває

  • Розділ XXVII у якому ми разом з Марґаритою дізнаємося, чому Філіп відкидає доґмат про непорочне зачаття Сина Божого

  • Розділ XXVIII Тиха вода греблі рве

  • Розділ XXIX Знедолений принц

  • Розділ XXX Святе місце пусте не буває, або про те, як ґраф наочно пересвідчився, що коли дружина не спить зі своїм чоловіком, то вона спить з коханцем

  • Розділ XXXI Знечещена

  • Розділ XXXII у якому між іншим вирішується доля Матільди, а Філіп починає розуміти, що явно поквапився з переоцінкою цінностей

  • Розділ XXXIII у якому Філіп знайомиться з реґламентом турніру і дізнається про деякі подробиці з приватного життя Сімона

  • Розділ XXXIV Страшний сон Шатоф’єра

  • Розділ XXXV Переможець турніру та його королева[36]

  • Розділ XXXVI Королева любові та краси висуває претензії на ґалльський престол

  • Розділ XXXVII Сватання по-ґасконському

  • Розділ XXXVIII у якому Марґарита позбувається мани, а Філіп бачить солодкі сни

  • Розділ XXXIX Брат і сестра

  • Розділ XL Минулого не повернеш

  • Розділ XLI Ще трохи про братів та сестер

  • Розділ XLII Турнір і навколо нього

  • Розділ XLIII Сумне весілля

  • Розділ XLIV Рішучий штурм

  • Розділ XLV у якому Філіп стає боржником, а Ернан тим часом пиячить

  • Розділ XLVI у якому Філіп засвідчує, що не звик довго залишатися боржником

  • Розділ XLVII Нічна нарада

  • Розділ XLVIII про те, як Бланка опинилася в скрутному становищі і як скористався з цього Філіп

  • Розділ XLIX На вправного ловця звір сам біжить

  • Розділ L у якому Тібальд мириться з Марґаритою і зустрічається зі старим знайомим

  • Розділ LI Казка від Тібальда де Труа

  • Розділ LII Прозріння

  • Розділ LIII Ернан відмовляється будь-що розуміти

  • Розділ LIV Жоанна Наваррська

  • Розділ LV Зловмисник

  • Розділ LVI Рікард Іверо

  • Розділ LVII Викриття

  • Розділ LVIII Дочка Кастілії

  • Розділ LIX Сімон де Біґор пише листа[51]

  • Розділ LX у якому Філіпа крають сумніви, а Ернан устряває в чергову пригоду

  • Розділ LXI Таємна місія Ернана

  • Розділ LXII Новий любчик Марґарити

  • Розділ LXIII Звістки добрі, звістки погані…

  • Розділ LXIV Про марність світу цього

  • Розділ LXV Клавдій Іверо

  • Розділ LXVI Гелена Іверо

  • Розділ LXVII у якому число смертей, що так чи інакше стосуються Ернана, має тенденцію до зростання

  • Розділ LXVIII Крижаний подих смерті

  • Розділ LXIX Королеви не плачуть

  • Додаток 1 Дiйовi та згадуванi особи (відомості подані за станом на початок 1452 року; більш докладно про родинні зв’язки див. ґенеалоґічні таблиці) ГОЛОВНІ:

  • ІНШІ:

  • Додаток 2 Ґенеалоґічні таблиці

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи