Розділ L у якому Тібальд мириться з Марґаритою і зустрічається зі старим знайомим

— Атож. І не лише землю під моїми ногами, а й мої ноги. І взагалі, всю мене.

— Яка ж ти безсоромна! — захоплено вигукнув він, схопив її в обійми і став покривати її лице жагучими поцілунками.

Але тут Марґарита рвучко відсторонилася від нього.

— Зачекай. До нас, здається, йдуть.

І справді — поки вони сперечалися, з будинку вийшов лісник, з яким ми вже мали нагоду познайомитися, і заквапився назустріч своїм новим гостям.

— Не називай мене Марґаритою, — попередила вона Тібальда. — Для цієї людини я хто завгодно, тільки не принцеса Наваррська.

— З якого дива? Це ж твій слуга.

— Він мене ще жодного разу не бачив, але напевно боїться, як ґеєни вогненної.

— Чому?

— Розумієш, він трохи не при своєму розумі…

— Божевільний лісник? Цього ще бракувало!

— Та не бійся. Кажуть, він добродушний хлопак. У нього лише одна нав’язлива ідея… Цить! Про це мовчок!

Тим часом лісник надійшов до них і шанобливий вклонився. Раптом очі його округлилися від подиву.

— Ваша світлосте! — вигукнув він. — Пане ґрафе!

Тібальд був здивований не менше за нього.

— Овва! Та це ж слуга мого покійного батька!

— Він самий, монсеньйоре, — ще раз уклонився лісник. — Ґотьє мене звуть. Ваша світлість ще порятували мене від розбійників, коли я йшов виконувати волю Господню… Ах, даруйте, панове! — заметушився він. — Прошу, проходьте до моєї господи. Зараз я потурбуюся про ваших коней, нагодую їх вівсом, напою студеною водою з колодязя…

— То ти знаєш цього чоловіка? — спантеличено запитала Марґарита.

— Знаю, — відповів Тібальд. — Ми зустрілися з ним за вельми цікавих обставин. — Він повернувся до Ґотьє: — А ти як опинився в цих краях?

— Господь привів, Господь привів… Ах, який я радий бачити вашу світлість, як приємно поговорити рідною мовою! А пані, певно, дружина вашої світлості?