Розділ L у якому Тібальд мириться з Марґаритою і зустрічається зі старим знайомим

Тібальд знов усміхнувся.

— Бачу, тут у вас всі дами запеклі серцеїдки, — з іронією зауважив він.

— Можливо, — знизала плечима Марґарита. — Проте Бланки це не стосується. Вона в нас біла ворона — скромна, сором’язлива, справжня святенниця.

— Але ж дивне в неї святенництво!

— Це ви до чого?

— А до того, що її святенництво ніскільки не заважало їй мати коханця.

— І не лише мати, — додала Марґарита. — Але й боляче кусати його в ліжку.

Тібальд спохмурнів:

— Посоромтеся, принцесо! Пані Бланка має всі підстави ображатися на вас. Вона цілком слушно дорікала вам за те, що ви видаєте її секрети. Хіба можна так — переповідати іншим все, що вона довірила вам як таємницю.

— А от і помиляєтеся. Передусім, нічого такого Бланка мені не розповідала.

— Значить, її коханець розповів.

— І зовсім не її коханець, а мій… мій кузен Іверо. Якось під час купання він помітив на плечі Монтіні добрячий синяк від укусу — ну, і розповів про це мені. Отож ніяких секретів я не видаю. Чи, може, ви вважаєте інакше?

Тібальд гордо промовчав.

— Що таке, ґрафе? — запитала Марґарита. — Коли вам не до вподоби, що деякі жінки кусаються в ліжку, так і скажіть… Гм… Про всяк випадок… Чому ви мовчите?

— Я думаю над тим, як це назвати.

— Що саме?

— Ваше базікання.

— І як ви його розцінюєте?

— Як копання в брудній білизні.

— Та ну! Ви такий соромливий, пане Тібальде!