Розділ «41»

— Святого Юрія. День звільнення... Від минулого... — уточнила Борислава.

Робота не повзла, як завжди, в монотонних вичитуваннях підлеглих, а кипіла. Стійка ні до кого не прискіпувалась і вже після обіду зауважила, що люди, коли їм не заважати безглуздим контролем, роблять більше, ніж від них очікуєш... Аж образливо стало деканові, що ледарі і прогульники виправилися самі, без її, так би мовити, прямого командного втручання...

А після обіду Бориславу Болеславівну знудило. Вона трохи постирчала за комп'ютером, а потім вивергнула із себе купу слизу з плямами кави прямо у смітничку під столом. Вона так затято блювала, що аж забігла секретарка Ксеня.

— Що з вами? — витріщила вона очі на начальницю, яка звивалася, як змія, що хоче скинути з себе ненависну стару шкуру, а не може... «Правду Безрукий казав...» — подумала секретарка.

— Не з-знаю... — прохарчала Стійка. — Мені зле... Наче хто душить...

— А що ви їли?

— К-каву...

— І все?

— Так... — На додачу Борислава Болеславівна ще й почала гикати.

Ксеня сплеснула долоньками об свої звабливі сідниці, бо нарешті її осінило.

— Вас зурочили! — зраділа вона своєму діагнозу.

Стійка підняла на дівчину мокрі від сліз повіки.

— Чому?..

— Бо ви всміхалися!.. — Від збудження Ксеня аж прикусила язика. — Тобто були сьогодні дуже симпатичні.

Борислава Болеславівна втиснула руки в живота, зігнулася в три погибелі, уперлася чолом об кришку стола і корчилася від болю.

— Зроби щось... — простогнала до дівчини.

— «Швидку»?..

— Ні...

— Тоді я вам зніму вроки. На сірники.

— Давай... — «Дожилася, — думала Стійка. — Все життя стирчати опудалом, а тепер люди нормальною не сприймають. Витріщаються, як на болячку».