TextBook — Так... — відповіло дівча. — Але...
— «Але...», Любочко, зараз перевірить наш вундеркінд. Він уже знає, як це робити. І якщо дракон приховує в собі послання... — а я нутром чую, що приховує, — то життя підкинуло нам ще одну підказку...
— І не тільки нам... — додала Марі.
— Так, ми не одні! — вигукнув вундеркінд. — І це ще цікавіше! А зараз, прошу, залиште мене ненадовго самого. Йдіть попийте чаю. Я беруся за дракона!
На Любу збоку було любо дивитися. Вона виглядала, як дитя, що вперше опинилося в цирку. Щічки буряковіли, допитливі оченята з подиву не давали повікам кліпнути, руки від хвилювання наче змащували себе безперестанку якимсь чудодійним кремом... Лев мимоволі всміхнувся. Зараз дівчина нагадувала йому Марі, святу і грішну, земну і небесну, розгублену і наполегливу, але водночас легку, як хмара... Яка добре відала, що літати, навіть пересиченою гріхами, набагато миліше, ніж плазувати безгрішною...
Тільки розлили чай, як на порозі з'явився Борис. Якийсь незрозумілий. Ніби вижатий лимон і водночас — як свіжий лимонад. Оглянув стіл.
— А очкарикові з ботанічного саду чаю зробити нікому... — розвів руками. — Правильно, навіщо? Завтра прийде якийсь лаборант і підживить його хімікатами. Отак і з нашою наукою, якби...
— Бери мій чай! — перервав початок нотації Безрукий. — Я тобі ще сам і хліба медом намащу, коли...
Вундеркінд демонстративно виставив перед свої окуляри клаптик газети. Прочитав:
«Коли зберуться всі часи в один,
З меча і списа леву кам'яному
Зі смолоскипа згаслого свободу
Здобуде привид, що гріхи спалив...»
Усі мовчали. Борис прочитав текст удруге, потім утретє...
— Це з фотографії? — раптом запитав Безрукий.
— А звідки ж, Леве Львовичу? Чи ви думаєте, що я там на самоті віршики складав?
— Розумію лише одне: «коли зберуться всі часи в один...» — мовила Марі.
— І цього достатньо. Бо таємниця має одну цікаву властивість — вона ніколи не відкривається одразу і повністю. З нею треба переспати. Тому... Доїмо передчасно сховану Марі вечерю — і по домівках! Голосувати не будемо — рішення, як то кажуть, прийнято одноголосно... Мною...
— Бачу, що твої заслуги перед схибленим товариством шукачів привидів не завадять мені зацідити тобі в лоба! За пихатість. — Безрукий натирав об скроню кулак.
— Не треба! — втрутилась наївна Люба.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мер сидить на смерті» автора Процайло Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „33“ на сторінці 5. Приємного читання.