Розділ «28»

Лев Безрукий не приховував задоволення. Він відчував, що здобув іскру, яка має перерости у вогнище і своїм магічним пломенем вказати шлях до лабіринту. Борис Мудрагель нагадував вуглинку, що таїть у собі ключ до секрету. Марі, нехтуючи технікою безпеки, наче вітер, роздмухувала на кухні жар.

— Але тепер ми святкуємо Юрія... — продовжувала снувати вервечку здогадів тямовита хвиляста жінка.

— Коли? — забігав по кухні Безрукий. Йому запам'ятати якусь дату чи номер телефону не дано було долею.

— 6 травня, — нагадав вундеркінд.

— І який тут зв'язок?.. — міркувала вголос Марі. — Крім того, що Юрій Змієборець у попередніх життях міг бути Ареєм?.. Як вважаєте, хлопці?.. Хіба якщо... скласти «15», тобто «1» і «5» в одне число, то буде — «6»?..

Вундеркінд вибухнув. Моментально з тліючої вуглини він перетворився у величезну ватру, як і передбачав Безрукий!

— Марі, ви навіть не шедевр! Ви — Чудо! Неземне! — вигукував Борис. Метався по кухні, як пес, що зірвався з ланцюга, і нишпорив по закутках, наче шукав виходу на волю з огородженого подвір'я. — Я би вас, Марі, розцілував, якби не Лев Львович! Чесно!

— Чого ти мечешся, чудо природи? Що шукаєш, кажи? реготнув Безрукий.

— Олівця! У вас якесь знаряддя писання і кусник паперу є? — горів з нетерплячки вундеркінд.

— На холодильнику, — підказала «навіть не шедевр, а неземне чудо» Марі.

Ганнуся з кімнати своєю чистісінькою душею відчула дивовижний потік енергії і щось ангельською мовою пояснювала заземленим дорослим. Марі побігла її знову присипляти, хоча цікавість, яку думку можуть вивергнути мізки Бориса Мудрагеля, брала гору. Маля спати не хотіло, але не плакало, ділилося чимось сокровенним, допомагаючи собі рученятами, а тому її турботлива матуся, як мишка, тихо повернулася на кухню. У передбаченні сенсації...

Борис дрібними цифрами списав уже піваркуша. Додавав прості числа, як першокласник, і як сувора вчителька — їх закреслював. Лев сидів на тумбі напрочуд спокійно, попивав прямо з пляшки мінералку. Коли зайшла Марі, налив собі в горня. Дружина не могла збагнути, що пити з «горла» смачніше, вона вимагала своє: так некультурно, невиховано, негігієнічно... Боже, які ці лікарі зануди, просто жах!.. Добре, що хоч вдома не ходять у білих халатах. Безрукий був переконаний, що Марі в білому халаті він би боявся. А так, нормальну, сімейну — обожнює. Кохає до безтями!..

Марі, звичайно, зауважила грішок Лева. Але нічого не сказала. Лише скоса глипнула. Бо увага була прикута до чуда природи з ботанічного саду, який, наслідуючи вже визнаного генія, вигукнув:

— Еврика!

Безрукий завовтузився на тумбі.

— Слухай, Піфагоре, для якого «Бог — це число чисел», не гоже обкрадати Архімеда!.. «Еврика!» — це його дитя. Дотримуйся авторських прав!.. Ти ж не простий, обділений видивами землянин, тож розумієш, що тебе може знайти привид Архімеда і зажадати плати за грішок. Так?

— Леве, ти не міг би без своїх дотепів, будь ласка, — попросила Марі. — Краще злізь з тумби, бо ти її розвалиш. І ще одне: більше не пий з горлечка пляшки. Гаразд?

— «Початок є половина всього», — почав захмелілий від чисел вундеркінд з відомого вислову Піфагора. Безрукий підійшов і подав йому горня мінералки. Борис видудлив воду одним духом. — Я...

— Знаємо: яскравий представник ботанічного саду України! — вирішив допомогти Борисові Лев.

— Ні. Я, друзі, вами захоплююсь. Я недарма повторив Піфагора, що початок є половина всього. Бо без вашого Арея, Леве Львовичу, і без підказок Марі нічого б не вийшло. А так...